Здоровенькі були, мої любі. Я дуже рада прийти вам на допомогу. За історію моєї недовгої практики я допомогла багатьом. Працюю 3000 років. Пишу «недовгої», тому що моя покійна бабка розпочала свою діяльність незадовго після закінчення потопу. Загинула вона трагічно. Її обманом знищив Іван, селянський син.
Я спекла колобка і з’їла Івасика Телесика. Не поспішайте заперечувати. Івасика Телесика таки було з’їдено. Я зробила це особисто. А його діда й бабу з’їли мої гості, ті самі, яких я запросила на бенкет з нагоди добутку Івасика. Від коваля я тоді відкупилася пиріжками, що їх баба на обід собі й дідові напекла. Шкода Оленку, але завдяки її жертві, я стала жити і за неї, і за себе. Тому оце дожила до того, що побачила Ющенка і вас, ріднесенькі. Я чула, що у вас з’явилися страхи і переживання. То я вмію з усім цим ділом справитися. Пошепчу, і все як рукою зніме.
Дід мій покійний теж був хлопець хоч куди. Про нього пущена дурна слава, буцімто він був людоїдом. Не вірте, людоньки. То все підступні витівки гебельсівської пропаганди Кота У Чоботях. Він навмисно пустив таку чутку про мого старого, щоб виправдати вчинене ним безсовісне й підступне вбивство і спокійно загарбати нашу віллу у Венеціанській республіці для свого сюзерена. Вислужувався, собака! За пару чобіт і капелюха всю совість продав.
Ви мені пробачте Телесика. Я тоді з горя сама не своя була. Ото ж тоді мій старий полетів було до Італії гроші заробляти, ну так, як і тепер ще туди їздять. Час був такий, що нічого тут не заробиш, одні злидні були. Мій старий на морі пробував був моряком на риболовецький човен влаштуватися. Влаштувався. Став рибу ловити. Було то далеко звідси. Вже й не згадаю, яке то море було: Біле чи Балтійське. Так там з одною шахрайкою-курвою сплутався. Вона себе золотою рибкою називала. Сподобалася, бачте, йому. Дід мій ніби й не мав би за чужою спідницею волочитися, клявся мені й божився, що він то тільки заради мене і нашого добробуту лише трохи порозмовляв з тою хвойдою. Не знаю, чи було щось у них там, чи не було, а тільки дід багато й тяжко напрацювався там. І в шторми через ту хвойду до моря рибалити виходив. Але приїхав він звідти з тими самими злиднями, що були у нас і тоді, коли він тільки лагодився в дорогу на те море.
Я вже якось нашкребла останніх грошей, останню свиту, чоботи, коралі Лейбі в шинку заставила. Корову продала, щоб відправити мого старого на цей раз до Флорентійської республіки. Насилу-насилу його випровадила з хати. Бабине знання допомогло. Поїзди тоді ще не ходили. На мітлі тільки жіноцтво літати наважувалося. Міг би й мій старий. Казала я йому: «Бери мою мітлу!» Він же як затявся. «Я, — каже, — зроду-віку жіночих спідниць не носив, і на мітлі твоїй літати не буду. Що про мене інші мущини подумають, як побачать. Та й молодиці.» Одним словом, пошептала я, пошептала, та його підняло вгору та й понесло ж як. А тільки я тоді ще не все з науки бабиної добре засвоїла. Потрапив дід не до Флорентійської, а до Венеціанської республіки. Там справи у нього спочатку добре пішли. Через півроку дід легалізувався. Потім покинув стару роботу, влаштувався на ту, де йому більше платили. З грошима добре діло пішло. Старий мені ґавою гроші передавав. Я потихеньку всі свої речі у Лейби викупила. Потім стільки грошей старий заробив, що можна було тут нам з ним добре жити, але ми порадилися, і вирішили купити собі оселю у Венеціанській республіці. Тут тоді неспокійно було. Князі поміж собою чубилися, з півночі варяги скубли, у Криму генуезці землі захоплювали, греки свої інтереси мали. Та купив же ж дід мій собі на лихо не оселю, а… навіть не домовину. Коли б же ж хоча б домовину. І досі такий мене смуток бере, коли те згадаю. Прилетіла я на мітлі до свого милого, думала: новосілля будемо справляти. Адресу я точно тоді знала. А тільки у тому маєтку уздріла я зятя короля Неаполю з усією свитою короля. Та сам король там був разом зі своїм придворним писарем Шарлем. Я давай питати за свого старого, так мені ніхто спочатку нічого не казав, а потім почали гнати мене й сварити. Ще й Кіт на мене налетів, став мене виганяти. Як закричить: «З’їв я твого людожера! Забирайся геть, бо й тебе з’їм!» Я знітилася. Подумала, що тут якась помилка. Кажу ж бо: «Ніколи не був мій старий людожером.» І ще щоб таке миршаве кошеня мого старого зїло?! Та той кіт сам моєму старому на один зуб був! Подумала, краще я спокійно розпитаю, може я не на ту вулицю потрапила, чи не до тієї республіки. Та тільки хотіла розпитатися, коли це осоружний кіт як стрибне мені під запаску, та як почав ноги дряпати. Я давай кричати. Аж тут мене льокаї за ворота мого ж таки маєтку виштовхали. Вони, бачте, до весілля готуються, приїзду молодої очікують, а тут я їм своїм криком заважаю.
Намагалася я в тій клятій Італії розшукати свого старого, скрізь питала. Ніхто нічого не знав і не зміг мені розповісти. Отак стала я вдовою. Та так побивалася, що й мало не стала в рідній землі дітей їсти. Та й попереджала я Івасикову маму, просила, щоб він не ловив рибу у моєму озерці, — озерце те у мене в оренді було. Не слухала мене його мати, та мене такий жаль узяв: в Італії чоловік безслідно зник, а на рідній землі на глум мене, нещасну вдову беруть. Думали, видно, як вдова, заступитися немає кому, так можна і як хоч кривдити. Та саме я у той злощасний час прочитала записки писаря короля Неаполя Шарля, того самого, що я його бачила, і що себе пером зве. Що вони з моїм старим зробили?!! Ну винна я, винна: з’їла Телесика. Покарав мене Бог, до Телесика я ще й свою дочку втратила, ще й сама з’їла її. Такий вже у мене прикрий стан був. Але роздумувала я після цих гріхів своїх, зрозуміла, що дитя невинне було: йому що батьки загадають, те воно й робить. Що робити? Вже малого не повернеш. Стала я натомість інших дітей лікувати – відкрила клініку нетрадиційної стародавньої народної медицини. Стали до мене люди своїх дітей носити. Різні клопоти були у сердешних: у того переляк, тому пороблено, той заїкається, той у ліжко сцить, той кричить постійно, у того пристріт, той мамкину цицьку не бере. Я їм і на яйцях викачувала, і віск виливала, воду заряджала, шептала. Звичайно, коли кого приносили нехрещеного, я спочатку батькам веліла такого похрестити, бо у нашому ділі такого не можна було допускати: ефект буде не той. У кінцевому результаті всі уходили від мене задоволені. А потім потягнулися до мене молодиці, потім і дівчата. Бувають і чоловіки, хоча ці рідше. Я всім, чим можу, допоможу. Значить, ось Вам моє резюме:
ПП. Біоенеготерепавт, спадкова цілительниця, маю налагоджений обмін досвідом і передовими технологіями на міжнародному рівні (кумськая сивіла – ота, що Енея до пекла водила – моя двоюрідна сестра), психолог, астролог, сексопатолог, андролог, гінеколог, повитуха, сваха. Ворожу, передказую долю, володію картами Таро. Корегую хід подій особистих та історичних, допомагаю знайти вихід зі складних ситуацій. Викликаю і вгамовую фінансові, політичні, економічні, демографічні, міжнародні, національні й регіональні кризи; посуху, дощі, повені, землетруси, бурі, хурделиці. Насилаю і знищую попелицю, сарану, колорадського жука, мишей, пацюків, засіваю покинуті поля амброзією. Пробувала змінювати русло річок, однак цей проект поки-що на стадії перспективної розробки. Забезпечую вищою освітою й дипломами. Сімейна терапія: одворот, приворот, повернення дружини (як чоловіка, так і жінки) в родину. Уберігаю дітей від впливу вулиці й поганого товариства. Знімаю порчу й відсилаю її тому, хто її послав, і туди, куди буде потрібно. Корегую психологічні стани: неврози, депресії, стреси, фобії. Розкриваю внутрішній прихований потенціал, збурюю літературні таланти. Розробляю і вдосконалюю комп’ютерні віруси і антивіруси. Проводжу семінари-тренінги. Знімаю алкогольну й наркотичну залежність, ігроманію, націоналізм, шовінізм, ксенофобію, сіонізм, антисемітизм, расизм. Знімаю й насилаю всі негативні впливи: печатку самітности, зурочення, код невезіння. Допомагаю бездітним жінкам завагітніти. Реалізую презервативи, стародавні перевірені і найновіші засоби контрацепції. Очищаю біополе, ауру, чакри. Використовую старовинні обряди й новітні методики для розкриття каналів успіху, везіння, добробуту, кохання. Знаходжу вихід з дуже складного й безнадійного становища. Виготовляю талісман успіху на роботу з видавництвами, впливаю на кількість накладу й розмір гонорару. Навчу впливати на адмін, конкурентів і нечемних авторів та рецензентів. Роблю тайський масаж, застосовую мануальну й фітотерапію. Фен-Шуй. Маю два свідоцтва про реєстрацію і дві ліцензії. Одне свідоцтво й ліцензія видані ще Кощієм ІІІ (Безсмертним) – давнім царем. У новітні часи вже заради диплому закінчила факультет народної і нетрадиційної медицини Дніпропетровського державного університету. Магістр чорної, білої і любовної магії. Свідоцтво про реєстрацію № 347405 вид. 8.03.1993 райвиконкомом Яготинської райради. Ліц. МОЗУ ВВ №07666 від 23.02.1993 Добросовісно плачу податки. Підтримую національного виробника. Звертайтеся вже сьогодні:
www.hatkanaokorochkah.nasharjaba.com.ua. E-mail: carga@jagotyn.com.
Що вам іще сказати на прощання, мої любі? З Котом У Чоботях я пізніше розібралася, так само як з неаполітанським королем та його дочкою і зятем. Це я збурила Наполеона для того, щоб він завоював Італію. Серед відомих людей, які до мене зверталися, були, зокрема, Либідь, Віщий Олег, Рогніда - одна з жінок князя Володимира, усі чотири жінки Богдана Хмельницького, Мотря Кочубеївна, Карло XII, князь Меншиков, Грицько Нечеса, Катерина II, Кирило Розумовський, Іван Котляревський, генерал Суворов, Тарас Шевченко і молодиця – прототип його «наймички», княжна Репніна, граф Орлов, Леонід Глібов, Марко Кропивницький, Микола Лисенко, Климентій Квітка, Симон Петлюра, Ольга Кобилянська, Володимир Винниченко, Галина Махно, Євген Коновалець, Лазар Каганович, Георгій Петровський, Альфред Розенберг, маршал Жуков, генерал Ватутін, генерал Шухевич, Володимир Івашко, Леонід Кравчук, Людмила Кучма, Руслана перед від’їздом на конкурс Євробачення до Стамбулу, Раїса Горбачова, Наталя Вітренко, Катерина Ющенко, Раїса Богатирьова і Юлія Тимошенко. Вєрка Сердючка консультується зі мною щомісяця. Брати Клички приходять до мене перед кожним боєм на рингу і перед кожними виборами. Заглядав колись і Леонід Черновецький, особливо перед перевиборами Київського міського голови. Славний чоловік цей Черновецький. Коли б я жила у Києві, тільки за нього б голосувала. Він і мені кілька пачок гречки та масла приніс. Дбає про нас, пенсіонерів. Звертався до мене і Владислав Ігоревич Крикун (дивіться твір Ігоря Слісаренка «Інтерв’ю з письменником»), хотів, щоб я йому допомогла, та надто пізно вже він до мене звернувся. До того ж дала я йому молодильне зілля, а він не захотів його пити. Каже: «Пошепочи та дай амулета.» А так вже не можна було. То раніше йому б помогло, а тепер треба було трохи фітотерапію позастосовувати. Він махнув рукою. Каже: «Я вже багато трав перепив – не допомагає.» Та то ж не мої трави він раніше пив. Не захотів моє пити, то й помер. Хай земля йому буде пухом.
Тому, ріднесенькі, звертайтеся вчасно, коли хочете самі свою терапію корегувати, індивідуальну програму лікування хочете. Все зроблю. Все буде добре. Чекаю на вас.
P.S. Якщо хтось побачить десь мого колобка, скажіть, що нехай вже повертає додому, бо вже час йому. Годі по лісу лазити. Так і з’їсть хтось.
