Біла ніч надворі. Кінець

Остап.
..
Зубиха. А ти чого погналася за охвіцером? Хотіла стати дівкою московською, чистити йому мундири, а самій у сріблі-златі ходити?
Хівря. Ну, не можу!.. Не можу я змиритися з тим, що ми усього-на-всього Малоро?сія, коли сама Москва під боком!
Зубиха. Під боком кажеш?.. (зирк-зирк в казанок) Не знаю, як ти, а я вже у всіх деталях відтворила ваше з ним, так би мовити, кохання у прямому смислі цього слова.
Хівря. Та як ви смієте?
Зубиха. Мало того! Я вже знаю і як це було, і де!
Хівря. Хіба то можна таке знати?
Зубиха. У садочку, що за триста п'ятдесят шість метрів від твоєї хати...
Хівря. Але ж... але ж як?
Зубиха. Не бійся, я нікому не скажу... До речі, можу тебе порадувать! У тебе байстрючат не буде...
Хівря. Звідки ви...
Зубиха. То як, будем тебе рятувать - ім'я "Хівря" забувать?
Хівря. А, може, можна якось і без забування?
Зубиха. Як так без забування? Чи, може, знаєш кращий спосіб?
Хівря. Та тут у мене таке діло...
Зубиха. (бідкається) Ой-ой-ой! Ой-ой-ой! Бачу лихо! Лихо бачу!.. Чого стоїш анітелень? Я нічого не бачу!.. Я нічого не бачу!..
(Хівря швидко-прудко звідкілясь дістає гроші і кладе перед носом Зубихи)
Зубиха. О-о-о! (загрібає рукою гроші до товстої кишені) Тепер бачу... Все добре бачу...
Хівря. Мене засватав дідуган...
Зубиха. Ой-ой-ой... Помутнів-помутнів розум...

Швидко-прешвидко вдруге звідкілясь на столі з'являються гроші. Явдоха знову загрібає їх до кишені.

Зубиха. Так ти, виходе, теж чародійка?
Хівря. (мацає свої спорожнілі кишені) Уже ні!
Зубиха. Чому тоді сюди прийшла?
Хівря. Бо тілько про Вас до нас слава дійшла.
Зубиха. Яка така слава?
Хівря. Ну, що у вас тут чаклунський цех.
Зубиха. Ну, добрехали-таки багацько.
Хівря. Справді?
Зубиха. Але доля правди таки є.
Хівря. То як, виручите?
Зубиха. Скажи мені краще, звідкіля про таке знаєш?
Хівря. Та у вас тут живе один наш родич.
Зубиха. Який такий родич?
Хівря. Забрьоха.
Зубиха. Микита Уласович?
Хівря. Егеж!..
Зубиха. Так-так, водиться у наших краях такий собі звір, Забрьохою величать!
Хівря. Кажуть, він тут у вас сотник, велике начальство.
Зубиха. Та він так, лише мильна булька!
Хівря. Кажуть, що є...
Зубиха. Та він то є, то його немає.
Хівря. Як так?
Зубиха. Літає, мов гороб'я. І так іще ніжками цікаво чеберяє.
Хівря. То знаєте його?
Зубиха. Дуже добре знаємо його підлу пузату натуру! А ти кажеш "родич". Таких родичів стидатися треба.
Хівря. Стидатися?
Зубиха. Звісно, що стидатися. А як же інакше? Намагається старий Забрьоха із писарем Пістряком відьом ловити. А поки що лише жінок потопляють і потопляють, мов ті пароплави. Ну, їх-то є за що топити! Бігають, сучки, мужиками!
Хівря. І таке буває. (зітхає)
Зубиха. І мене якось хотів, так би мовити, оприходувати! Та я його уже як оженила, то оженила. (гучно сміється)
Хівря. Справді?
Зубиха. До речі, він уже колишній сотник... Тепер він навіть не козак! І не дивно. Із такою жоною!
Хівря. Оце такі в мене родичі?
Зубиха. Таки-так. Мої люті вороги...
Хівря. Вороги?
Зубиха. І друг його Пістряк - падло таке неосвічене, що вчилося писати цілий вік. Таки навчилося!.. (змішує якусь беліберду у своєму казані) Та нічого, вони на горіхи вже отримали. Навіть не сплять. Лише п'ють і ховаються від своїх потворних жінок!
Хівря. І не сплять? Як так можна?
Зубиха. Бачила б ти їхніх жон! Умерти і не встати!
Хівря. Та я ж приїхала у справі. Поможіть, благаю!
Зубиха. Благаєш?
Хівря. Дуже вас прошу... Ну, то як, поможете?
Зубиха. Та нічого, поможу. Як то кажуть у нас, конотопських, у вас усе проплачено!
Хівря. Слава Богу!..
Зубиха. Тілько Бога сюди не мішай!.. А якщо тобі щось не подобається - іди геть! Я тут хазяйка, і я тут Бог... То як?
Хівря. Мовчу-мовчу... (благально) Ви тілько поможіть!..
Зубиха. Так-так-так... (знову щось розмішує у казані) Твоя зустріч зо мною... Це тобі на руку... (Хівря знітилась) Руку, кажу, дай. (Хівря дає праву руку) Не праву, а ліву, дурепо! (гостя пхає ліву руку зовнішнім боком униз) Та переверни ти її, скілько можна?!? (та перевертає, Явдоха розглядає) Бачу, працюєш мало!
Хівря. Та по хазяйству... Чим я можу помогти? То все мати...
Зубиха. Лінива значить? Так у покарання за таке тебе за нього і треба заміж віддати! Або на кіл садити! (Хівря перелякалась) Ти тілько не хвилюйся. Баба Зубиха пожартувала!
Хівря. Не треба заміж, не треба! Ви ж самі казали, що в мене "все проплачено".
Зубиха. Спіймала ти мене!.. Казала... Хоча, бачу, багато чого ти втрачаєш... Понароджувала б йому купу діток, а то так якось у тебе з тим охвіцером нецікаво вийшло - навіть без байстрючат.
Хівря. Ви ж казали, що нікому не скажете.
Зубиха. Спіймала ти мене, казала... То кажи вже, чого тобі треба.
Хівря. Хочу мужа красивого, щоб не пив, не курив і не зраджував.
Зубиха. Цього не зроблю, бо таких не буває...
Хівря. Не буває?
Зубиха. Звичайно, не буває. У природі таких не існує!
Хівря. Ну, тоді зробіть так, щоб я не одружилася із тим виродком, що приходив до мене свататися.
Зубиха. (заглядає у казана) Виродком, кажеш? А, може, не такий він уже й виродок?
Хівря. Виродок, виродок! Про нього ще й старости так розказували!
Зубиха. А ти віриш усьому, що чуєш?.. Ну, то добре, роби сама, як знаєш. Тілько вирішуй швидше, бо в мене клієнтури зараз ого-го скілько буде. Тобі просто пощастило, що попала якраз на "вікно".
Хівря. Щось я не всі ваші слова розумію... Схоже на те, що ви перекладаєте якусь чужоземну мову якимось невідомим...
Зубиха. Перекладачем!
Хівря. Ну ось, знову починається...
Зубиха. Таки-так.
Хівря. Ну, ви самі розумієте...
Зубиха. Розумію. Як же не зрозуміти маленький народ із голою дупою?
Хівря. То як...
Зубиха. Я досконало зрозуміла тебе і твоє питання. Воно обов'язково буде розглянуте і вирішене найближчим часом...
Хівря. Найближчим часом? Мені треба терміново!
Зубиха. Давай гроші!
Хівря. Гроші? Та я ж давала!
Зубиха. Нічого ти мені не давала!
Хівря. Ну, не кидайте мене... напризволяще! У мене завтра весілля!
Зубиха. Добре, зроблю вже тобі таку послугу. От тільки весілля вже не в тебе, а в когось іншого.
Хівря. У когось іншого?
Зубиха. Авжеж!.. Чи ти передумала?
Хівря. Нічого я не передумала!
Зубиха. Ну, тоді добре. (дістає з-під столу товстелезний згорток аркушів, який буде ще потрібен, тому і залишається лежати на столі) Заповнюй анкету!
Хівря. Анкету?
Зубиха. Саме так, форму!.. Такий собі формулярчик!
Хівря. (нажахана) Не можу...
Зубиха. Ну, тоді йди геть!
Хівря. (у відчаї) Не можу... Я не можу писати!
Зубиха. Не можеш?
Хівря. Не вмію!
Зубиха. Ну, знайшлася ж таки на мою голову!.. З тих, хто не вміє писати, я беру додаткову плату і записую їх у боржники!
Хівря. З тих, хто не вміє писати? Та ж хіба хтось уміє писати?
Зубиха. Атож!.. Ніхто!.. Та це вже ваші проблеми!.. Саме тому я й беру додаткову плату. Я ж бізнес леді, коли не знала!
Хівря. А хто така ваша "бі леді"? Хоча ні, краще не кажіть.
Зубиха. Чому ж не кажіть? Скажу. На тому тижні я відвідувала тренінг, як там у них кажуть, бізнес-семінар. Мені там утовкмачили в голову, як треба вести бізнес.
Хівря. Бізнес?
Зубиха. Так! Семінар називався "Бізнес для початківців". Через місяць знову полечу.
Хівря. Полетите? Хіба ж ви птаха, щоб літати?
Зубиха. Полечу! (бере до рук кочергу) А як же інакше? Не буду ж я пішки ходити в майбутнє! (Хівря витріщилася на кочергу здоровенними такими очима, що блимають)
Дивно, що кочерга?.. То я просто дала мітлу покататися...
(Явдоха ставить кочергу на місце)
Хівря. Покататися?
Зубиха. Таки-так! На прокат! Під п'ятсот шістдесят відсотків річних! А знаєш кому дала?
Хівря. Звідки я можу знати?
Зубиха. Хоча ні, не скажу. Передумала! Скажу лише одне, про нього ще в книжках потім напишуть!
Хівря. І часто ви його бачите?
Зубиха. Не те щоб дуже... Але він теж іноді на тренінги заходжає... Тобто, залітає на моїй мітлі! Він - бізнесмен, а я - бізнесвумен! Він - на мітлі, а я - на кочерзі! Ось!..
Хівря. А як же час?
Зубиха. Там, куди ми літаємо, часу немає. (бере до рук кочергу і показує, як вона літає)
Хівря. А куди ви літаєте?
Зубиха. Якщо скажу, доведеться тебе вбити! (перелякана Хівря біжить до дверей, Явдоха зупиняє її за руку) Не бійся, жартую! (Хівря з полегшенням зітхає) А літаємо ми до столиці усіх столиць - до Києва!
Хівря. До Києва? Це там, де ліс?
Зубиха. Ну, якщо три дерева - це вже ліс...
Хівря. Як? Хіба там нема дерев?
Зубиха. Я ж кажу, що, може, три дерева і є.
Хівря. А як же вони тоді живуть?
Зубиха. Сама часом дивуюся.
Хівря. А як же...
Зубиха. Не відволікай мене від справи.
Хівря. Якої справи?
Зубиха. Ну, ти все ще хочеш здихатися Пархома?
Хівря. Забулася?!? Як могла! Ну, звісно, хочу!
(Явдоха тикає пальцем на згорток аркушів)
Зубиха. Занось себе в регістр, тобто, в реєстр!
Хівря. (перелякано) Ви й мене перетворите на такий аркуш?
Зубиха. Якщо хочеш - можу!
Хівря. (наполохано) Хочу?
Зубиха. Та я жартую! То бери ручку і пиши!
Хівря. Хіба ручкою пишуть, а не пером?
Зубиха. Ой, я забула, що ти й писати не вмієш. Ну, добре. На такий випадок у мене є роздрукований на принтері (Хівря продовжує дивуватися диво-словам) аркуш, де все написано за тебе. (на обличчі Хіврі з'являється усмішка) Потрібен лише твій підпис.
Хівря. (панікує) Пі... Підпис... Мені мати казала, що коли треба підпис, то треба ста...
Зубиха. Тримай. (підсовує аркуша) Тілько хрестика не став! А то знаю я вас, сільських! А потім мені начальству доводь, що то ніякий не Пархім, а Хівря. Я сказала Пархім? (безнадійно махає рукою) Та не звертай уваги...
Хівря. Не хрестик? Тоді що?
Зубиха. Та нічого, малюй лебедя!
Хівря. Я не вмію малювати!
Зубиха. А що ти вмієш?..
Хівря. Не знаю.
Зубиха. В тебе не питається, чи вмієш, чи ні. Кажу, малюй, значить, малюй!
(Хівря починає старанно малювати лебедя, тоді не витримує, нервує, кидає ручку на стола)
Хівря. Малювати? Я не вмію малювати!
Зубиха. Та не малюй, я пожартувала!.. (піднімає догори аркуша, розглядаючи його) Мало не засвітилося... Гаразд, згодиться і таке!
Хівря. Правда?
Зубиха. Так-так-так... Досить непогано ти зареєструвалася у Конотопській філії Великої Київської Корпорації "Відьомській шабаш". Думаю, Президент корпорації буде задоволений! До речі, цікава у тебе історія вийшла. І ще хочу тебе порадувати: тепер ти - відьма! Ти більше не тонеш!!!
(гуркають у двері)
Зубиха. Стривайте! У мене зараз клієнтура!
Бас за дверима. Але ж мені назначено!
Зубиха. (у двері) Нічого не знаю... (Хіврі) Чую, щось грошима зашаруділо! В мене вухо набите!
Бас за дверима. Це Пархім, Явдохонько, одчиняй!
Хівря. Пархім?
Зубиха. Атож!
Хівря. Так це ви йому допомогли батька з розуму звести?
Зубиха. Ага! І зробити Самійла розумним!
Хівря. Так це все ви?
Зубиха. А хто ж?
Хівря. Так це ви мені життя зіпсували?
Зубиха. Життя, дорогенька моя, тобі зіпсував Забрьоха, бо назвав тебе Хіврею...
Хівря. А ви лише так, трохи підкаламучуєте?
Зубиха. Атож!..
Хівря. Ну, спасибі вам за те, що ви є!
Зубиха. Немає за що!
Хівря. Спасибоньки...
Зубиха. Добре, уламала ти мене, суча дочко!
Хівря. Мій тато теж так каже.
Зубиха. Правду він каже, Хівре! Ну, кажу тобі, правду!
Хівря. Правду?
Зубиха. Це ти ще не знаєш, скільки твоя Стара по чоловіках ходила. Тато - у пана, мама - у Вані. Правда, смішно придумано?
Хівря. Дуже!..
Бас за дверима. Люба Зубихо, та відчиняй хутчіш! Тут заметіль і взагалі казна-що!
Зубиха. (у двері) Зараз, Пархоме, іду! (Хіврі) Не хвилюйся, мала! Я на твоєму боці. Мені він теж не подобається. Лише ото його гроші, що шурхотять.
Хівря. Не розумію я вас!
Зубиха. Тихіше! Пархім почує!..
Хівря. Ага! Пархім почує. Як так можна?
Зубиха. Як можна? А за що мені скажеш у столиці столиць гуляти? Це ж тобі не Жмеринка і не ваш хуторець! За що? За дулю? Ні! Я ж люблю і казино?, і магазино?!!! Ти мені більше подобаєшся, аніж він. Хоча грошей у нього ну, просто завались. Та нічого, я йому ману на очі наведу, і доки він думатиме, що на весіллі із тобою, то я всі грошики і приберу до рук. Іде? (простягає праву руку)
Хівря. Не знаю я, що таке ваше іностранне "іде"? Але... (її рука ненароком потрапляє в руку Зубихи, яка її потискає)
Бас за дверима. Та відчиняй хутчіш! Скільки можна?
Зубиха. Б'ємось об заклад, що Пархому кінець!
Хівря. Кінець?
Зубиха. (лівою рукою розбиває руки) Тоді біжи мерщій через чорний хід надвір, а там - сама знаєш. (показує, куди бігти)
Бас за дверима. Ну все, мій терпець урвався. Я заходжу!
Зубиха. Так-так! І мій терпець урвався!.. Мій терпець дасть твоєму терпцю? такого прочухана, що мало не буде! Ну, я тебе й провчу! Буде тобі весілля!
Хівря. (перед чорним виходом обертається) То як, поможете?
Зубиха. Поможу! А як же не помогти? Побачиш завтра, що воно йому буде! У нашій казці у кожного свої ролі!

Картина 5

А ось і довгоочікуване весілля. За столом зібралися всі. Замість Хіврі - чорний кошак. На сцені два столи, впритул притиснуті один до одного. Словом, гульбенять! Треба сказати, що Пархім сидить із кошако?м, якого вважає "своєю любою" Хіврею. Так вважають і хазяї, і гості.

Пархім. Тю! Якісь і помідори у вас такі підгнивші!
Стара. Та у них же не зазирнеш!
Пархім. І то правда. Не зазирнеш.
Старий. (крутить-баламутить пляшку) Ото спасибі тому мудрому чоловіку, який придумав це хитромудре яство.
Остап. Питво.
Самійло. А ще краще - пійло!
Пархім. (Старому) Досить! (у нього на руках сидить кошак)
Старий. Чого присікався? Посунься! (штовхає нареченого боком)
Пархім. То ви так?
Старий. Чого розкудкудахкався, мов квочка?
Пархім. Так це я квочка?
Старий. Ану, стули пельку, коли з тобою король говорить! (дістає з лівої кишені свого кожуха шахового короля)
Пархім. Не говорить, а базікає! Інакше це не назвеш.
Старий. А ти називай, як хочеш. Все одно я тут цар! Я - хазяїн дому! (в одній руці Старий король тримає пляшку, в іншій - шахового короля)
Пархім. (сміється) Так ви хазяїн дому?
Старий. Звісно, що я, а, може, ти? (гості наминають за одну щоку) Чи ти, може, не віриш? (гості продовжують наминати, вже за обидві щоки)
Пархім. Не ваше це діло знати, чому я вірю, а чому ні. (вихоплює пляшку з рук Старого)
Старий. От як ти тепер заговорив? (вільною від короля рукою чеше Пархому друге підборіддя)
Пархім. Хіба ви ще не второпали? Це мої вам дари на знак нашого одруження.
Старий. Хочеш сказати, нашого із тобою одруження? Таки-так!.. Я буду в тебе такою жоною, що ти в мене будеш з виряченими очима по стінах бігати! (замахується королем на Пархома)
Пархім. (пригинається, потім ніжно гладить пляшку) Це мої дари. З ними треба обережніше, а не так, як ви, розмахувати. (ставить почату пляшку на стіл)
Старий. (насупився) Обережніше, кажеш?
Пархім. Атож!..
Старий. (кладе короля до кишені, знову бере і крутить пляшку) А, може, я хочу твої сякі-такі дари у руках покрутити? (замахується вже пляшкою) Уб'ю!
Пархім. (віднімає і знову ставить пляшку на стіл) Убити мене? Бач чого захотів! (гості продовжують жувати, аж плямкають)
Старий. Чого? Зажилив? Та забирай свої дари і котися звідси!
(Пархім ігнорує останні слова Старого і почісує кошака гребінцем)
Стара. Як так можна? Він же тілько одружився. До речі, на нашій Хіврі!
(Пархім цілує кошака)
Старий. І взагалі, перестань цілувати мою дочку! Теж мені герой знайшовся!
(Остап і Самійло встають)
Стара. От, може, зараз хлопці розведуть сих двох бандитів.
Остап. Та ні, ми ніколи нікого не розводили. І не збираємося.
Самійло. Атож!.. Ми тільки зводимо! Ми тільки зводимо закоханих голубків! (зиркнув на Пархома із кошаком, гигикнув)
Стара. Може, ще чого попоїсте?
Самійло. Спасибі! Ми ого-го як пошамали, і тепер нам час іти.
Стара. Іти? Куди?
Остап. У дорогу.
Самійло. До сусіднього хутора. (Остап наступає другу на ногу)
Стара. Сусідній хутір, кажете? А що ви там забули?
Самійло. Не що, а кого.
Остап. (ще раз відтоптує Самійлові ногу) Спасибі, що запросили. Було дуже приємно у вас посидіти.
Стара. Стривайте, я вам чогось із собою загорну.
Остап. Дякуємо, але нам справді час. На нас чекають.
Старий. То куди це ви зібралися? (кладе на стіл короля)
Самійло. У дорогу, пане, у дорогу.
Старий. У дорогу? Куди саме?
Стара. У сусідній хутір.
Самійло. Га?
Стара. У сусідній хутір, хлопці?
Остап. Таки-так!..
Старий. Ти ба!.. Себто, у Конотоп?
Стара. Ого! Чуєш, Пархоме, гості аж у Конотоп зазбиралися! (Пархім на своїй хвилі все почісує кошака)
Остап. Ну все, ми пішли!
Самійло. У вас тут гарно... Але ми шукаємо затишку, якого вам бракує...
Старий. Затишку?
Остап. Атож!..
Самійло. Ну, тоді ми пішли.
(виходять)
Старий. Стривайте, хлопці! (вони зирк-зирк на Старого і зупинилися) Я з вами! Помандруємо сірим полем..., синім небом..., білим місяцем...
Стара. Куди ти, Старче, зазбирався? А як же я?
Старий. Я йду туди, де завжди світить Сонце! (обертається до Пархома, звертаючись до кошака, що сидить у нього на руках) Пам'ятаєш, Хівре, як ти казала, що вмієш рухати Сонце?
Хіврин голос за кадром. Пам'ятаю, Отче!
Старий. Ото я зараз у собі відчуваю таку міць, наче я теж умію рухати Сонце! Уявляєш, рухати!.. Рухати Сонце!.. Прощавай, Стара!..
Хлопці. Прощавайте, бо ми бачимось востаннє!
(виходять юнаки, слідом за ними - Старий)
Стара. (бідкається) Ой, лишенько! Як так, востаннє? Не забирайте хоч Старого! З ким же я проведу залишок днів, які мені відміряно? І чи багато їх залишилось?!? (біжить слідом за ними)
(на сцену повертається Старий)
Старий. Ти ба!.. Забувся!.. (взявшися за голову правою рукою, підходить до столу) Де ж мій король? Невже це ти? (бере його до рук) Не вірю... Не вірю я тобі!.. Бо ти - король шахів! Ти не мій!.. Ти не мій король!!! (Старий король біжить за старостами разом із шаховим королем)
Пархім. Бачу, ніхто мене в цій сім'ї не розуміє... Лише б'ють та лають... Усі, окрім тебе, люба моя Хівре! (підіймає кошака догори) Моя добра, лагідна і ніжна Хівре! Іди до мене, котику мій ласкавий! Моя кохана!!! (палко цілує кошака у губи)


P.S..: Як бачимо, із самого початку все це було лише черговим розіграшем Явдохи Зубихи. Дія закляття закінчилася, та життя маріонеток і досі триває. І скільки ще на нашу долю випаде цих Явдох Зубих?

рік 2005-ий, грудень

Зворотній зв'язок / Feedback

country: Україна / Ukraine
city: Чернігів / Chernihiv
internet-portal: godevil.hut2.ru
hamster: sirko.by.ru
e-mail: upt_@ukr.net
ordinal identification number on our planet: 3180403011

Про себе / About myself

Народився в Україні у 1987-ому... Помру в Космосі у ХХХХ-ому... Чого всім і бажаю... Прагну бути не Чорним і не Білим... Хочу бути Сірим... Олегом Сірим...
Невже оце все - світле майбутнє української фантастики й драматургії?.. До чого ми котимось?..