Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2533
Творів: 45668
Рецензій: 89356

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Про велетня Остапа та його незвичайну силу (на конкурс 9-12).

© Олексій Тимошенко, 19-11-2008
                      
       Жив собі  в одному  невеличкому містечку велетень Остап. Вирізняло його серед інших людей зріст та незвичайна сила. А ще – доброзичливість і кмітливість.
Якось після солодкого сну Остап, слухаючи спів пташок, почув шум,  галас, що запанували надворі. По вулиці  одна за однією промчались машини. „Що то є?” – подумав Остап. „Тривога!”. „Тривога” - сповіщала міська дзвіниця. „Небезпека!”.
-Остапе! Остапе! – це, значить, його друзі - хлопці  Тарас та Юрко прийшли.  
- Що трапилося?
- Ти чув?! Сьогодні вранці, на околицях нашого  міста з’явилось велетенське Чудовисько-Змій дванадцятиголовий. Треба рятувати місто.
- Завтра  вранці   вас влаштує? Мені треба трішки приготуватися , – весело  запропонував Остап.
    Після того як друзі пішли геть, Остап  хутко перевдягнувся,  причепив до дверей  масивного замка, закрив його  довгим металевим ключем,  вийшов на вулицю та   рушив  у напрямку  центральної площі міста. Остап йшов до одного свого знайомого – лікаря на прізвисько Гіпоцельс. Він був таким собі домашнім лікарем для Остапа, щиро хвилювався за його здоров’я, самопочуття та душевний стан. Гіпоцельс радісно зустрів  Остапа у себе на подвір’ї.
- П-п-ливіт, д-луже! Що пливело тебе до мене?Якісь п-п-лиємні речі, я сподіваюся.
Лікар не вимовляв деякі літери, але, як і раніше, Остап на це уваги не звертав. Хоча  все-таки Гіпоцельс виглядав кумедним, з цією  ріденькою борідкою, з лиця сухорлявий, з довгим волоссям, рухливим носом  та абсолютною відсутністю літери „р” у його словниковому запасі.
- Вітаю, друже. Я потребую  певної допомоги.
- Угу. Слухаю уважно.
- Ти чув про Змія?
- Пло Чудовисько. А як же! Це зараз  наймодніша новина. Кажуть, що  він погложує спалити все місто, якщо не будуть задоволені його вимоги. Телолист, ги-ги.
- Отож.
-  Так  ти підеш з ним розбишатися? То ж небезпечно,  а  тобі хвилюватися не можна.
- Лікарю...
- Та кажу тобі! Я  лозумію, ти звичайно велетень, маєш надзвичайну силу, але є ж то Чудовисько! Його просто так не пелемошеш !!
- Я знаю як його подолати. Але мені потрібна твоя допомога.
- Ну, лозповідай.
І вони продовжили розмову. Наступного дня на  околиці міста, там де знаходилося  єдине міське озеро, зібралася ціла  купа народу. В засідці, за пагорбом, з однієї сторони сиділи  міліціонери, з іншої – армія військових. Грала приємна музика. Вболівати за Остапа прийшли і його друзі – Тарас та Юрко.
Нарешті, з  зеленого лісу  вийшло Чудовисько. Воно хитало своїми головами і  плювалося вогнем на всі  боки.  Музика  розчинилася у повітрі. Городяни, як неживі,  мовчки дивилися на Чудовисько. Тарас та Юрко боязко визирали із-за стовбура велетенського дерева.
- У-ааа!  Спалю усіх!!!!! У-ааа!!! – хором з дванадцяти голосів погрожував  Змій.
- Ну! Де ж він? – задавали питання собі та один одному Тарас та Юрко. Вони чекали поки з’явиться Остап. Але його все не було. Що ж сталося?
Раптом на пагорбі з’явився  вершник, в лицарських обладунках, невеличкого зросту, на  конику-горбоконику.
- Давай битися, а не миритися! – писклявим голосом  запросив вершник Змія до спілкування.
- Що?? – вирячив очі  Змій. –  Ти хто, пігмей??
- Я той, хто  знищить  тебе! Я той хто,  нанесе тобі нищівну поразку, щоб усі могли побачити твою нікчемну загибель!!
Після таких образливих для Змія слів, вершник розвернув свою шкапу, стиснув її острогами і почав утікати від  Чудовиська  в сторону від  міста. Тільки смуга за ним і  лягла.  
Змій, перевалюючись з боку на бік та матляючи покрученим хвостом, кинувся  на сміливцем.
- Куди ж це вони? -  турбувались городяни.
Та схоже вершник знав що робив. Стратегія була  його простою, але надійною. Він зупинився  біля самого озера, підняв списа і продовжив свої погрози на адресу Змія.
Чудовисько, важко дихаючи, добігло до героя, що кинув  йому виклик і стрибнуло вперед, мабуть сподіваючись  розчавити його своїм  сіро-зеленим тілом. Теж непогана стратегія. Та вершник виявився не з простого тіста зліплений! За мить до зіткнення із Змієм, він  разом зі своїм коником стрибнув в сторону, а Змій, це велетенське Чудовисько, впало прямо  в  каламутну воду міського озера. До неба злетіли пар, що утворився від зустрічі двох стихій - вогню та води,  злетіла і сама  брудна  вода. Заскавчало Чудовисько, Змій дванадцятиголовий, захлинаючись темною водою озера. Отак от  воно вилізло на протилежний  берег і   швидко зникло в далечині.
Всі присутні городяни радісно закричали, сплеснули руками, до неба  злетіли  їх капелюхи. А вершник...Він зник так само непомітно, як і з’явився.
    Після  такої показової перемоги  друзі Остапа, Тарас та Юрко прийшли до нього в оселю, сподіваючись вразити велетня розповіддю про дивного вершника, рятівника міста.  Як виявилось, Остап  міцно спав на своєму імпровізованому ліжку,  гості почули ще на вулиці  перед будинком його храп.
- Теж мені, герой! – пробурмотів Тарас.
- Ага, а ще велетень!
Мовчки вони дивилися на Остапа.
- Що, сплюх, спиш!!  - закричав Юрко.
- Га?- не  міг зорієнтуватися Остап. Він відкрив очі і втупився  у хлопців.
- Там без тебе Чудовиська вже знищили!!
- Як?  - не міг зрозуміти Остап.
- А так! Спати менше треба, ледацюга, страхополох...
- Та я...
- Ти –ти..
Раптом  Тарас вирячив очі, смикнув Юрка за рукав светра і прошепотів:
- Дивися...
В кутку кімнати лежали лицарські обладунки, спис, шолом, збруя, ще щось.
Хлопці зневажливо глянули на велетня, а Тарас ледь вичавив із себе
- Як ти міг, ненажера! Людина місто врятувала, а ти її того... Тобі що, снідати було нічим?
Та ми після цього з тобою..
Нарешті Остап прийшов до тями і гучно зареготав
- Ви що, з дуба звалилися? Це ж моє.
- Твоє?
- Егеж. Хлопці, ви що думаєте, я міг би впоратися із Чудовиськом без зайвої допомоги? Та немає вже тих  славетних хлопців, що могли б йому гарних стусанів надавати та увігнати в землю добрячою булавою. От я пішов до свого друга, лікаря. Є в нього чудова  речовина зменшувального характеру, випив  скляночку – разів  у три менше стаєш, дві скляночки – в шість разів. Щоправда, діє вона недовго, тож і прийшлося усе  поспіхом робити. А шкапу стару зайняв у цигана, обладунки сяк-так змайстрував із шматка заліза.
- Але навіщо??
- Бо, мої друзі, Змія треба не силою брати, а розумом, не булавою, а кмітливістю! Сила – вона ж не зажди потрібна. Боїться води це Чудовисько, тож скупнувся  дванадцятиголовий – довго не буде його в наших краях.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Залєвський Петро, 20-11-2008

Остап - герой!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Володимир Читай, 19-11-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.9977719783783 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …