Летять, летять янголята, радісну звістку несуть. Розсипають над землею зі своїх маленьких долонь веселощі разом зі снігом. Сніг і сміх, радість - Різдво на своїх тендітних крильцях розносять. Пірнають у пухнаті, білосніжні хмари наввипередни, борюкаються, регочучи, іскряться радістю, пурхають веселощами, сміхом – Різдво несуть. Шугають понад дахами, зазирають у шибки чепурних, святкових осель, чи не тут живуть маленькі дітки, чи не тут виглядають свята й подарунків?
Летять, летять янголята – Різдво наближається. Хмарки під прозорими сріблястими крильцями розстеляються, огортають малюків, підхоплюють їх м’якими пухнатими перинами, підстрибують і в захваті летять слідом за янголами, захоплені їхніми дзвінкими веселощами й пустощами. Вітер теж ганяється за веселунами, забувши про свою поважність і не малі літа. А вони, несуть свою важливу ношу, веселяться, пустують, прорізують простір і молочні хмарки. Летять, летять янголята, й іскорки сміху летять їм навздогін. Сердитий Місяць спочатку визирав на пустунів із-за чорної кострубатої хмари, та врешті й сам згадав свої молоді роки й пустився слідом за янголятами. Він котиться як м’яч, по м’яких розстелених перинах хмар, і регоче ніби Молодик, перекидаюється через голову. Та скоро він захекався й посунув знову до своєї темної хмари.
А янголята летять, пурхають, несуть Різдво на своїх легких крильцях. Тяжка в них робота, треба вспіти кругом, усім діткам принести радісну звістку, сипнути в хату жменю свята, радості й веселощів. Ніхто не повинен у цей день тужити – Різдво наступає.
На столах парують свіженькі смачні пироги, лоскоче ніздрі різдвяна солодка кутя. Діти крутяться біля столу, почергово бігають до ялинки, і заглядають у кожну шпарку, чи бува, уже не з’явились подарунки.
Скоро, скоро Різдво. Янголята вихором проносяться над будинком і сиплють, сиплють сміхом, у домі світліє, ялинка стає яскравішою. Іграшкові янголи ворушать золотавими трубами, на вершечку зблискує різдвяна зірка. Батько прокрадається, і кладе тихенько подарунки. Та що це? Там уже лежать пакунки.
Янголята реготять і стукають у шибку, та за мить вони вже далеченько, і в іншому місці лунає їхній веселий сміх. Вони просять дядечка Вітра, і той знехотя допомагає їм розштовхати тяжкі пузаті хмари, щоб звільнити дорогу Різдвяній Зірці. Вона, як королева, повільно виходить на небесний обрій, обтрушуючи зоряну пилюку. Яскрава, чепурна, усміхнена, вона радо вітає янголят. А вони проносяться біля неї й срібний пил осідає на тендітних крильцях. Янголята розсипають Різдво по всенькому небу.
Різдво, Різдво наступає!
У теплій хаті діти черпають ложками кутю, а батьки визирають у вікно: скільки-то зір на небі, чи буде врожай?
„Христос народився! Славімо його! „- вітаються рідні.
Різдво наступає!
