- а в бригаді шо? - буденним жіночим голосом поцікавився хтось за вікном під монотонне боцкання
- а шо… - таким самим буденним відповідав чоловічий. - шо там може бути? тобі як там.. може тойво.. повернися якось..
(на якись час боцкання припиняється, чути якісь вовтузання, стишені матюки)
- о-о, - каже мужик, - файно зайшло..
- ти би діло краще робиу чи шо..
- ого! а синяк у тебе звідки такий на дупі? - синяк справді був ого-го: навіть в темноті виднівся
- та корова вчора копнула.. як доїла то повернулася потім, а вона - …
- нічо собі копнула, - поспівчував мужик
- угу… - було чути шо вона щиро вдячна за співчуття. - взагалі вона у мене добра, мирна..
- буває..
якось стало навіть файніше після таких інтимних обговорень, азарт якись появився (тобто жіночка почала трошки ручку від січкарні гризти, від чого по стодолі розповсюджувався характерний шкребучий звук), а василь навіть коцнув натальку (незлобно) кулапом по хребті - і чомусь вирішив шо то їй сподобалося, бо почав прахтікувати це вже на постійній основі.
тій нічо не залишалося як виплюнути січкарневу ручку з рота і поскаржитися на “перебор”:
- тю, здуріу, чи шо, єдріть твою туди-растуди..
- кхм.. - якось присоромився василь і продовжив більш стримано.
- агооов! - почулося знадворю
- га, - озвався василь
- ти як там, не кончив ше?
- та ще єбу вроді..
- а наталька?
- а фіг знає.. наталю, ти як там, не кінчила часом?
- та де там.. (дещо сердито)
- а збираєшся? - все допитувався василь
відповіддю було те ж скреготання золотих зубів об ручку січкарні - лиш тепер уже від злості.
- а ти шо хотів, петре?
- та тоже хочу єбати..
- тю! а до оксани чо не підеш?
- та не дає..
- ?? відколи це?
- та з’їла шось не то.. така срачка шо піздець..
- а не бреше? - знав василь ту оксану..
- та я аж з-під обори унюхав шо не бреше.. ну то шо там?
- шо, шо.. та жди уже, я скоро, - запевнив василь
- ти диви там на жопу не накончай бо того разу вимастивси весь
- та вже постараюсь..
- та вже постарайся! - це наталька знову звільнила ротову порожнину від інородних предметів і подала голос.
- нє ну, слухай.. - справедливо обурився петро, - хуя маєш - шо тобі ше треба? от ці баби..
- і не кажи, петре! - підтримав односельчанина василь. - єбеш ото, стараєшся…
- чиста правда..
- то, блядь, або єби або старайся, - шось наталька була не в дусі сьогодні. - потім побалакаєте..
- курва, блядь, дошка йобаний прєдсєдатєль!…
- шо???
- та кончиу..
- та слава вже богу.. - це наталька зраділа завершенню епопеї.
- тю, а ти куда лізеш? дай хоть крижі розім’яти.. - а це петро вже зібрався з того ж ракурсу порадувати її своєю присутністю. - нє, всьо, ззаду більше не даю
- ну так ади на солому можна, - порадив василь
так і зробили: розмістили спільними зусиллями натальку на солому, з енного разу потрапили петровим беником до її дюрки - а потім василь тактовно вийшов на двір перекурити:
- ну шо там? - невдовзі поцікавився успіхами
- заєбіся! - петрові явно сьогодні файно пішло
- а наталька шо?
- та дихає ше..
- ти диви там не дуже.. вареники ще ліпити має сегодня
- о-о, закуска буде файна?? - зрадів петро
- закуска буде як півлітру поставиш.. - збавив трошки ентузіазму василь
- ну, слухай, а чо півлітра з мене?
- паскуда ти петре! жінка з мене, півлітра - з тебе. як як твою жінку єбати ішов - так з півлітрою приходив!
крити було нічим(((
сумно якось кінчив цього вечора петро….
