І був вечір, і був ранок – день четвертий. Четвертого дня четвертого місяця, - це місяць квітень, - вирішив я зі сподвижником своїм Міхою розшукати собі їжу на харчування, бо зголодніли були ми, а для втамування сієї потреби треба було знайти їжу. І зробили ми так, як вирішили. І вирушили ми задля прогодування себе. І постав перед обличчями нашими шинок, де харчуються подорожні, що ходять тим шляхом. Містив же той шинок у собі людей грішних і розпусних, що порушували піст, жеручи м’ясо смажене. І спокусився я, вбогий духом, сніданком їхнім. Знання ж гріховності його відступило від мене. Запримітивши же жагу мою, Міха почав розмовляти з людьми тими. І домовився він з ними. Вийшовши же з шинку, побили вони нас палицями залізними, забрали добро наше і пішли від нас. І кров точилася з ран наших. І не могли ми знятися на ноги.
І побачив я сходинки на небі, і янгол зійшов ними до мене і провістив, що місце, де пролилася кров наша, отримає назву від сього. Провістив він мені долю мою, але заповів мені розкрити іншим таємницю її. Сказати дозволив лише, що буде вона важка й славна. А на знак того, що не сон це був, забрав він від мене мову на день.
Уночі збагнув я, що кара нам дня сього була за переступ мій проти волі Божої, бо жагою своєю наситити черево своє спокусив і Міху на гріх. І розбудив я Міху та розповів йому про се. І не повірив він мені.
