Вітаю всіх ГАКівчан, що носять горде ім’я Михайло (подібний до Бога) з їхнім днем Ангела.
З цього приводу згадалося, як дітьми приїжджали ми в село до діда Михайла і вечорами слухали його історії. Дід вмощувався у зручний фотель біля пічки, опирався головою на руку, примружував очі і починав згадувати давні часи. А ще, деколи він діставав зі стриху підшивку вирізок зі старих лемківських газет і журналів, одягав перемотані лейкопластиром окуляри і починав читати вголос різні оповідки. Тепер ця підшивка зберігається у мене і час від часу я перечитую її, з насолодою занурюючись у неповторний колорит самобутнього лемківського діалекту.
Пропоную ГАКівчанам дві оповідки з цієї підшивки, зібраної дідом Михайлом на початку минулого століття:
ВИБІР ЖЕНИ
Славний ґдовєц десь там в малім місці,
в середнім юш віку і на хпіл сівавий,
але іщі черствій і жвавий,
хтіл ся оженіті нарешці.
Мал свій домок на ринку,
кавал поля склеп до шінку,
прітім ґрош гойний
і як рас на мужа пристойний.
Глядал жени, і як то биват:
на такім товарі ніколи не збиват.
бо в бліскости себе без ламаня голови,
нашол собі аж дві ґдови.
Єдна била молода жвава і ревна,
друга зас старша, але на жену певна.
Трудній бил вибір і велькі клопоти,
як наші ґдівки з приємном мінком
все ніби зо жарту і пустоти
бавілі ся єго чупріном.
Молодша го хтіла маті молодшім, пристойним,
а старша веце до себе подібним.
І все му з голови волос по волосьі скубалі,
єдна чорний друга білий,
єж го на конєц тот жарт ток ошпетіл,
же ґлупйом головом як би диньом сьвітил.
Го, го в злости помисьліл, єм іщі прес жени, а юш вилісіл єм,
а што буде, як ся оженю?
Ні, ні, не буду дурним ґдівцем.
Будте мі здраві, кланям в уніженю,
і баби охабил на нічем.
ЗЬЛІ І ДОБРІ.
Двох пріятелів ревних в серцю й мові
зішлися раз в ярмак сьвяточній в Лабові.
А привітавши як ся звикло годіт,
як ся чловек з чловеком так часто не ходіт.
І єден другому рече, як то по звичаю:
- Як ся ті поводит любій пріятелю?
- Оженіл єм ся.
- То добрі Богу хвала.
- Не добрі, бо з ней єст велька нездора.
- То зьлі.
- Та не конче зьлі, бо з довгом ся мі злекшало. Бо во вяні з ньом взял єм пінязі немало.
- Та добрі.
- Ой ні, бо за в’яно што мі далі, накупіл єм увєц, то мі вшиткі поздихалі.
- Та зьлі.
- Та не конче зьлі, бо за скору і вовну достал єм пінязі міхіріну повну.
- То добрі.
- А де там добрі до марніка, кед ся мі інша випровадила штута. Дім єм собі купіл, викінчіл, визлотіл, перун тріс до него і обернул в попіл.
- О, то зьлі.
- Не дбам, добрі мі з тим громом, бо оген спаліл жену враз з домом.
