Після того удару монтировкою весь час, аж до ранку наступного, тобто цього, дня я був у якомусь сомнамбулічному стані. Марив небом, богом… От таким і привів мене Міха у церкву. Залишив на одинці зі священиком та кудись пішов. Куди? мене не турбувало – я вирішив облишити всі зв’язки з мирським суєтним життям.
Священик – старий, але ще бадьорий чолов’яга – підвів мене до якоїсь залізяки. Попрохав простягнути руку. Я слухняно зробив, як було сказано; щось клацнуло; це були наручники – я був прикутий до цієї залізяки. А потім було ще одне клацання; беззвучне; у моєму мізку. Я зрозумів – це була пастка. З-за спини священика вийшов чернець і схопив мене лівою клішнею за горло. Вільною рукою я вчепився йому в зап’ястя, намагаючись послабити тиск. Але марно. Правою клішнею він обшукав мої кишені, однак зацікавила його лише моя заточка.
- Дивіться, отче Петре, яка іграшка у хлопчика, - прогугнявив він (ніколи б не подумав, що у такого здорованя може бути огидний фальцет).
- Бачу, бачу, сину мій, - відповів густим басом отець Петро, - не така вже молодь як раніше – старших не поважають, богопротивними речами бавляться. Але, - тут він лагідно посміхнувся, - ми їх навчимо любові божій, правда?
- Правда! – радісно відгукнувся Гугнявий, радісно підстрибуючи на місці.
Від почутого та від його лапи на моєму горлі в мене тьмянішало в очах. Я наче бачив як регоче у своєму підарському раю Жорж та інші мої жертви – надходила помста за них.
Гугнявий кинув заточку на підлогу.
- Груба робота. Я віддаю перевагу оцьому, - він підморгнув мені та витягнув величезну швайку з-за пазухи. – Це сувенір від твого попередника. Такий як ти був за віком… Діточки! – заплямкав він збуджено.
Тут я помітив, що Петро почав батожити собі по плечах.
- Не може завестися без цього, - бризкав слиною мені у вухо Гугнявий, - старенький став. Тобі б з ним раніше зустрітися… Як же батюшка піонерів любив. Він навіть тут, у льосі, колекцію їхніх черепів зібрав. “Тимур і його команда” називається. Янголята.
І тут з’явився ще один янгол. Янгол-охоронець. Янгол-месник. Захисник покривджених, що несе воздаяння кривдникам. Коротше, у кімнату влетів Міха. За хвилину, в калюжі крові отця Петра валявся Гугнявий і благав пощадити його. “Він – твій”, - сказав щедро Міха. Очі батюшки з острахом подивилися на мене.
Цей вираз назавжди застиг в них. Хай моя заточка і непоказна, але працює справно. Голову Гугнявого я прибив швайкою до амвона. І разом з кров’ю, що темними краплями стікала з його бороди, у мене з души спадав тягар.
Міха обшукав безголового. Знайдені ключі підійшли до гаража, що стояв неподалік від церкви. Скромний служник церкви, виявляється, їздив на служіння на Лексусі. Ми не стали брати чуже. Ми просто знайшли каністри з бензином та вилили зміст одної з них на автомобіль. Решту розлили у храмі божому.
Коли відходили за межу містечка, почулися сирени пожежних машин. Я озирнувся – вдалені, на тому місці, де стояла церква, були видні лише спалахи.
- Знаєш, - сказав я, - якщо наступного разу мене так само почне ковбасить… Ну там релігія чи ще щось. Вгати мені каменем щосили. Поки не попустить.
Міха подивився на мене і посміхнувся:
- Добре, - сказав він просто.
-----------------------------------------
Людина робить крок вниз і свою сходинку залишає вигаданому їй же богу. Цього їй видається мало – надто близько до бога – і вона робить ще один крок. Але і ця сходинка не залишається порожньою – її займає “посередник між богом та людьми”-священик.
Я зневажаю людей, які настільки слабкі, що потребують міфічного захисника та батька.
Я не ненавиджу бога – як можна мати почуття до людської вигадки – порожнього місця?
Я ненавиджу священиків – лицемірних брехунів, що експлуатують людське марновірство та страхи. Диявол панує світом своїми начальничками середньої ланки: Папами та патріархами, пасторами та пресвитерами. Вони вимагають від пастви покірності. Вони висвячують зброю на воєнні конфлікти. Знайомий почерк. Слуги божі? Слуги диявола!
