Якщо зібрати всю волю в кулачок, то можна і початок прочитати, щоб більше зрозуміти що до чого: Магнітик в екс-тазику (початок)
О, до речі, Ти колись їв м’ясо із гірчицею в зернах? Дуже класна штука - рекомендую. Тільки до того діла, тре* ще хліба брати - щоб ситніше було. Але уважному читачу байдуже що з тим м’ясом, його хвилює доля Магніта. Тому продовжимо:
Магніт вже вкотре за сьогоднішній день переходить через той бісовий пішохідний перехід. Чому бісовий, бо вже не одноразово викликав хлопця на біс** пройтися по ньому. Скрипаль йшов із скрипкою у правій руці. Але не дійшовши до зупинки, біля fast food закладу його наздогнала проворна бормотуха - бабулька. Магніт одразу її не впізнав. Це і не дивно, бо вони були не знайомі. Але бабулька щось знала, життя не дарма прожила і далі продовжує жити.
Вона підійшла до цього юного із скрипкою і промовила:
- синок, не роби цього....
- а? що? - здивувався Магніт. Він зразу зауважив що істота похилого віку, на відміну від нього, оптимістка. Бо лише така людина, може вважати себе молодою і звертатися до когось "синок", зважаючи на те, що він їй у правнуки годиться.
- я знаю як тобі... і що ти хочеш...
- так... що? – навартувався***, як вартовий на варті, хлопець
- піти... - щось вона не договорювала, але щось стареча знала - це було видно по її мутним блакитним очам.
- піти? куди піти?
- ти знаєш куди...
- я знаю... але ж Ви не знаєте - замітьте, Магніт звернувся на "Ви", бо був вихованим мамою.
- і я знаю... але тобі від цього краще не буде...
- від чого? - срипаль вже побачив що бабулька таки знаюча, вона вже бачила чи відчувала, що він йде до екс-тазику.
- це не вихід - вперто трактувала бабулька. Ще за совку**** вона була трактористкою.
- що не вихід? я просто собі йду...
- але ж ти йдеш у fast food заклад?
- ні!!! - із полегшенням, що ця бабулька не така ясновидяча як йому здалося...
- ой, нє... - похнюпилася стара, - то той молодий чоловік йде туди... а ти... ти йдееешшш... в .... в магазин...
- ну все годі. я не маю часу чекати поки Ви вгадаєте куди я йду... - і Магніт розвернувся і хотів йти вже, як раптом його зупинила якась невидима рука. А ні, це була видима рука, це кінцівка старенької
- зачекай, ти ж йдеш в консерваторію. А навіщо тобі туди йти, якщо ти сам знаєш що ти грати не вмієш...
- звідки Ви знаєте?
- хи хи хи я все знаю.... - лише посміхнулася стара шкапа і сіла в жовте таксі, - подумай про це...
- що за фігня.... - промовив під ніс собі хлопець і далі вже хотів йти.
До хлопця підійшла циганка - це вона мати тих дітей, які грали у "Дід панас, лови мухи, а не нас".
- це не фігня... - промовила циганським голосом вона
- що!? - ніяк не міг второпати хлопець де вже ця циганка взялася...
- старенька правду каже... дай руку - і не питаючи дозволу вона бере руку Магніта і починає говорити - я бачу... ой я бачу...
- що - що Ви бачите? - ми можемо помітити що Магніт навіть циган поважає....
- я бачу що тебе звати.... Ма... Маг.... Магдалина?
- ні я хлопець...
- ага... я бачу.... я бачу що ти Магніт. Я просто це бачу...
- Це все що пише в мене на руці...
- не зовсім... позолоти ручку я продовжу....
- а ніжку Вам не позолотити - невідомо з якого дива зазвичай скрипаль іронічно відповів. Йому навіть гордісно за себе стало.
- ну добре, раз ти сьогодні в мене 10 клієнт... то я зроблю знижку - перша позолота за рахунок фірми...
- що за нісенітниці...
- нісенітниці, це те що ти хочеш піти туди куди ти хочеш піти...
- в коснерваторію!?
- а ти в консерваторію хочеш піти? - здивувалася чорноволоса кароока циганка
- ну так....
- тоді таааак... - якимось ворожбитим голосом сказала вона... - я тобі нічого не можу сказати... але я знаю хто може...
- хто?
- 5 гривень...
- 5 гривень мені щось скажуть?...
- ні це за інформацію 5 гривень
- а не пішла б ти на три... гривні.... - щось творилося неймовірне в душі. якась злість до нього надійшла до голови...
Магніт відчув як циганська особа висмаркала з нього енергію і тому він перед продовженням дороги до консерваторії вирішив підкріпитися...
* demo версія слова "потрібно"
** повторний вихід
*** насторожився - древньо-тюркський діалект
**** радянський режим
--- VII частина ---
"Підкріплення"
Він зайшов до швидких харчів на зупинці... В середині був сморід пластмасової їжі, якщо це можна так назвати. На касі нікого не було... А, ось і підійшла до безмежжя руда дівчинка. Вона була охайно вдягнена, але вчора. Сьогодні її косички не заплетені. Магніт впевнено підбрів до каси...
- Ми закриваємося - проінформувала руда як лиска дівчина із бейджиком "Аліса"
- чому? зараз ще не 22:00
- нас закриває сан епідем станція...
- ааа... а можна купити гарячий бутерброд?
- є лише тільки за 5, 99
Магніт порискав по кишеням. Видибав 5 гривень однією купюрою і ще нашкрябав 37 копійок. По 5 по 2 але нашкрябав 37.
- В мене лише 5,37. Можна я потім донесу...
- ну це в принципі не можна.... але я зроблю виняток, все рівно вже впустила…
- дякую - і хлопець забирає гарячий бутерброд, розвертається і йде...
- зачекай - пропищала червоно-руда
- що?
- бачиш...
- що?
- я добра...
- в смислі смачна? - і зразу в голові поганого скрипаля промайнули брудні але смачні еротичні сцени... із повидлом, вершками і шоколадом...
- ні, я роблю людям добро... чому ж ти хочеш зробити зло?
- иии… - завмер у нерозумінні Магніт
- а ти знаєш, що від цього і всі твої біди...
- які біди?
- те що тебе не любили і не люблять навколо - ніхто....
- а ти звідки?
- так. не дивуйся. І хочеш я тобі розкажу все...
- иии…
- це риторичне запитання, я всерівно тобі розкажу, бо тут мораль твору йде...
- якого твору?
- твору твого життя.... все наше життя - це твір. І ти сам його автор. І від того як ти його напишеш людям так і люди будуть тебе сприймати... Ти коли у садочку був ти плював на дітлахів. А коли вони вирішили тобі дати здачі, то прийшов твій татко і всім надавав по сраці...
- а звідки...
- але по іронії долі всі дітлахи яких ти ображав, пішли з тобою в один клас, але з тобою вони там не спілкувалися. Ти це помітив і замість того, щоб якось змінитися, ти замкнувся у собі і став буркалом*. Через те тебе не любили... і ти - ти далі капостив... Ти не давав списувати, ти ябіднічав...
- та звідки....
- і ти ніколи не помічав людей... ти їх просто не любив. Навіть коли тебе батьки відправили у музикальну школу, щоб ти навчився чогось прекрасного - ти замість того щоб вчитися, продовжував жахливо паплюжити гру на скрипці. І коли побачив що це не витримують люди - ти почав всюди грати - тобі подобалося те, що тебе люди не любили... навіть батькам грав... але вони терпіли... але ти почав їм грати у першій, другій ночі.... тебе не злюбили сусіди... ти довів найдобрішу сусідку до безсоння і допоміг їй через те потрапити в кращі світи... Тому, єдину людину яку вона не любила – це тебе, вона бажала щоб ти «здох падло»…
- та...
- ти просто егоїст. ось хто ти - егоїст. Пішовши в інститут для того щоб всі про тебе говорили. Ти хотів слави злісного генія скрипаля... А твої батьки в той час бігали і просили щоб не виганяли тебе з інституту, бо вони бачили, що хай такою ціною, але ти радів... хоча ти завжди був замкненим... Вони платили викладачам... погрожували їм... і ось, нарешті, ти отримав диплом...
- ...
- я просто хочу тобі сказати, всі-всі твої проблеми в житті від того, що ти не несеш добро.
Після хвилини мовчання Магніт нарешті промовив з пересохлим горлом...
- звідки ти це все знаєш?...
- я твоя сусідка. Ми з тобою разом вчилися, ходили в музичну школу.
- а чому я тебе не бачив?
- а кого ти бачив? ти бачив лише тих, кого ти ображав і не любив... а я з тобою просто не спілкувалася. Ти, навіть не пам’ятаєш нашого білоруського вчителя з фізкультури Толстого Генадія Івановича... це він до тебе в парку підійшов спеціально за ради глобальної мети... де ти лежав на жовтій лавці - заміть пофарбованій
- а ти звідки знаєш
- в тебе полоси на одязі жовті...
- та ні звідки про Гєну знаєш?
- в нас невеличке містечко... в нас один автобус на місто.... ми всі всіх знаємо - а тебе особливо! Сьогодні мав з тобою статися нещасний випадок... тебе біля пішохідного переходу мало прибити піаніно, яке випадково, ну майже випадково, мало зірватися із 5-го поверху і впасти тобі на голову...
- а чому... чому ти мені це розказуєш? чому мені ніхто до того такого не міг розказати?
- ну чому я, бо я така дуже добра, чому ніхто інший, бо ти нікого не слухаєш. А чому мене послухав, бо ти мені винен гроші, а людина яка відчуває себе в боргу перед іншою, може її вислухати...
Магніт мовчки дивився на дівчину....
- ну дякую.... - знічено сказав він...
- та ладно! я жартую чувак! розслабся... оце в тебе очі, ти б себе зараз бачив - і руда Аліса голосно засміялася... аж занадто голосно і ще так розвела руками і долонями до гори і сміялася закинувши голову....
- хух... оце ти мене налякала... я вже просто не знав що думати....
- не забудь - з тебе ще 99-37= 62 копійки
- ага. Добре, я завтра принесу.
- ну-ну...
Магніт із вже холодним гарячим бутербродом виходить із закладу. Йому на душі так добре, що все що розказувала дівчина була лише вигадка. Він йшов такий щасливий. А ще в консерваторію потрібно заскочити. Впевненою ходою рушив по kalabanis до переходу. Стоячи на ньому він підніс голову до гори, щоб перевірити, чи бувало немає над ним дуже страшного, зловіщого піаніна. Але воно - вже летіло... Магніт лиш встиг промовити: "Срака...". Почувся страшний гуркіт. Від цього всі голуби злетіли в чисте небо. Навколо люди виглянули з вікон. Запанувала тиша… Всі дивилися на розтрощенне піаніно і на Магніта... який стояв збоку незворушний. Справа від нього лежало чорне поламане піаніно. Скрипаль стояв і сльози з його очей пішли як діти в школу... Під’їхало таксі.... З нього вийшла бабулька і промовила кудись вгору. Спочатку Магніт подумав, що похила звернулася до Бога... але вона промовила наступне: "А шоб тобі, Толстий, просила ж, чуть-чуть лівіше piano** дай".
* людина яка бурчить. Не так як живіт бурчить, а так як щось говорить собі злісно під ніс...
** піаніно
