- Синку, прокидайся… – тихесенько промовила мама-янгол, схилившись над своїм синочком-янголятком.
- Що?! Вже народився?! – вмить розплющивши оченята, вигукнуло маленьке янголя. – Невже я проспав! Проспав його народження…
- Нічого ти не проспав, - усміхаючись, заспокоювала сина матуся, - Михайлик ось-ось народиться. А народитися йому час о такій ранній порі, що навіть сонечко тільки-но почне прокидатись. Отож, хутенько вмивайся, снідай, одягай свою святкову сорочечку. Поспішай якомога швидше привітати хлопчика, а ми з татком проведемо тебе до нього.
***
У двох сім‘ях сьогодні свято: у родині янголів на небі та людській родині на землі.
І хто б собі міг уявити, що маленький, щойно народжений малюк, потоваришував зі своїм ангелом іще до народження?
Еге ж, важко повірити… Але так і сталось!
Все почалося з того, що Михайликова мама, яка дуже чекала на свого синочка, назвала його таким іменем ще до народження, подумала: "Ось народиться в нас Михайлик…" Сама йому й ангела-охоронителя вибрала. Бо, кажуть, що янгол – то і є ім‘я людини.
Ось так зустрілися та заприятелювали два Михайлики: один – то янгол, а інший – звичайний земний хлопчик.
***
За кілька хвилин янгольська сім‘я спустилася на землю.
Вони швидко відшукали пологовий будинок, де перебували хлопчик і його матуся, тихесенько зайшли до кімнати…
- Мамо, мамо, це він! – ангелик підбіг до люлечки, в якій лежав новонароджений хлопчик.
- Не галасуй! – суворо промовила мама-янгол. – Дивись, у кімнаті сплять потомлені мами та їхні малята. Розмовляй пошепки, адже й інші янголи зараз прилетять вітати своїх підопічних немовлят.
І як тільки мама те промовила, до кімнати завітало ще дві янгольські родини. Вони чемно привітались і кожен охоронитель підійшов до свого немовлятка.
***
- Мамо, та тут же одні дівчиська! – надувши губки, незадоволено промовив Михайлик-янголя. – Оце, малюче, дісталася нам компанія! І якби ти тільки знав, які вони галасливі та вередливі ці дівчатка – просто жах!
- Та знаю… – позіхнувши, промовив Михайлик-хлопчик. – Я вже встиг познайомитися зі своєю сестричкою. Уявляєш – вона подарувала мені рожеву ляльку?! Он ту, що біля моєї мами на ліжку.
- І не кажи, брате, доведеться нам її перевиховувати. Де це бачено, щоб чоловіки та ляльками бавились!
Батьки Михайлика-янголяти тільки всміхались. Їх дуже тішило, що обидва хлопчики так потоваришували між собою. Час їм відлітати. Вони тихенько підійшли до дверей, ще раз озирнулися на малюків і, вже причиняючи за собою двері, почули:
- А скажи, янголе, що означає моє ім‘я? – запитав хлопчик у свого небесного братика.
- Михайло – це той, хто подібний Богу. – Промовило янголятко. – Так звуть ще й небесного архистратига Михаїла, що очолює все воїнство небесне.
- Ого… Гарне ім’я! Виходить, я ще такий малий, а вже схожий на Бога? – здивувався хлопчик.
- Е ні, брате, спочатку потрібно вирости, зробити багато добрих справ на землі, а от потім і станеш подібним до нашого Господа, – усміхнувся ангелик, – а я, твій ангел-охоронитель, буду в усьому доброму допомагати, а від злого оберігати. …Але ти поки не переймайся цим, а краще поспи. Адже моя матуся-янгол каже, що уві сні дітки швидко ростуть. Отож, спи, Михайлику, спи…
Янголятко схилилось над люлечкою та лагідно погладило хлопчика по голівці.
