Вірунця стискала колінцями повітряну кульку. Кулька огидно скрипіла, але дівчинка все сильніше стискала гуму, під якої заховалося повітря. Краї зеленої кульки, побіліли від напруги. Проте вірунці на перший раз не вистачило сил. Гумова плівка, за якою була схована м’яка і тепла порожнеча не піддавалася. Дівчинку від напруги боліли стегна і щось заховане поміж ними. Вірунця потерла своїми маленькими кулачками рожеві щічки, витерла обшарпаний ніс. Повз вірунцю проходив Дімочка. Дімочка гордо шурував залитою сонцем вулицею. У руці хлопчик тримав іграшковий пістолетик.
Вірунця знову затиснула між коліньми кульку. Знову зі всієї сили натиснула вона на неї, та плівка ніяк не рвалася. „Тут потрібен ще хтось” - подумала Вірунця.
— Дмитрику, я не можу сама більше того робити! — сказала Вірунця.
Дмитрик мовчки підійшов, скинув фланелевий костюмчик і картузик, повішав акуратно на гілячку і притиснувся своїми коліньми до колін Вірунці. Вони натужилися обидва. Ритмічно, немов під заданий невидимим тулумбасником темп вони розгойдували пружні стінки кульки. Неначе замкові мури піддаються ритмічним ударам тарана, гумові стінки кульки піддавалися натискові їхніх тіл. Дітки добряче зіпріли, від такої роботи, але їм було приємно. Коли амплітуда їхніх рухів стала особливо частою, і діткам уже важко було контролювати власні тіла, дівчинка скрикнула.
— А-аааахх, — протяжно сказала вірунця.
— Бебевх! — тільки но затих вигук дівчинки вибухнула кулька.
З середини кульки на ноги Вірунці бризнули краплини чогось теплого і масного. Дімочка невабом підняв свій картузик і фланелевий костюмчик, повільно одягнувся, гречно попрощався та пішов геть, пороавляючи за поясом свій пістолетик. Вірунця провела пальцем по внутрішній частині стегна, і піднесла руку до очей. На кінці пальця виднілась сива липка краплина. Через трохи часу у Вірунці була нова гарнесенька лялька, яка вміла плакати та казати „Ма-ма”.
