Секунди плетуть нитки і зашивають серце. Ось скінчився ще один клубок… Скривджено воно б»ється в грудях, запитує, чи довго ще чекати… Спритно витягуєш цигарку з пом»ятої пачки, яку клявся залишити на «чорний день». Може, ось він і прийшов?
За дверима шурхіт. Миттю встаєш з стільця, перекидаєш шосту за день чашку кави і йдеш відчиняти. Дивишся в вічко…. Листоноша приніс квитанцію за інтернет… Кидаєш її на тумбу в коридорі і йдеш робити нову каву. Серце вже гнівається.
Висмикуючи з спогадів і мрій тебе будить дзвінок твого домашнього телефона. «Ало! Так, я… хто це?». «Я, мабуть, не туди потрапила…вибачте!». «Та нічого…». Чорт! Чайник давно свистить… а я й не помітив… Дві чайні ложки кави на чашку… йдемо думати далі…
Знадвору чути крики. Бомж криє матом консьєржку, яка не впускає його в будинок.
«Холодно ж!» І правда… -2 за вікном, і вітер… хоча ще листопад не закінчився... Під ногами досі зустрічається жовте листя, нагадуючи, що для осені ще не все втрачено. Та ти знаєш, що чим більше втрачає осінь, тим більше бере до рук весна… Деякі листки-красені доживуть між сторінок твого блокнота до весни…а там – дорога їм туди ж, куди пішли їхні брати і сестри.
Секунди плетуть нитки. Готуєш собі страви на вечерю. Закінчилась сіль… Сусід клянеться, що в нього теж. За вікном свистить вітер і поскрипують стовбурами два дерева, які виросли надто близько одне від одного. Згорбившись в подертій і благенькій осінній куртці напроти твого вікна під стіною сидить тремтячий бомж… Ти кличеш його до себе…
Непевно і налякано він, кульгаючи, підходить, бере запропоновану цигарку… Ведеш його на свій другий поверх… Він роззувається… «Не роззувайся, йди так!». Він мовчки йде на кухню.
Допивши другу чашку гарячого чаю він пильно дивиться на тебе і каже: «Дякую!».
Ти мовчки киваєш головою і нічого не помічаючим поглядом дивишся за вікно… Чай давно охолов. Бомж встає і шарудячи лахами йде до коридору… «Ти куди? Здохнеш же!». Він зупиняється, дивиться на тебе пильно і мудро, вивчає твій погляд, а потім каже: «Я мушу. А ти причешись. Вона прийде, я знаю…». І виходить.
