На сцену виходить незмінна протягом останніх 70 років ведуча концерту. Замість ніг і рук у неї титанові імпланти – оскільки через ламкість кісток ходити своїми ногамит а тримати мікрофона своїми руками вона вже не могла. Імпланти зроблені так майстерно, що різниця між ними та справжніми людськими кінцівками зовсім не помічається. Злі язики кажуть, що насправді вона вже давно померла, але родина, щоб не позбутися джерела доходів, зробила ходячого манекена який працює під наперед записану фонограму.
Традиційно починає концерт ансамбль народної пісні і танцю – двадцять дівчат одягнутих у лише у вишивані стрінги та з витатуюваними червоним та синім вишиванками, на руках, ногах, плечах та грудях. Крім традиційного трипільського орнаменту на дівчатах татушки червоних маків, колосків, всіляких листочків, фруктів та овочів. Окрім яблук та груш, грон винограду, китиць калини можна помітити банани та огірочки націлені у сороміцькі місця.
Наступний номер: козаки у плавках «а ля шаровари» та вусах танцюють гопак імітуючи батальні сцени. При цьому одночасно у шість голосів виконується народна пісня «Наллємо - вип’ємо – і все проп’ємо» та імітується бій на шаблях. Шаблі з лазерними лезами як у «Зоряних війнах» видають характерний вібруючий звук.
Найпрогресивніша рок група співає свій мегахіт «У мене соплі». Приспів такий:
Що робити?
Не знаю.
Біда: соплі маю.
У мене соплі!
У мене соплі!
Я проклинаю світ
бо в мене соплі!
Бувший соліст гетьманського балету – якого вигнали звідти за ожиріння та нетрадиційну сексуальну орієнтацію у супроводі симфонічного оркестру розказує пісню «Ой ми хлопці, ми молодці!».
Троїсті музики на цимбалах «Ямаха», кобзі «Стратокастер» та бандурі «Фендер» грають українську народну пісню «Не хочу в армію».
Наймодніший гуморист – розказує невідому гумореску Остапа Вишні, із збірки видання 1974 року. Книжку знайшли і відібрали у бомжа, який жив у книгосховищі бібліотеки. Він би ще довго там жив – але бібліотеку зносили для будівництва сучасного офісно-торгового центу.
Ведуча об’являє: а тепер шансон з симфонічним оркестром.
– Зверніть увагу, – каже вона – яку шедевральну зачіску створив наш суперстиліст за допомогою тільки однієї триміліметрової насадки до перукарської машинки.
На сцені коротко стрижений співак з товстелезним золотим ланцюгом на шиї. У супроводі симфонічного оркестру виконується пісня «Буду красти і вбивати все одно». Жінки у залі починають плакати від розчулення. Деякі пани теж змахують скупу чоловічу сльозу.
Гурт дівчат - зібраний перед концертом на вулиці. Ведучий розказує, що «Ви не повірите, ми запізнювалися на концерт (самі знаєте які у нас пробки), тому шукати дівчат у центрі вже не було часу. І тут комусь прийшла в голову геніальна ідея: збирати їх на об’їзній». Дівчата топлес – тому що костюмів пошити теж не встигли. Одягнені в гламурні чорні трусики від найгламурнішого дизайнера. Дівчата співають пісню спеціально написану з нагоди цього гала-концерту: «Ой, на-на-на!». Інших слів у пісні немає. Тому що дівчата не встигли б вивчити. Крім того, всі пам’ятають провал спроби змусити читати їх текст із «суфлера» на «Пісні 2038». Зал аплодує стоячи. Не відпускає колектив. Після довгих овацій та такої ж довгої наради продюсерів, дівчата співають хіт з «Пісні 2087», який називається «Гей, гей, ля-ля-ля!».
На сцені дует: син власника мережі автозаправок та дружина найкрутішого продюсера співають. Спеціально замовлену у лауреата найпрестижнішої поетичної премії пісню: “Ти мені – я тобі”. Приспів пісні полягає у почергового повторюванні учасниками дуету:
– Ти мене!
– Я Тебе!
– Ти мені!
– Я тобі!
– Я тобі!
– Ти мені!
– Я Тебе!
– Ти мене!
Фінальний номер концерту: Софія Ротару співає «Червону Руту». Зал аплодує стоячи.
Завіса.
