Читати твори Коки Черкаського – це всеодно, що ласувати устрицями. За мить розтлумачу більш-менш розлого щодо смакування морепродуктом, але спершу мушу стрімко та стисло з’ясувати до чого тут ця передмова.
Насамперед щиро зізнаюся, що я ніколи в книжках не читаю передмов. Принципово. Позаяк ненавиджу, коли хтось сторонній (ані сам автор, ані такий самий читач як я) намагається розжувати для мене те, чим я і сам волів би посмакувати. Якщо вже й не конче розжувати, то принаймні, за щиросердною та доброчинною традицією, понадкусювати.
Типові передмови в книжках завжди виглядають мені чимось на кшталт химерного права першої ночі. Коли якийсь вельмиповажний літературний добродій пихато розпатякує про те, які саме інтимні смаколики чатують на читача наодинці з цією книгою.
Саме цього робити я не збираюся. З поваги до автора та тебе, шановний читачу, обіцяю не перетворювати цю передмову на свідоцтво про позбуття літературної цнотливости чи то паки першої паперової публікації збірки Коки Черкаського. Натомість, спробую якомога ясніше та яскравіше передати той рідкісний присмак, який особисто відчуваю від читання його творів. Аби ти, дорогий друже, і собі відчув нагальну потребу почастуватися цими прозовими смаколиками.
Скільки себе пам’ятаю, завжди маю нестримний потяг до нових і непересічних, свіжих і незаялоджених, вишуканих і несподіваних вражень і присмаків. Доскіпливий читач уже напевне збагнув, що ці рядки пише гурман. Водночас кулінарний і літературний.
Відтак, час до часу маю робити щось неможливе – описувати словами багатющі й унікальні смаки та присмаки. Бодай для вузького кола друзів. Майже як в оцій передмові для тебе, любий читачу.
Скажімо, про смак манго чи авокадо насьогодні знає майже кожен. А от як смакує дійсно екзотичний фрукт дур’ян чи якесь раритетне бельгійське пиво або чілійське вино, рідкісна японська рибина в сирому вигляді чи майстерно приготовані австралійські хробаки або африканські жуки? Або, наприклад, тексти в оцій книжці, яку ти зараз тримаєш в руках?…
Мабуть, це було б украй занудно й занадто технічно з мого боку, аби я почав описувати як мені смакує творчість Коки Черкаського за допомогою визначення наскільки його тексти варто чи ні порівнювати з творами улюблених моїх Лесика Подерв’янського та Богдана Жолдака. Або, либонь, знаходити наративно-дискурсивні чи сугестивно-гештальтні відлуння та перегукування з іронією та скарказмом Курта Коннегута, Квентіна Тарантіно чи Херлуфа Бідструпа. А може навіть вишукувати в авторській підкірці й генетичному коді Коки Черкаського візії Архипа Тесленка, Леся Мартовича, Марка Черемшини, Остапа Вишні чи навіть і Миколи Гоголя.
До речі, згадка про Гоголя тут вельми пасує. Адже в нетрях Інтернету, де дотепер можна було ознайомитися з творчим розмаїттям Коки Черкаського, є літературна мережева домівка „Гоголівська Академія”, започаткована видавництвом „Зелений пес”. Ось там і знаходиться (ймовірно) найвичерпніша кількість творів Коки Черкаського, зібраних у цій книзі. Міжчасом, саме на тому віртуально-літературному майданчику вдалося мені зустрітися й заприятелювати з шановним автором. А відтепер буде цікаво спостерігати за подальшим життям його текстів у реалі й на папері – у порівнянні з віртуалом.
Згадав про реальність і це відразу нагадало те, про що мені йшлося на початку передмови. Авжеж, ласування устрицями. Бо, дійсно, що реальнішого може бути, ніж реальний смак устриць?! По-перше хіба тільки ледачий не чув про таку страву. По-друге, далеко не кожен хто чув, мав нагоду спробувати. А якщо така нагода з’являється – як оце зараз в тебе з цією книгою, любий друже – важко передбачити реакцію кожного, хто скуштує. Мені, наприклад, дуже сподобалося!
Устриці – це не миска борщу, вареників чи голубців. Бодай достобіса вишуканіше та екзотичніше! Крім того, однією устрицею ніколи не наїсишся, але й забагато їх теж не подужати. Точнісінько, як з творами Коки Черкаського! А ще – нічого зайвого, лишень чистий і незайманий смак страви такою, якою вона є в природі.
Щоправда, зовнішній вигляд устриці не можна назвати супер привабливим, така собі сіра незграбна мушля – ніби втілений Арнольд Семенович Капельмейстер. Спробуй здогадайся, що там може чигати справжня перлина! Але ж мушлю треба, як і цю книгу, спочатку розгорнути. Тоді, на любителя, вичавити трохи соку лимона чи крапельку гострого мексиканського соусу. Аж потому гайда сьорбати все відразу на одному подихові! І мерщій запивати текілою з хробачком, чи улюбленим гірким голандським пивом, чи терпкуватим шардоне...
Кажуть, що устриці ще з античних часів вважаються потужним афродізіаком. Гейби наш посполитий часник. Тобто, це той харч, який цікавим чином сприяє статевій енергетиці. Але ж у прозі Коки Черкаського таких цікавинок теж трохи є!
А ще вважається, що морепродукти – це харчування людства на майбутні віки. Коротше, фантастика й годі! І вельми тематично, як на цей збірник.
Не кажучи вже про те, що деякі збоченці від літератури й не тільки стверджують, буцім устриці нагадують їм і зовнішнім виглядом, і консистенцією, і смаком ніщо инше, як, перепрошую, розкішницю. Не певен, чи мені вистачить наснаги коментувати тут це твердження.
Утім, згоден, що мушля в який затишно вмостився довколишній світ прози Коки Черкаського виглядає і смакує вкрай гармонійно й довершено, художньо й образотворчо!
Насамкінець, бажаю тобі, друже, приємного читання та дозволю собі процитувати одного добродія, який добряче знався на подібних справах: «Why, then, the world's mine oyster, Which I with sword will open.»*
