Мушля повернувся через пів години, але він був один.
- Ти не знайшов їх? – Запитав Остап.
- Чому ж, знайшов.
- Вони не захотіли допомогти тобі, так? Напевне злякалися злого Духа, - сумно додала Дарина.
- І зовсім не злякалися. Гноми хоч і маленькі, але дуже сміливі істоти.
- Чому ж ти сам?
- А ви хотіли, щоб вони теж закам’яніли від сонячного проміння?
Остап вдарив себе рукою по лобі і вигукнув:
- Точно, як я не подумав про це?!
З-під землі почали доноситися дивні звуки: здавалося, що там шкребеться велетенський гризун. Через якийсь час земля затрусилася і в тому місці, де було нагромадження брил, що загороджували вхід до печери, утворився отвір. Мушля метнувся до нього і зник всередині. Діти теж кинулися за ним в тунель. Остап дістав і ввімкнув ліхтар, розганяючи навколишню темінь. Діти поволі пробиралися вглиб печери. Раптом знову почало трусити.
„Гноми все ще розбирають каміння”, – подумав Остап і в ту ж мить побачив Мушлю, який мчав до дітей з глибини печери..
- Вам треба негайно втікати! – Закричав він. – Дух гори відчув, що гноми розібрали вхід до печери і знову викликав землетрус. Зараз почнеться каменепад і ви не зможете вибратися! Тікайте хутчіш!!!
- А як же ти?
- Я виберуся, не переживайте за мене!
.................................
