ПРИГОДИ ДЕТЕКТИВА ЛИСА БОРИСА ТА ЙОГО ПОМІЧНИКА ПАПУГИ ГАЛАКТІОНА
Олег Ручинський
Редактор Таміла Тарасенко
Пригода на Яблуневій планеті
«У природі немає нічого зайвого, навіть черв’ячки нащось потрібні…»
Лис Борис
Передмова
Ця історія трапилася у далекому майбутньому, коли більша частина звіриного світу навчилася думати та розмовляти. У лісі, на квітучій галявині, у дерев’яній хатинці мешкали відомі детективи Лис Борис та Папуга Галактіон…
Розділ 1. Лис Борис знайомиться із мешканцями Яблуневої Планети і дізнається дещо новеньке про чарівні яблука
Був ранній недільний ранок.
Солодко посапуючи, Галактіон додивлявся детективний сон, навіяний нещодавнім розслідуванням, а Лис Борис тільки-но прокинувся і, дивлячись у розчинене вікно, насолоджувався красою безхмарного неба.
Раптом за вікном почулося ляскіт крил, і через мить задзеленчав дверний дзвіночок.
- Кого це принесло із самого ранку?! – ліниво витягши лапку, пробурчав розбуджений Папуга.
- Слон прилетів, - спокійно відповів Лис.
- Ну, Ви й скажете, шефе! – позіхнув Папуга. – Мабуть, здорово Вас вчора бабахнуло током на піратському зорельоті.
- Добре-добре, не мудруй занадто. Краще двері відчини.
Зробивши крок за поріг, Галактіон завмер від подиву: перед ним стояв сірий Крилатий Слон. Відвідувач явно був чимось засмучений.
- Якщо не помиляюся, Ви прилетіли до нас із далекої Яблуневої планети? – підійшовши до дверей, діловито уточнив Лис. – Ми колись читали про Вас у «Міжгалактичній Книзі Рідкісних Тварин». Пам’ятаєш, Галактіоне?
- Ну, звісно… - непевне відгукнувся той, а про себе подумав: - «Нічогенькі справи! Хто лише не розбудить у твій законний вихідний».
Слон ледь хитнув головою і сумно промовив6
- Розумієте, у нас на Яблуневій планеті в яблучних садках захворіли усі черв’ячки…
- Чудово! – вигукнув Папуга.
- І що ж у цьому гарного? – здивовано глянув на помічника Лис Борис.
- Бо тепер у садках не буде жодного червивого яблучка!
- Але й черв’ячків теж не буде! – заперечив Лис.
- Та нащо воно потрібні, ті черв’ячки? – здивувався Папуга.
- У природі не буває нічого зайвого, навіть черв’ячків, - відповів Лис Борис і ввічливо поцікавився у Крилатого Слона: - Скажіть, будь-ласка, а чого Ви так переймаєтесь через черв’ячків?
- Справа у тому, - відповів Слон, - що вони харчуються тими ж яблуками, що й ми. І якщо черв’ячки захворіли, значить яблука стали отруйними!
- А що це за яблука такі? Можливо, варто перейти на інші харчі, наприклад, на груші? –запропонував Лис.
- Ой, ні, лише яблука! – відповів Слон. – Справа в тому, що це особливі – Слонові яблука! Якщо ми перестанемо їх їсти, то не зможемо літати. У них – наша сила для польотів!
Слон помовчав і сумно додав:
- Без цих яблук ми загинемо…
Трохи поміркувавши, Лис Борис запропонував:
- Чи не варто звернутися до досвідчених садівників?
- До нас уже прибігав Досвідчений Садівник – Лісний Кіт, - опустивши вуха, понуро відповів Слон. – Він сказав, що яблука – отруєні. Садівник вказав на табличку, яка взялася невідомо звідки. На ній написано, що черв’ячки з’їли яблука і захворіли. А ще Кіт стверджує, що нам слід летіти на інші планети, шукати новий сад. А де ж його відшукаєш? Слонові яблука – надзвичайно рідкісні дерева. Бездепозитные бонусы за регистрацию в казино vulkanbonus.info и то как их отыграть и вывести
«Усе це дуже дивно», - подумав Лис. І впевнено мовив:
- Треба летіти!
Слон запитально глянув на детектива:
- Новий сад шукати?
- Ні! Не новий шукати, а ваш рятувати! – рішуче відповів відомий детектив.
У той же день, незадовго до обіду космічний корабель детективів «Таємниця» приземлився на далекій планеті.
Крилаті Слони, які із нетерпінням чекали на детективів-землян, зустріли їх із великою надією. Вони відразу ж привели детективів на галявину Яблуневого садка.
Лис Борис відразу ж узявся до справи.
Перш за все, він уважно оглянув загадкову табличку. Недбало увіткнута у землю, вона повідомляла:
«Ми їли яблука . Ми захворіли!
Черв’ячки».
Лис, трохи подумавши, впевнено заявив:
- Переконаний, що яблука цілком придатні до їжі!
- А чого ж тоді черв’ячки захворіли? – не зрозумів Папуга.
- І черв’ячки здорові!
- Так чого ж вони написали, що захворіли? – Папуга схрестив крила на грудці.
- Галактіоне, - усміхнувся Лис, - скажи-но мені, будь-ласка, а чим вони могли написати? Адже у черв’ячків нема ні лапок, ні ніжок.
- І крилець у них теж нема! – вигукнув Галактіон, демонструючи неабиякі знання із зоології.
- Тому зараз ми переконаємося, що яблука не отруєні, - підвів підсумок Лис.
- А на кому ми в цьому будемо переконуватися? – насторожився Папуга.
- Ні на кому, а за допомогою чого, - виправив його відомий детектив. – За допомогою наукового підходу! – і він, не поспішаючи, підійшов до найближчого дерева і зірвав велике червоне яблуко. Потім витяг із саквояжа маленьку пляшечку із сріблястою рідиною. Відкрив її й…
Галактіон про всяк випадок сковзнув за дерево і сховав голову під крило. Слони, що стояли поблизу, бачачи переляк Папуги, міцно заплющили очі…
Тим часом детектив Борис обережно крапнув сріблястою рідиною на яблуко. Крапелька зашипіла, й іскриста хмаринка огорнула Лиса Бориса.
- І хмаринка світла! – вигукнув детектив. –Усе гаразд, друзі!
Слони відкрили очі і здивовано глянули на детектива.
Хмаринка розсіялася.
Перед ними стояв задоволений Лис Борис і вертів у лапі яблучко.
Раптом із червивого яблучка виліз черв’ячок. Він озирнувся на всі боки, незадоволено похитався і, розгорнувши маленькі крильця, улетів.
- І яблучко ціле! – знову вигукнув детектив. - Можу вас порадувати: яблука не отруєні. Вас хтось хотів обдурити, змусити залити цю планету, аби захопити цінний Слоново-Яблуневий Садок. Добре, що ви зразу здійняли тривогу! А яблука я перевірив: вони їстівні!
- Ура! Ура! Ми врятовані! – вигукнули Слони. – Хай живуть Видатні Детективи!
Із-за дерева визирнув сколошканий і здивований Папуга:
- Хто-хто «хай живе»?
- Звісно, той, хто ховається за деревом, - посміхнувся Лис. –Щось знайшов цікавеньке?
- Н-н-н-нічого..., шефе… Жодних слідів злочину! – викрутився Галактіон. – А що з яблуками?
- Усе гаразд, - Лис знову поклав яблуко на землю.
- Ну й добре, - Папуга глянув уверх, у небо, - Може, нам додому час? У нас же сьогодні законний вихідний!
- Додому зарано. Небезпека для Слонів не зникла.
- Ну, й кого ми ловитимемо цього разу? – зітхнув Папуга.
- Є у мене одне припущення. Та про це – пізніше! - із азартом відповів Лис.
Розділ 2. Хто ж ти, зловмиснику?
Після товариської вечері у компанії Слонів Лис Борис і Папуга Галактіон прогулювалися околицею Яблуневого садка і милувалися заходом інопланетного сонця. Неподалік ріс густий високий ліс. Із лісу вела стежинка, котра поєднувала Ліс та Яблуневий садок. Цю стежину протоптали Слони, аби ходити на водопій до Лісового озера.
Лис, неуважно оглядаючи околиці, міркував. Він намагався зрозуміти, хто ж все-таки хоче захопити садок і яблука. Досвід і чуття детектива підказували, що ця історія якось пов’язана із Досвідченим Садівником – Котом.
- Слони запевняли, що ніхто, крім Кота, і не з’являвся на галявині. І той самий Кіт нащось переконував Слонів у тому, що яблука отруєні. Радив летіти на інші планети. Може, Кіт хоче захопити садок? Та, з іншого боку, навіщо Лісовому Коту чарівні яблука? Хіба що за пташками у небі ганятися! – розмірковував видатний детектив.
Лис Борис глянув на зграйку пташок, що сиділи на яблуні. У променях вечірнього сонця їхнє пір’ячко відливало золотавим кольором.
Детектив повернувся до своїх міркувань:
- А може, і за пташками. Що ж, у моїй практиці бувало й таке. І, звичайно ж, Кіт міг бачити Слонів у Лісового озера, міг вислідкувати, де вони мешкають і дізнатися завдяки чому Слони літають, зрозуміти, що сила до польотів криється у яблуках. Кіт цілком міг вигадати підступний план: за допомогою фальшивої таблички захопити Яблуневий садок!
Та все ж цілковитого переконання у тому, що зловмисник саме Кіт, у Бориса не було.
Але як же дізнатися, хто цей ошуканець? Залишалося одне – перехитрувати невідомого, заманивши його у пастку.
- Слухай-но, Галактіоне, - сказав Лис, а давай ми зробимо так, як радив Слонам дивний Кіт: хай Слони відлетять.
- Та хай собі відлітають… А навіщо? – здивовано запитав Папуга.
- А для того, щоб ошуканець побачив, що Слонів більше немає. І прийшов би у садок. Думаю, що найголовніше для нього – Чарівні яблука!
- Але якщо Слони відлетять, то як же вони обійдуться без яблук? – стривожився Галактіон.
Відомий детектив хитро примружив око:
- Слони відлетять не насправді. Зроблять коло над лісом і повернуться до садочку. У мене є план, записуй!
Того ж вечора на галявині Лис Борис виклав свій план ловитви ошуканця Слонів.
План Лиса Бориса :
1. На світанку Слони, зробивши коло над лісом, непомітно повивертаються назад, до садка.
2. Ми – Лис Борис та Папуга Галактіон – ховаємося на пагорбі біля садка і спостерігаємо за дорогою, що поєднує ліс та сад.
3. Слони збираються у балці за пагорбом і чекають сигналу Галактіона.
4. За сигналом «Ку-ку-ку» Слони оточують того, хто з’явиться на дорозі.
5. Погоня!
Останній пункт вигадав сам Папуга. І Лис, прочитавши його, здивовано запитав:
- Галактіоне! А погоню ти навіщо додав?
- Шефе! Та в нас же завжди так: після засідки – погоня! – упевнено відповів помічник.
- Невже завжди? – здивувався Лис. – Та добре вже, якщо дописав – хай буде, - детектив схвально ляснув Папугу по плечу і звернувся до Крилатих Слонів:
- Ну, що, друзі, допоможете нам схопити злочинця?
Слони переглянулися і ствердно закивали:
- Зможемо! Допоможемо!
- Чудово! Зустрічаємося завтра на світанку біля галявини. А зараз, - підсумував детектив, - треба відіспатися, щоб набратися сил. Завтра на нас чекає нелегкий день.
І детективи, побажавши Слонам гарних снів, відправилися на свій корабель.
Сутеніло. Лис Борис і Галактіон йшли садом до корабля, присвічуючи собі маленькими ліхтариками.
- Галактіоне, а давай-но перелетимо на «Таємниці» ближче до галявини, - запропонував Лис.
- Цікава думка!.. Ой! – Папуга раптом спіткнувся об Слонове яблуко, що причаїлося у траві.
- Що – «ой»? – не зрозумів Папугу Лис.
- Я хотів сказати не «Ой!», я хотів сказати, а навіщо нам перелітати?
- А раптом завтра на нас дійсно чекає погоня? Тоді корабель і знадобиться.
- Давай перелетимо, - згодився Галактіон і знову спіткнувся. – Швидше б дістатися до «Таємниці», спати хочеться, - додав він, позіхаючи.
Вони так і зробили: діставшись до корабля, перелетіли поближче до галявини. І випивши по скляночці кефіру, втомлені, але задоволені собою, детективи заснули солодким сном.
Розділ 3. Засідка на суничній галявині
Ось і промайнула ніч. Над Яблуневою планетою зійшло сонце, схоже на велетенське червоне яблуко.
На галявині вже відбувалося чимале хвилювання: Слони, які прокинулися раніше від призначеної години, юрмилися навколо космічного корабля, не наважуючись порушити священний сон детективів.
У «Таємниці» задзеленчав будильник. Менш ніж за хвилину над крилом корабля відчинилися двері. Із них вийшов Лис Борис – справжній детектив не має права проспати роботу!
Лис привітався зі Слонами:
- Доброго ранку, друзі! Бачу, ви вже готові! Наш план пам’ятаєте?
- Пам’ятаємо, пам’ятаємо! – відгукнулися Слони.
- Тоді починайте, наказав Лис, - а я поки що Галактіона розбуджу.
Слони, зробивши велике коло над лісом, заховалися у глибокому яру край дороги. На горбику у високих густих кущах інопланетної суниці зачаїлися детективи.
Залишалося тільки чекати.
Хто ж з’явиться на лісовій дорозі?
Лис Борис уважно слідкував за стежиною у бінокль. Поряд із своїм шефом розмістився його вірний помічник Галактіон.
Папуга розкошував, лежачи на траві під суничним кущем і поїдаючи соковиті ягоди.
«Нам вперше трапилася така смачна засідка!» - розмірковував Галактіон.
Йшов час. Яблуневе сонце вже високо піднялося над лісом, та дорога так само залишалася порожньою.
- Коли вже з’явиться зловмисник? – задумливо промовив Лис.
- Так-так! Саме час! – піддакнув Папуга, - здається, я вже об’ївся суниці. Може, він взагалі не прийде – той, на кого ми чекаємо? А?
- Повинен, - упевнено відповів Лис Борис, задумливо чухаючи за вухом.
Папуга заметушився:
- А раптом він прориє підземний хід? – Галактіон пошкріб лапкою землю. – Дивись яка вона м’яка!
- Може, влаштуємо підземну засідку? – серйозно запитав Лис, не відводячи очей від стежини.
- Яким чином? – збитий з пантелику шафовою відповіддю, запитав Галактіон.
- Поміркуй, - посміхнувся Лис.
Та його друг не став роздумувати, а швиденько висунув нову версію:
- Шефе! А раптом він з’явиться з неба?
- Тоді ми ще й повітряну засідку влаштуємо… - посміхнувся шеф. І раптом завмер…
- Йде, - тихо промовив Лис Борис.
- Ура! Йде! – зраділо вигукнув Галактіон.
- А хто йде?!
- Хтось білий… пухнастий. Схожий на Кота…
- Точно – Кіт! Тільки не галасуй, Галактіоне, а то налякаємо завчасно, - прошепотів Лис.
І справді, це був Лісовий Кіт. Він йшов дорогою, впевнено пританцьовуючи та насвистуючи веселу мелодію. Кіт був переконаний, що Яблуневий садок порожній. Слони відлетіли, а це значить, що хитрий план спрацював.
- Ось тепер яблучка мої! Швидше б навчитися літати! – радів Кіт.
Та повернемося до наших детективів.
Лис Борис напружено слідкував за Котом, що наближався. Галактіон нетерпляче смикав друга за лапу і шепотів:
- Борисе! Дати сигнал Слонам для оточення? Можна?
- Зачекай… Підпустимо ближче… ну, й здоровенний цей Котисько! Давай! Випускай Слонів! – скомандував Борис.
Зібравшись із духом, папуга старанно прокував три рази.
Ескадрилья Слонів, намагаючись не здіймати шум крилами, повільно піднімалася із балки. Кіт, який ні про що не підозрював, почув кування Галактіона. Зупинився та голосно запитав:
- Зозуле-зозуле, скільки мені в небі царювати?1
- Зараз Слони тобі покажуть, хто з нас зозуля! Літак вусатий! – причаївшись у суниці, прошипів Галактіон.
Кіт безтурботно стояв посеред шляху, чекаючи на зозулину відповідь. І раптом побачив таке, від чого його шерстка стала сторч: десятки крилатих гір, войовничо задерши хоботи і голосно ляскаючи крилами, вилетіли із-за пагорбу.
Розділ 4. Навіщо Коту яблука?
Піднявшись над пагорбом, Слони спрямувались до Кота.
Кіт від несподіванки присів, не сміючи й поворухнутися. І через мить він опинився у щільному слоновому оточенні.
- Хлопці… Ви що… Не відлетіли… На інші планети? – несміливо пронявчав Кіт.
Слони мовчки дивилися на нього.
Тут в коло увійшли наші герої – Лис та Папуга.
- Ми – детективи із планети Земля, - представився Лісовому Коту Лис Борис і строго запитав: - Ви казали Слонам, що яблука отруєні?
- Я?! – перелякано запитав Кіт, і його хвіст вигнувся знаком запитання.
- Нам Слони усе розповіли! – грізно настовбурчив пір’я Папуга.
Кіт відчув, що його план захвату Яблуневого саду ось-ось може розкритися. І тоді нявчи –не нявчи, а відповідати доведеться за всією строгістю міжгалактичних Законів!
«Час вшиватися», - пронеслося в голові у Кота.
Злочинець блискавкою шугнув між Слонами і заховався за деревами у садку.
- За ним! – вигукнув Лис і першим кинувся у погоню.
Справжнього детектива зненацька не захопиш.
Слони замахали крилами і, піднявши хмару пилу, полетіли слідом за Лисом.
Поряд з Борисом, ледь встигаючи, летів Галактіон:
- Я ж казав, що буде погоня! Я ж казав! – радісно торохтів Папуга.
Раптом над садом злетів корабель детективів! Непевно петляючи в небі, він скерувався до лісу.
- От тобі і погоня! Кіт у «Таємниці»! – сердито вигукнув на бігу Лис. – Галактіоне! Ти чого двері на кораблі не зачинив?! Повертаємо до лісу!
Космічний корабель уже заховався за лісовою маківкою. Почувся легенький ляск, і над лісом потягнувся сивий димок. Слідом за «Таємницею» на місто падіння корабля опустилися Слони, що переслідували його.
Коли Лис Борис і Галактіон прибули до «п’ятачка» події, їхні очі побачили таку картину: на березі Лісового озера на червоному піску димився, лежачи на боку, їхній корабель. Слони, зайшовши у воді, тушили його, поливаючи водою із хоботів, ніби із пожежних шлангів. Детективи підбігли до «Таємниці». Із розбитого оглядового ілюмінатора над дверима валив дим.
- Рятуйте! Рятуйте! – чулося нявчання із «Таємниці».
- Треба Кота рятувати! – Лис кинувся відчиняти двері.
- То лови цього Кота, то рятуй, - буркотів Папуга, допомагаючи Лису.
Двері не відчинялися. Галактіон глянув на тріснутий ілюмінатор:
- Я у віконце, шефе!
- Ти не пролізеш: отвір маленький! – відповів детектив.
- Може, я спробую? – пролунав чийсь тоненький голосочок.
Детективи озирнулися і побачили поряд на гілці маленьку Золотаву Пташку із Яблуневого садка.
- Добре! Спробуй! Біля дверей – аварійна кнопка. Натисни її! – вигукнув Лис.
Пташка підлетіла до розбитого віконця і пірнула в дим. Вона миттю знайшла аварійну кнопку і дзьобнула її. Двері відразу ж відчинилися і з корабля вискочив Кіт. За ним випурнула його рятівниця – Золотава Пташка. Крізь відчинені двері Слони швидко потушили пожежу на кораблі.
Лис Борис підійшов до Кота і суворо запитав:
- Навіщо Ви хотіли обдурити Слонів?
- Мені потрібні були яблука, щоб літати і ловити Золотавих Пташок. Щоб стати господарем в небі, - відповів переляканий погонею та пожежею Лісовий Кіт.
Він був ледь живий від переляку. І його біла шерстка стала сірою від диму.
Кіт поглянув на Золотаву пташку:
- Дякую тобі! Адже ти врятувала мене! Не хочу бут господарем неба! І не буду вас ловити, а буду захищати, якщо Слони мене пробачать і навчать літати! Вибачте мене, Слони! Будь-ласка! Я більше не буду!
- Добре вже, вибачаємо! І літати навчимо! – відповіли Коту Слони.
Так закінчилася ця історія про Польотні Яблука, як назвали її наші детективи – Лис Борис і Папуга Галактіон.
Лісовий Кіт потоваришував із мешканцями Яблуневого садка – Крилатими Слонами і Золотавими Пташками.
І уся ця дружна компанія допомогла детективам відремонтувати «Таємницю». І більше від усіх прагнув бути корисним Лісовий Кіт.
Наступного дня детективи вирушили додому. Їх із вдячністю проводжали мешканці Яблуневої планети.
Президент Слонів подарував Лису Борису та Галактіону повну корзину Чарівних яблук.
Детективи попрощалися із гостинною планетою, і космічний корабель «Таємниця» взяв курс на рідну Галактику – Молочний Шлях.
Попереду ж на відомих детективів чекали нові справи та нові пригоди!
