Наша історія почалась одного лютневого вечора, коли бабуся подзвонила нам і сказала, що її собачка - пекінес Кузя, якому виповнилось на той час 8 років, став татом, і господиня Ляльки, так звали маму нашого Деньки, дає нам одне щенятко. Ми знали, що бабуся має приїхати до нас і привезти собачку, так тільки показати і побавитись, але коли вона увійшла, ми щенятка з нею не побачили. Була зима і бабуся, щоб маля не замерзло, заховала його під куртку. Коли вона розстібнула куртку і вийняла собаченя ми завмерли від здивування. Це чудо було подібне до хом’ячка. Воно притислось до бабусиних грудей і не хотіло відриватися. Собачка поміщалася повністю на долоні, коли мама його міряла, він сягав рівно до зап’ястка. Спочатку батьки довго думали чи залишати тваринку чи ні, але оскільки ми з сестрою були на канікулах, то його вирішили залишити до кінця канікул, а там до літа, а там вже і йому півроку, таким чином Дені залишився з нами. З перших днів його проживання в нашій сім’ї він нас все більше і більше дивував. Особливо те, що він дуже швидко вчиться. Собаченя знало, що його звати Дені, де його коробочка, а особливо добре знав слово : “Їсти”!
Коли воно лунало, він летів, перевертався навколо себе, падав і знову підіймався, але щоб там не було, Дені, коли добігав до кухні, заглядав в очі і ніби хотів сказати : “Ну, що кликали? Їсти давайте!”.
Наш Денька ріс. Він став усіма улюбленим пекінесом. Собака зразу проявляв характер. Якщо ти його кличеш, а він не вважає за потрібне підійти, то він просто удасть, що не чує. Моя мама має схильність до навчання і дресирування домашніх улюбленців. Вона навчила нашого Деньку просити. А просить він також цікаво, не так як усі собачки, а танцює навколо. Потім, коли песик почав підростати, ми помітили одного разу, коли грав магнітофон, що наш Денька сів під колонкою, задер голівку до гори і почав співати. Причому він співає не під усі пісні, а тільки під ті, які йому особисто подобаються. Це наприклад Дискотеки Аварії “Колючки”, Руки Вверх “Дитяча”, Брітні Спірз “Токсік” та інші. А ще йому подобається співати разом з нами, наприклад, коли якесь в домі свято і співають “Многая літа...”.
А ще мама навчила Деньку давати лапку. Коли він щось дуже хоче, деколи сам засовує лапку в руку. А ще, наш собачка знає усіх членів родини по іменах. Мама каже : “Іди дай Тані лапку” – він біжить до мене в кімнату і дає лапку, або “ Іди дай Свєті лапку” – він біжить до сестри і дає їй лапку.
Наш денька, незважаючи на те, що маленький пекінес, великий сторож. Коли хтось незнайомий йому заходить в хату, він обгавкає його зверху до низу. Одного разу, до нас прийшла мамина знайома, Денька дав знати, що чужий в хаті, а потім вже заспокоївся, почав давати лапку знайомій, але коли прийшов додому тато він підійшов до знайомої і ще раз її обгавкав, щоб показати господарю, що в хаті чужий.
Мій тато довгий час не любив собак, а любив котів, але оскільки Денька по характеру, як кіт, то тато його просто обожнює. Ще Дені знає таку команду не звичайну для інших собак. Коли батько приходить з роботи вечором і лягає, щоб відпочити, мама каже Деньці : “Целоватся чорними губами” і Денька встає, виплигує на ліжко і вилазить татові на груди, лягаю повздовж і просто тикається своїми губами до татових губ, не лиже, а просто торкається і з виглядом виконаної місії повертається на місце де був. Або мама бере його на руки, садить і каже : “Денька, тулитися!” і наш чудо-песик схиляє голівку до маминих грудей і тулиться доки мама його чухає за вушком.
Ще була одна історія, коли йому було 2 місяці у мого тата було день народження, і бабуся спекла великий торт. Ми поклали його на нижню полицю журнального столика, щоб нікому не заважав, а коли подивились до торта, то там сиділо наше песеня і жувало торт. Він вигриз добрячу дірку, тому тато прозвав його “Денька – тортоїд”.
Він домашній улюбленець і чесно кажучи таких собачок, як наш Денька я ще не бачила!
