Думки заливають мою свідомість диким потоком. Певно тому, що за склом валить дощ... Ось, напевно, як зараз коли їдеш, – не знаєш куди, але знаєш по що. Ось так, коли вода тече по склу, розвивається об нього, утворює шви та струмки. Це вода... з неба, це дощ, який приносить магічне задоволення мені та стихійну руйнацію світу. Цей дощ - анестезія моїй душі, внутрішньому стану, а для світу - це багняні ріки з гір.
Вона дарує життя і безжально відіймає його. І немає якогось певного критерію, просто комусь щастить, а комусь - ні. І ти ніколи не зрозумієш її.
Краплини розтікаються склом автобуса, вікном, на яке мені пощастило втикати і писати щось на кшталт оцього. Вони падають у будь-куди у прямокутно-скляний простір, тому точки відліку у всіх різні, як , зрештую і весь шлях надалі. Залежно від сили дощу та швидкості автобуса, що рухається краплини поводять себе дивно. Їх безліч, всі вони привертають мою увагу. Свідомість починає стрімко наповнюватись кожною з них, наче порожня склянка під ввімкнутим краном. Ще трохи і вони(вона) б перелилась за край не усвідомлення, втрати напівсвідомих речей, так званого свідомлення.
Кожна краплина стає індивідом, живою істотою, яка намагається вижити. Основним завданням кожної з них є, мабуть, рости та рухатись вперед. Ріст не може відбуватися нерухомо. Та деякі залишаються маленькими і нерухомими. Вони живуть допоки падає дощ і зберігається волога...вони ще поки живі. Але ж коли стихія втихомириться і їх торкнуться сонячні промені, вони помруть просто тут на цьому склі.
В інших крапель, - інша мета. Вони намагатимуться рухатись та виростати, задля того, щоб перейти на новий рівень, покинути принаймні цю поверхню, принаймні цього побаченого та цього вже відомого.
Та рости не так легко як здається на перший погляд, адже ніщо нізвідки не береться і нікуди не щезає. Їм потрібна допомога. Вони змушені зливатись з іншими такими ж, собі подібними. При злитті вони обмінюються так званим "досвідом" та стають мудрішими і більшими, значущішими, аніж були до того. Саме мудрішими, а не розумнішими. Чим більше "досвіду" здобуто, тим швидше краплина обирає шлях і рішення на поворотах.
По суті сукупність цих "супутників" це і є ідентичністю однієї краплини , і скільки б вона в собі не містила їх, вона все одно залишається одна . Всі інші , при злитті перетворюються просто на "знання", які Краплина використовує у своєму русі.
А що ж далі? До чого вона прагне? І що відбувається потім, адже скло не безмежне, хоч і схоже Краплині на Всесвіт.
А далі вона стає настільки обтяжена тою мудрістю, що обривається і падає, може канути у вічність, можливо померти заради якоїсь мети, а можливо просто так у своїм задоволенні.
Краплина переходить на новий етап, вищий рівень свого існування. Що відбувається з нею далі, цього ніхто не знає, і прибульці з інших планет можливо якось зустрінуть котрусь із них, можливо навіть не втратять її з поля зору, як оце я зараз...
