Я щасливий, я живий, я кохаю, я посміхаюся, я їду в поїзді та любуюся видом з вікна. Щось пишу у блокноті, чого давно не було.
Треба звільнитися, я втомився від своєї роботи. А що їсти? Не біда, якось викручуся.
Хочу писати оповідання, книги, сценарії. Для цього необхідно навчитися писати діалоги. На папері люблю більше писати, ніж тикати по клавішам клавіатури комп’ютера. На папері процес виходить якимось живим.
Треба частіше записувати свої думки, потім переглядаючи їх можна або посміятися з себе, або ж скласти до купи в якийсь прозовий твір. Необхідно дістатися до Ганни Кононенко, поспілкуватися з Іллою, з Прадою поговорити (випити кави, потеревенити про кіно).
Юрій, хм, зараз він мені не цікавий, він зупинився.
Антон, у русі весь час перебуває і мабуть ми будемо перетинатися рідше та рідше.
Арсен, будемо пити пиво.
Писанина трохи заспокоює. Сподобався фільм «Револьвер», вдалося зрозуміти, сприйняти його для себе.
В поїзді дві сусідки «кавказки», цікаві на вигляд баришні, мама років п’ятдесяти та дочка двадцятип’ятирічного віку.
«Револьвер» вже забувся. Подобається писати зеленим фломастером, плавно ковзає по паперу, наче каже:
- Не поспішай!
А я все одно поспішаю й пишу швидше.
Вирішив змінити ручку. Вибрав ту яка пише на цьому глянцевому папері.
Вчора дивився фільм «Руда Білка», Іспанія. Головна героїня – Софія (Ліса, Еліза) в мені перекликається з образом Анни з Праги, вона чимось схожа на неї. Картина мене вразила. З часом забудеться.
Так потрібно зібрати всі свої муки, чаяння і сформувати в якось одну історію. Вже досить героїв, сюжетних ліній. Не потрібно видавлювати з себе, писатиму те що лине з душі.
Люблю Анну!
Багато відчуттів, переживань, а слів аби все це передати в голові обмаль, принаймні мені важко, хоча гадаю, що досить обізнаний зі словом.
Співає ЧАЙФ, пісня НА ХРЕНА. Згадав як мене перло, плющило від Ілли, а зараз Анна! Я спокійний, врівноважений, так бувають емоційні сплески, прояви песимізму. Але почуваю себе впевнено, невже я сформувався та порину в сімейне життя, буду ростити діток та боятися за роботу. Сам зрозумів, що написав нісенітницю. Чомусь Юрій в голові, відчуваю, що він переживає, відчуваю його ріст, незабаром повернеться до мене і я до нього. Як важко визнавати свою неправоту, навіть перед собою, навіть зараз цього не допускаю, упираюся з останніх сил. Все, що стає відомим, втрачає силу й не тривожить душу, коли ситуація пройшла, вона зникає!
Мене хвилює, що хвилює? По суті нічого. Хвилює одне питання – що робити? Що мені робити?! Куди йти?
Працювати, готуватися до вступу в університет на режисера? Копати інтернет, адаптувати сценарії? Музика, плани зйомок.
Не йде з голови поле, чисте поле, без людей. Одна постать у полі, день теплий, колишеться трава на вітрі. Подорожній у простій одежині. Лунає тягуча музика, повна болю, муки – це народження нового, з страждань, розриваються пута старого, сильно дме вітер, постать просто стоїть (крупний план обличчя), волосся колишеться на сильному вітрі. Лунає аудіо вибух, сплеск, задрижала Земля, з людини починає линути світло, напоюючи собою весь навколишній простір. Світло розростається повільно, щоб було видно на екрані. Це життєдайна енергія…
Показати поля, ліси, гори і схід Сонця. Красивий схід, як на каналі Дискавері, коли все оживає!
Лунає плач дитини, плач голосний, дзвінкий. Цей плач лине по всій землі – звістка що народився новий народ, нація.
Дитина плаче в колисці, встає село. Ранок. Бекають вівці, корови ревуть, кричать кури, господарі виходять поратися. У всіх проник цей плач (вони його не чули, відчули своїм єством), це світло народження. Малий хлопчина вибіг на ганок і заплакав, батько хотів його вдарити, що заважає йому поратися та в серці защеміло. Бере малого на руки, горне до себе.
Тарасе!!!! Я народився!!!
Мені буде легше, Анна допоможе нести мій хрест. Вона мене любить, в ній це росте. Буду допомагати їй зараз як зможу. Ця дівчина потрібна мені і вона це знає! Тарасе, Благослови мене, дай снаги, а ще не знаю чого, дай снаги прожити моє життя!
Не має бути кумиру, я є я. Не має бути однотипних повторень, клонів, Тарасе, ми живі, ми будемо жити!
Боже, яка в ній сила захована, Лілу з п’ятого елементу! Моя Богиня, моє сонечко, моя сіль, моя опора, моя посмішка. Я гадав втомився і зрозумів, що втомився нічого не робити. Почну робити але не завтра, уже почав, хоча не видно. В мені з’явилася сила. Треба вставати з колін та йти. Сонце, пробач мені, що так швидко заберу тебе. Моє сонечко, люблю тебе, ти потрібна мені. Звідки ти з’явилася? Як ти мене знайшла?
Не зупиняйся, пиши, кажи, виливай душу! Звільняйся від старого! Буде нове, ти повинен мати куди це все взяти. Маєш бути відкритим..
Я знайшов достойного супротивника, їй по силам боротися зі мною. Ми справді варті одне одного.
Мабуть вона не скоро мені напише, а потім ще довше, а потім я не поїду в Прагу, все скінчиться.
Новий старий розділ
Постійно думаю про неї, необхідно щось робити, кудись йти, їхати, з кимось розмовляти, спілкуватися аби не думати про неї, не палити себе. Я дуже втомився без Анни, нарешті її знайшов, ще не знаю чи здобуду, проте маю впевненість, що необхідно здобути.
Чому мені здається, що вона мене відчуває? Чи просто хочу заспокоїти себе, тішити надією…
Хлопче, не забирай у себе ілюзію, якщо не можеш знайти кращу. Іноді ілюзії реалізуються. Яка банальна фраза, проте вірю в неї. Віра змінює світ, впевненість руйнує стереотипи. Можливо.
Тинявся сьогодні на сайті режисерського факультету, читав форум. Необхідно їхати в універ та взнавати, спілкуватися. Готувати сценарії, рецензії, себе до навчання, праці. На душі приємне відчуття від того, що зрозумів чим хочу зайнятися і з ким хочу бути. А життя триватиме далі!
Треба потинятися по місту, по мистецьким закладам.
Правильна була написана рецензія на мою творчість. Поезія в прозі. Я дуже заглиблений в себе, не помічаю навколо, що відбувається. Парадокс, був закоханий в Іллу, писав без розбору, закоханий в Анну, вже більш врівноважений й пишу прозу. Згадав Сідхартху і відразу асоціювався з Германом Гессе.
Творити кіно – це як творити книгу. Хочеться поспілкуватися з творчими людьми, які долають складнощі, не богема ТБ та естради, а дійсно фанатами своєї справи.
Чому кіно, а не «тинятися», як Сковорода? Не моє, здається моє кіно.
Анна Сонце, люблю тебе, ліплю себе, мені подобається йти, намагатися творити але я не без «даху» і здається не віддам усе за фільм, хоча мабуть тільки поки що.
На радіо звучить актуальна українська музика. Усі ми одинаки в безмежній вічності космосу. Зараз женуся за сторінками і хочу написати якнайбільше сторінок, списатися, дістатися чогось більшого, чогось глибшого.
Я знову пишу, хочу виписатися. Залишити на папері свої переживання, відчуття. Мені необхідно виписатися, хоч комусь розкажу щиро :).
Дуже скучив за Анною. У неї своє життя, можливо вона закохана, чому я не вірю в це? Хочу щоб була закохана в мене й була зі мною. Вона потрібна мені як повітря (звідки беруться такі порівняння?), хочу аби допомагала мені жити, хочу використовувати її для цього і називаю це любов.
Писанина дає можливість ширше та глибше глянути на проблему, стаєш більш докладно розглядати деталі.
У мене не красивий почерк.
Згадав, коли Анна була зі мною то була десь далеко. Мені чомусь здається коли вона повернулася до цієї людини (чому не може бути інший хлопець – це реальніше) то відчула яка самотня й близькість до нього нічого вже не дає. Відчуття десь далеко.
Хочу бути її відчуттями.
Чому саме Анна? Чому не шукаю іншу? Важко визнавати поразку, простіше страждати! Не маю віри, що хтось вартий моєї уваги. А може вона мене вабить, оскільки не можу бути моєю.
Ні… Що ні?
Лежу на підлозі, очі закриваються, світло мляве, проте мені добре, поступово окутує спокій. По радіо прозвучали позивні вечірньої колисанки, через п'ятнадцять хвилин будуть «Сімпсони».
Хочу їхати в Прагу і чомусь хочу аби вона не прийшла до мене, мабуть тому, що не хочу мати надію і просто змиритися зі своєю безхребетністю й далі марнувати дні. Але ще більше хочу побачити Анну, укутати в обійми, цілувати, бути синхронним з нею, кохатися та не думати про завтра, а потім прийде розчарування, що не поїде за мною і я не то, в мені щось є але не то. Це мабуть найболючіше але ліпше розчаруватися аніж побиватися.
Я сумніваюся, ні вже не сумніваюся, поїду в Прагу, відчуваю, що поступово це рішення ставатиме твердіше (або зникне і я слабак). Вона мені не сниться…
Хочу просто кудись поїхати, буду просто тинятися по Празі.
Захотів написати смс, що був у Празі але не наважився її повідомити (слабохарактерний поц). Постає кадр з вчорашнього фільму, Єгор молоток, а я поц.
Чому не покидає думка, що ми з Анною одне ціле і я не боюся, що набридну їй? Чому гадаю, що завжди буду з нею? Хочу завжди бути!
Уявив як Іра знайшла цей зошит й прочитала і не виказала, що знає мою тугу.
Хочеться розказати всім і не видатися ідіотом, бо тебе почнуть оцінювати, співчувати, а хочу лиш виговоритися і утвердитися у власній правоті.
Згадав Іллу, вона казала:
- Коли я це писала, воно мені здавалося актуальним, а пройшов час і зрозуміла, що така дурня.
Був би багатим, урвався б за Анною. Дурна фраза. Якби не якби то все було б інакше.
Не знаєш, що зробити, зроби крок вперед. Їду в Прагу індик, хай буде як буде, не будеш гадати, будеш щось мати.
Люблю тебе Сонце!
Збираюся в Прагу, їду за долею. Їду прощатися але не сумний. Я занадто спокійний, не знаю, що робите мимо коли побачимося, хочу обіймати її, цілувати, притискати до серця, а здається, що вже більше не робитиму цього. Чого ж їду? Говорити, а чи зможу…
Чому настроєний прощатися? Чому думаю, що не хоче бути моєю? Так дивно, я спокійний. Їду.
Можливо я не люблю її? Можливо це самообман, обдурюю себе, оскільки вона недосяжна, а може – це складова любові, недосяжність? Бредятина…
Я люблю, кохаю, посміхаюся їй, відчуваю і здається вона мене відчуває. Подумав, що ти це прочитаєш через декілька років, випадково, коли ми будемо разом, а можливо я помру та залишу це тобі, тобто перебираючи речі ти знайдеш ці записи.
Звертаюся до тебе, Сонце!
Люблю усім своїм єством, кожна клітинка відчуває тебе, бринить, ти найбільша моя цінність, ти моя душа, моя снага до життя!
Їду по долю в Прагу.
Можливо я псих… Ні всі навколо психи.
Людина біжить, біжить від себе, шукає нових вражень, … наділяє мить досконалістю але ніщо не може тривати вічно й приходить час розплати, час спокути за щастя, а потім біжить, намагаючись вгамувати біль не втрати, а розуміння того що емоційна спорідненість закінчилася і кожен вже іде своїм шляхом.
Людина (чоловік) тішить себе ілюзією, що знайшов свою половинку, а можливо справді знайшов, просто не вистачило вміння, боюся, що так буде з Анною, що не будемо разом до скону.
Я знайшов свою половинку.
Дуже до речі купив цю книгу, дві книги й Ілла вибрала собі правильну у той момент часу для себе книгу, в той день купив квиток в Прагу, термос, цукор-рафінад та цукерки.
Прочитав книгу, вона мені до смаку, чоловіча книга, якось розклала мене по поличкам, утвердила, додала впевненості.
Олінда – яка краса (з бразильської).
Життя, краса, ілюзія, внутрішній світ, розчарування. Так, людина – це сукупність протиріч!
Світ став набагато відкриті ший для реалізації, пошуку себе, особистість не вдовольняє сталість ні у чому на довгий період.
Я кохаю цю дівчину і почуття поглинає мене повністю, проникає в мої аннали, гени, ДНК й передасться наступним поколінням.
Освальдо Паніковські, так, не потрібно жаліти за тим, що було.
Ще відчуваю, що я їй цікавий і вона пізнаючи світ проникатиметься більшою симпатією до мене. Чому я в це вірю?
Сумніви, стараюся їх писати, вважаю, що краще писати, оскільки вони є і так їх можна позбутися, а не ховати в собі.
В купе дідок упивається собою молодим, розказуючи так би мовити цікаві, пригодницькі історії, в нього є віддана слухачка років 56, а йому 76. Нудить від них, від їх розмов тхне цілістю.
Нині світ віддає людину самій собі, багато що стало ліберальним, все можна дитині, якщо батьки не ставлять рамок, нині не має стержневої ідеї існування (ні ідеології, ні релігії, канонів життя). Людина тоне у сумнівах, у пошуку істини, у розумінні, що вона і для чого й ніхто їй не допоможе в цьому крім неї самої.
Кінцевий розділ
Я програв її, програв, що мав замість рибалки їхати в Прагу, то був на морі! Ну і мудак ти хлопче!!!
Що, що на душі? Так, вона шикарна баришня! В голові крутиться черв, що Анна заражена мною, але ж у стосунках не завжди усе гладко і всяке може бути… а чи хотітиму я її? Чи хочу зараз?
Може у мене лиш ущемлене самолюбство, оскільки вибрала не мене, а іншого?
Сиджу в пабі, замовив фірмове пиво, буду пробувати. Хороше, смачне пиво! Буду смакувати з напоєм копчені ковбаски. Боже яка Анна манлива! Необхідно знайти іншу красуню, може попустить мене…
Люблю її до безтями але не роблю ніяких рухів не раціональних.
Не викликає захвату варіант навчання на режисера. Хочу в команді й почати знімати, бачити весь процес в живу. Академічність мене вбиває!
Взагалі зараз комфортно. Затишний паб, фірмове пиво, ковбаски з майонезом.
Я не борюся за неї, мабуть ще і тому, що не маю фінансів, авто, нерухомості (здається, що з цим буду привабливішим в її очах).
Боже, як стискає у грудях, як я сумую, аааааааа – це мене чекає ще пів року… твою за ногу!!!! Хочу Анну всю і без остатку!
Чому чоловік тікає від жінки яку жадає але яка відмовляє йому у тому щоб бути його… Дурне питання, оскільки коли вона поряд і не моя – це мазохізм найвищого ступеню!
Все застопорилося, не пишеш…
ХА, козел, як же ти себе любиш та лестиш собі!
Юначе – ти найкращий! Не забувай про це! Так Анна шикарна але знайдеш кращу! Послухай музику, гарні ударні, гітара…
Найближчі завдання:
- розмовна англійська;
- спінінг;
- Полтава, Вінниця, можливо з Іллою.
Як потрапити в кіно?
Необхідно думати про це і втрапиш. З Анною точно б не втрапив, віддав би їй усього себе. А так я знервований, нереалізований. О, боже, як вона мені потрібна, як потрібна твоя підтримка, як необхідна твоя посмішка, поцілунок, твоє розуміння, кохатися з тобою, Сонце!
Хочу смоктати з тебе енергію й ставати режисером.
А про тебе не думаю Анна, про твій світ…
Сонце, прошу не відповідай на мій лист, не реагуй. Так я скотина, що тобі пишу. Проте, виношу з душі біль, порожнечу, яка утворилася. Вважай мене слабаком, простаком, блазнем. Мені хочеться зірватися з кручі у прірву але «ніколи» цього не зроблю. Я боягуз. Юначе, а як же – ти THE BEST?!
Протиріччя, протиріччя, протиріччя аааааа…
Класний бар!!! Єдине, що радує – цей паб і те що поїхав в Прагу. Вона мене любить. Я ідіот але вірю, що любить. Самообман. Чи дочекаюся її, чи побачу ще, чи поцілую…
Вже п’яний. Хлопці за сусіднім столом поглядають зацікавлено на мене, а я ж строчу у зошиті нісенітниці. Коли ж мене попустить та перестану писати, як перестав писати вірші.
Перескакую із думки на думку.
Вона закохана, очі блищать. Я заздрю їй але не бажаю нічого поганого. Нічого не бажаю. Лише приємно бачити блискучі очі Анни.
Анна Диво!!! Пробач мене, Сонце, що заздрю!
Мене нагрібає все більше. Та більше. Згадав як курив із Льоліком в середу, класно було. Я відокремився від себе, тіло на землі, а я трохи піднятий і ширяю в повітрі, зачепившись за мозок.
Необхідно переглянути Джима Джармуша, заспокоїти нерви й менш критично відноситися до себе.
Люблю її!
Я втямив, зошит мій співрозмовник але дуже критичний, оскільки критика власне моя.
Чи буду я громадянином світу?
Хренова пісня по телику в пабі. Треба буде потинятися по пабах в Києві. Я там її зустріну. Ідіот, ха ха ха – це просто пиздець. Якийсь такий я багатослівний із зміною думок.
Досвід дає про себе знати, краще зникнути, аніж просити… Зараз возвеличую себе.
А може, я радий, що здихався її так солодко для неї.
Добре що не один в пабі, є ще два психа.
В голові реаліті-шоу «Останній герой».
Що притаманно душі українській? Вчити треба українські народні пісні.
Так, ідеї у молоді, у них горять очі, вони жадають нового, я вже мертвий, я мертвий. Я зараз мертвий.
Бля, пів року мучитися і думати про неї. Як же вона кохається…
Я сука. Я власник. Я ненавиджу себе. Мене кидає в екстаз…, можна кічити.
Зроблю фурор цією книгою, поєднаю в одному творі Іллу та Анну і те що я витис з себе спілкуючись з ними і думаючи про них. Треба спробувати.
Чому потух? Що не цікаво буде? Гадаю цікаво. Вони люблять брудну білизну.
Так, молодь – це цікаво, вони живі, в них є снага до життя, у мене не має, але я вже розумніший і нікому про це н скажу.
Буду спокійним та усміхненим, казатиму правильні речі які нікого не дратують але які і ніхто не розуміє. Мене вважатимуть мудрецем. А я все гасну і гасну з середини.
Залишилося мло сторінок до кінця зошита, а я тільки херню писав.
Молодь вже починає мене дратувати своєю серйозністю до нісенітниць.
В пабі правильні столи, лавки, все дерв’яне з товстих, гладких дощок.
Чувак, ти ж збираєшся знімати кіно, а так страждаєш через жінку.
Творити може людина, коли у неї біль у душі. Не має болю, не має творчості, людина на сьомому небі і їй начхати, що твориться навколо.
О моя спокуслива Анна, ти дуже солодка!
Спробую написати лист, а чи потрібен він, душа в неї зайнята іншим, на що я надіюся, що вибере мене?
Сонце не відповідай. Не хочу щоб мені було боляче і я вгадав твою відповідь. Можеш писати але лише від серця.
Дивлюся кліп і хочу переглянути чорно-біле кіно. Чувак, ти ще в Празі? Скоро будеш в Києві. Пиво хмелить приємно.
Чи буду плакати? Мабуть буду, бо дуже вже себе жаль!
Можливо перестати бути щирим? Я так не зможу, люблю аби було боляче. Як легко мене обманути.
Люблю її. Та ні вбив собі це в голову, просто вона не моя і жалію себе.
Ні, ні, ні, люблю Анну понад усе! Коли вже закінчиться це зошит? Ліпше її не чути та не бачити, скоріше серце зашкарубне. Сам винен, що не дав їй раніше відшити мене.
Гріє серце, що переживає за мене і хочеться, щоб любила але ж це нісенітниця, вона дає себе скільки може. Пробач мене Сонце!
Так цікаво, зустрічаєш жінку, вона подобається, закохуєшся, боготвориш, вона іде, більше не хочеш мати з нею справу, оскільки ще любиш і розрив надто боляче. Або ж розлюбив і нову пасію наділяєш «ідеальними» рисами, майбутнім. Любиш те чого не знаєш. Не має однозначних відповідей, стосується вищого.
В пабі біля умивальника є автомат для продажу презервативів. Сиджу тут годинку. А вже так втомився.
А чи хочу я постійних стосунків? Хочу, хочу, як же її хочу. Пройшло 5 годин як бачив Анну востаннє і я ще живий… Хочу померти, не має снаги жити, хочу плакати. І руки на себе не накладу. Який же я боягуз. Мабуть на тверезу буде легше, надіюся на це. Ще годинку треба промучитися в пабі, а потім в вагон і чао Прага, чао Анна, хоч не хочу казати її чао.
Хочу одну жінку на все життя, боюся казати про це вслух!
Допишу зошит і з почуттям чогось виконаного піду з пабу, поїду з Праги.
Я не правий в багатьох аспектах. Погано вдягнений…, ааааааа як це заїбало, просто сил не має. Я бог!!!
Тішу себе ілюзією, що будеш моєю, перетнемося але мабуть ні, навіть як напишеш мені, я все ж упаду до твоїх ніг, я у твої владі…
Задоволений, а чому? Знав же все з початку, оскільки не вірив, а коли не віриш…
Не вірив, що будеш вірною (така красуня) я в Києві, ти в Празі. Не вірив, що проміняєш Прагу на Київ. Я в Прагу?
Чому так боляче відкривати для себе, те що знаєш? Але так краще, аніж цей черв підсвідомості, що постійно точить.
Боже, яку почуваю в собі силу, оскільки атрофований, все по боку. Для чого це?
Я не хочу бути провідником нації. Хочу бути простою людиною, бути з коханою жінкою, а не згуртовувати народ, може це вікове…
P.S. Тепер новий етап в житті – пост любовний, етап коли все стало на свої місця, коли нічим дурманити свою душу. Поки що…
