Ось він, вітряк, але не рухається,- думалось мені. Треба відповідати на запитання...І ще ті останні слова Мірошника не йшли з голови: "Повернутись до заходу сонця"... Напевне, в іншому світі час теж вираховують за сходом і заходом сонця...Сходом! Звичайно ж, без насіння сходить сонце! Вітряк зарухався , і до нас опустились крила білих кольорів.
- Максиме, а я думала над другою загадкою,- сказала Повітруля. Місяць лютий має лише 28 днів, але ж всі решта одинадцять місяців мають по 30 чи 31 день. Значить, кожен місяць має 28 днів, тільки в деяких є ще 29-й, 30-йі навіть 31 -й день.
- Наша відповідь - всі 12 місяців.- сказав я, і на крилах одразу ж з явилися імена: Святий Миколай, Святий Петро, Святий Андрій...Серед них було крило з написом Святий Симон Зілот.
- Ще одна загадка, Максиме, лише одна ,і ми потрапимо до нашого святого.- раділа Повітруля.
- Що всі люди на землі роблять одночасно? Давай поміркуємо ,- кажу я .- Але ж кожен вільний вибирати , що і коли робити. Люди - не годинники , їх не заставиш робити щось одночасно.
- Значить потрібно знайти щось таке, що єднає всіх людей на землі в якийсь проміжок часу,- каже Повітруля.- Подумай про себе і про інших людей !
- Я, моя родина, друзі, місто людей, країна людей, планета людей...- міркую я вголос.- Не знаю, не знаю. В голові крутиться лише фраза з підручника природи: "Планета Земля - це наш дім. Усі люди тут живуть і несуть відповідальність за те, в якому стані залишать після себе довкілля".
Несподівано вітряк закрутило неймовірно швидко ,і нас понесло у якийсь блискучий вир. Оговтались ми тільки в просторих коридорах.
- Я зрозуміла, чому вітряк запрацював.- сказала Повітруля. - В твоїх роздумах прозвучала відповідь на загадку: всі люди на землі одночасно живуть.
Ми потрапили в якесь приміщення.З усіх боків нас оточували двері, вкінці коридору були сходи. На табличці одних із дверей був напис : Лабораторія вивчення можливостей людини.
- Очевидно, нам потрібно шукати щось зв язане з травами, з природою.- сказала Повітруля.
Ми рухались в напрямку сходів. На стіні там висів величезний плакат: Схема розташування факультетів університету "Гармонія всесвіту".
- Факультет райського правосуддя - сходинка №1; кафедра історії всесвіту - сходинка №2; природничий факультет- сходинка №3 , - читав я.
- Напевне нам туди - сказала Повітруля.
Ми перелетіли на третю сходинку і миттєво потрапили на зелений луг. На траві там сиділи півколом янголи, один з них стояв і щось розповідав. Ми з Повітрулею підійшли ближче.
Той, що стояв , показував іншим фото із зображенням залитих водою будівель, поламаних вітром дахів , зляканих облич людей.
- Чому природні катастрофи стають все частішим явищем на Землі ? - запитав він.
- Пане професоре, я спробую пояснити,- підняв угору руку один із студентів. - Причиною природних катастроф є явище , що має назву "парниковий ефект". Атмосфера Землі складається з різноманітних газів. Завдяки деяким з них тепло утримується біля поверхні землі . Затримуючи тепло в земній атмосфері , ці гази створюють ефект, який називають "парниковим".
Другий студент почав доповнювати відповідь попереднього:
- Парниковий єфект робить планету Земля теплою і придатною для життя. Але діяльність людини, пов язана із спалюванням вугілля, нафти. газу, вирубкою лісів, порушує рівновагу парникових газів. В атмосфері Землі їх накопичується забагато. Як наслідок - потепління на планеті.
Ми спостерігали з-за куща , як відповідають студенти-янголи, і вже змогли прочитати ідентифікатор на грудях викладача: професор Симон Зілот.
- Можна доповнення , професоре? - запитала студентка. - Протягом наступнних 30 людських років температура на Землі підвищиться на 3-4 градуси. Вже зараз змінюється рух вітрів і кількість опадів . Як наслідок,- одні регіони потерпатимуть від посухи, інші- від повеней.
Несподівано ми почули кукання зозулі , що сиділа на кущі, за яким ми причаїлися.
- Перерва, продовжимо згодом,- сказав професор.- Подумайте, як зупинити глобальні катастрофи.
Студенти розійшлися групками, а ми вийшли з своєї криївки і підійшли до викладача.
- Доброго дня, пане Симоне, нам потрібна ваша порада.- сказав я.
Професор уважно придивлявся до нас (очевидно тому. що ми не мали крил, тай були значно молодшими за його студентів).
- Пане Симоне, мені дуже сподобалось ваше заняття. Ми щойно з Землі , і це правда , що люди не задумуючись використовують природу.- сказала Повітруля.
-Насправді. я добре знаюсь на зіллях і травах,- сказав Симон Зілот,- але останнім часом , окрім лекцій про лікувальні властивості рослин, обговорюю з своїми студентами ще й таку важливу тему ,як наслідки знищення природи на Землі.
- Мого батька, лісового царя , болить серце через недбале винищення лісів людьми,- сказала Повітруля.- Ми шукаємо ліки, які б зменшили його біль, і нам потрібна ваша допомога.
- Уважно слухаю,- нахилився до нас професор.
- У старій медичній книзі є рецепт ліків ,- сказав я,- вони готуються з сердець в пломеніючих перлинах. Там сказано, що збирати їх треба між двома Пречистими. Ніяк не можем розібрати, що все це означає.
- Я добре знаю, що період між двома пречистими колись називали час між 28 серпнем і 21 вереснем. Це тому, що 28 серпня - день пам яті усопшої Богородиці , який ще називали Першою Пречистою. А Друга Пречиста - це святкування дня народження Марії Богородиці 21 вересня. За цей період ( менше місяця) збирали багато лікувальних рослин. Дуже шкода, що зараз люди нехтують дарами творця. Досконалішого, ніж жива природа, людина не створить,- журився професор-травник.
А тим часом студенти почали сходитися на галявину. Напевне, за розмовою ми не почули кування зозулі.
- Перепрошую, треба продовжувати заняття,- сказав Симон Зілот,- зустрінемось згодом.
Я сів під кущем , а Повітруля ділилась думками.
- Ну що ж, тепер ми знаємо, коли збирати цю рослину.Я думаю, що це якась солодка ягода, схожа не перлину. Напевне, професор Симон Зілот знає її назву.
- Боюся, що ми не дочекаємось продовження розмови. Дивись, сонце скоро зайде, нам треба повертатись.- сказав я.
В цей момент щось яскраве впало біля мене. Напевне, зозуля скинула це з куща. Я підняв червону розпуклу ягідку. Всередині виднілась кісточка , що дуже нагадувалв серце. Я піднявся і пильно придивився до куща . В призахідному сонці він здавався палаючим від своїх червоних кетягів.
- Калина! - крикнув я.- Дивись , її ягоди , як перлини в червоному полум ї, а всередині - кісточка, схожа на серце...
Раптом у тишу врізалось неспокійне настирливе дзеленчання, і все огорнула темінь.
- Невже, невже ми з Повітрулею не встигли повернутись. Таємницю сердець в пломеніючих перлинах розгадано, але ж де я ?
- Максимчику, сину, прокидайся! Час збиратись до школи .- почув я мамин голос...
Я розплющив очі, виключив будильник , протер лице руками.
- Це був сон ,-почав оговтуватись я,- але який незвичайний. Я рятував хворе серце лісового царя , а калина виявилась такими всемогутніми ліками. Потрапив у Інший світ і дізнався, що через винищення природи наша планета в небезпеці. А може зовсім це не сон , а попередження?.. Тепер буде що розповісти в школі на тему "Зелене диво землі".
