Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2584
Творів: 46958
Рецензій: 91367

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Друга половина*

© Наталка Ліщинська, 10-11-2008
“Звідки він знає?! Одержимий? Але він  говорить спокійно і впевнено. Навіть, коли його слова повняться гнівом, не видно в ньому безумства, лише проступає якась сила. Не можу впіймати його на брехні, не вдається піддати сумнівам справедливість мовленого. Хто він? Яку бурю піднімають в душі його слова і який жаль, що він так налаштований проти нас. Я б волів, щоб така людина була нам другом... Сила-силенна народу слухає його. Треба познайомитись з ним, можливо, він-таки змінить своє ставлення і долучить до нас”. Найбільше його турбувало те, що новий проповідник може приєднатись до садукеїв** , зміцнюючи силою свого таланту їх вплив і владу.     
Роздумуючи дорогою про дивного чоловіка, у якого з кожним днем стає усе більше послідовників й прихильників, Юда доплентався додому і раптом почув лемент. Той долинав із сусідської халупи і, хоч пора була пізня, однак, він пішов на розпачливий крик. Виявилось, що у вдови помер єдиний син, котрий довго хворів. Нещасна стояла на колінах над худеньким, наче враз здрібнілим і всохлим, тілом своєї дев’ятирічної дитини, припадаючи до нього та голосячи; довкола клякнуло кілька жінок, одна з них намагалась заспокоїти матір. Суворий погляд зайшлого й на мить не зм’як на вигляд ридаючої жінки, котра, занурена в пекло свого горя, його не зауважила.. Подейкували, що її син – байстрюк, нагуляний ще за життя слабосилого чоловіка, від котрого вона ніяк не могла завагітніти за вісім років шлюбу. Відвідувач стояв у темряві якийсь час непорушно, а потім ступив крок і його ледь-ледь освітив немічний світильник, що тьмяно блимав, розливаючи невелику пляму світла довкола себе. “Молись, грішна, - похмуро мовив до матері, - аби Господь наш простив тобі. Не можна сподіватись, чинячи перелюбство, що плід гріха зацвіте пишним квітом і буятиме. Господь знищує гріховне насіння нещадно! Благай, щоб тебе було прощено, бо твоє відступництво більше, ніж Його кара!” Не сміючи  відказати бодай слово, бідолашна сховала в долонях обличчя, гірко плачучи.
Юда вийшов з хати і подався додому, потім довго молився, забувши про сон. Зморений багатогодинним безсонням, заснув допіру під ранок.  Однак, потурати слабкості своїй не звик і піднявся, як завжди, на світанні, виконав усі ритуали, не забув жодного, та й попрямував до місця, де вчора проповідував отой зухвалець, що посмів називатися сином Божим.
Він здаля зауважив метушню в таборі. З підвищення Юда глянув на місцину, де інколи випасали худобу, а зараз розташувалися люди, що прийшли послухати новоявленого пророка. Місце для табору обрали вдало. Тоненька звивиста смужечка струмка примхливо зміїлась смарагдовою низиною, розлогі крони дерев кидали рятівну тінь.  Кілька жінок, набираючи воду,  гомоніли про щось своє; де-не-де піднімався дим від багать – люди готували собі сніданок. Хтось скручував постілі, напнуті на палях шатра обвисали один за одним - потроху згортали полотна наметів. Юда сів на горбку, спостерігаючи за долиною. Цього він не міг передбачити. Очевидно, що люди збираються кудись, тож невідомо, чи в Ісуса зараз є час, аби поговорити з ним. З іншого боку,  він завжди оточений натовпом, тому пробитися до проповідника та ще й побесідувати на самоті, без десятків пар уважних очей і чутливих вух, можна лише, коли всі зайняті.
Юда рішуче підвівся й попрямував  до намету, в якому той жив. Але, виявилось, що Ісуса тут уже нема, він вирушив в дорогу ще вчора разом із кількома учнями. Раптом Юду охопило таке гірке розчарування, що він мало не заплакав. Стояв, наче пес побитий, ніби питаючись, як же це можливо. Він несподівано зрозумів, що справді його за живе зачіпили слова того дивака; хотів пояснити йому так багато, стільки думок уночі передумав, перепустив через себе, мусив витлумачити, у чому той помиляється, прихилити до себе. Саме такого: впевненого, розумного, переконаного і переконливого - їм уже давно потрібно. Бо цей чоловік здатен допомогти згуртувати нарід Ізраїля, аби вивести його з нового рабства. Юда відчував, бачив на власні очі, як магічно змінюються люди, що слухають його промови. Сам фарисей  добре знав, що, хоч його поважають та навіть побоюються за суворість у дотримуванні Закону і невблаганне переслідування гріха, однак він ніколи не зрівняється з отим Ісусом у силі проповіді. Він без жодних труднощів приваблював людей лагідністю, спокійною впевненістю, в котрій за стрижень правила непохитна віра помножена на переконаність знання. Ісус невимушено говорив із простими темними людьми зрозумілою їм мовою і однаково легко знаходив потрібні слова для освічених знавців Книг. А от Юдина вимогливість, похмурість, незрозуміла простодушним вченість, неухильне відстоювання Закону до найменших обрядів часто відлякували людей, хоч ніхто би не посмів засумніватись у тому, що в його житті панує Господь.
Рішення прийшло несподівано. «Дві години шляху… Хай не переконаю його, ну що ж, згублю день, увечері повернусь додому. Спробувати варто», - думав фарисей***, повертаючись додому. Зібрався хутко, знав, що вже за годину спека буде відчутною, а за три – стане настільки дошкульною, що змусить подорожуючих шукати прихистку.
Швидко крокуючи дорогою, Юда ще шукав переконливих слів, здивовані зустрічні перехожі помічали, як заглиблений у свої думки, він щось стиха промовляв одними губами, геть не помічаючи нікого і нічого навкруги.  Однак, й цього дня не судилось поговорити з Ісусом. Розчарований фарисей розгублено дивився крізь немолодого прочанина, який сказав, що проповідник рушив далі, до моря. Вже й старий пішов собі геть, а Юда стояв стовпом.  Потім стрепенувся і почалапав у тінь дерева. Їсти не хотілось, але він випорпав з торбини кусень коржа. Засохлий хліб не ліз у горло, Юда ковтнув води, відкинувши голову назад. Кадик під бородою смикнувся раз, другий. Опускаючи голову, Юда мало не захлинувся з переляку. На нього із дитинячою цікавістю дивилась дівчина. Але, ні! То був парубок, зовсім юний! Його неймовірна врода сяяла,  мов коштовний камінь. «Та відкіля ж він взявся!?» - думав фарисей, вирячивши очі.
- Що збираєшся робити? – несподівано поцікавилась чудна дитина.
Юда не відповів, приглядаючись до незнайомого хлопця. На мент йому здалось, що він вже десь бачив ці великі гарні очі, що пильно і трохи насмішкувато дивились на нього. Але наступної миті сам себе подумки обізвав дурнем. «Хіба б я міг не звернути увагу на такого! Ох, шкода, що вони виростають…»  На його очах вигляд незнайомця почав мінятися: поширшали плечі, він злегка підтягнувся вгору, змужніли риси обличчя, пробились вуса і борода. Фарисей схопився на рівні ноги й кинувся геть, подалі від дивної з’яви. Біг він швидко, але недовго. Серце гупало десь у горлянці, піт, тільки проступивши, тут же висихав у полуденній спеці, гаряче повітря розпеченим струменем обпалювало легені, що просили бодай ковток прохолоди. Юда не витримав і впав у тіні, яка куцим клаптиком  притулилася біля  підніжжя нависаючої скелі.  Лежав із заплющеними очима й почув вже знайомий голос:
- Юдо, куди тікаєш?  Хіба можна сховатись від Того, хто перебуває всюди?
У фарисея  перетнуло подих від несподіванки. Він боявся кинути погляд на свого переслідувача. Лежав помертвілий й чекав, що оте божевілля зараз мине, що винна приголомшуюча спека, яка наслала мару… Насилу змусив себе розліпити повіки.  Навпроти, зовсім не потерпаючи від шаленого розпалу полудня, просто під нещадними променями сонця сидів зрілий чоловік, у рисах якого вгадувався юнак, котрий кілька хвилин тому запитував, що Юда збирається робити. Фарисей почав гаряче молитися, сподіваючись відігнати привида від себе, але той терпляче дочікувався  кінця молитви.
- Зважаючи на твою побожність і старання жити праведним життям, обрано тебе для служіння.
- Хто ти? – хрипко каркнув у відповідь чоловік.
- Я посланець.  А ти хто, знаєш, Юдо?
- Я? – розгубився той.
- Ще раз кажу тобі, ти – обраний.
- Що мені робити? – пробелькотів фарисей.
- Знайди того проповідника.
- Але як я покину все: дім, справи?
- Юдо, утретє говорю: ти – обраний. Залиш усе і шукай його.
- А коли знайду, зможу повернутись додому?
Останнє запитання фарисея  вдарилось об розпечене каміння і повернулось луною. Сивий дід, який щойно був значно молодший, суворо глянув на Юду:
- Ви будете разом. Завжди.
Наляканий чоловік дивився на посланця, відкриваючи рота мов риба, викинута на берег. Із якоюсь дитинячою старанністю він знову прикрив очі й довго-довго не відкривав.
Мало-помалу дихання заспокоїлось, Юда відчув, як сонце добряче припекло праву ногу, що опинилась поза тінню. Зітхнувши, він сів зручніше і приречено глянув на білий світ. Нікого. Тиша. Повна самотність. Юда зрадів. “Хай спаде спека і піду додому”, - з полегшенням подумав. Однак, всі спроби повернути до Крайота  нічого не дали, неслухняні ноги  самі несли в протилежному керунку...
  
****
- Я знаю, що мусиш зробити...
- Але чому я! Він же говорив, що я – обраний, - розпачливо, скоромовкою говорив Юда.
- Ти ж вже знаєш, що опиратися безглуздо...
- То в голові не вкладається... Поясни мені, навіщо, ну, нащо ми повинні чинити таке?
- Ти, Юдо, один з тих, що віру зважують ще й розумом. Ні, я не осуджую, я теж так колись діяв... От, хай би іншому доручили віддати мене в руки катів, ти б його простив? Пожалів? Просив би за нього в Бога?
- Ні...
- А себе шкодуєш?
- Так, - щиро промовив вражений Юда.
- Ось тобі і відповідь. Кожен нехай сподівається на милосердя.
- Але хіба ти не заслуговуєш на нього? Вб’ють же ж, за що тобі вмирати в тяжких муках?
- В мене багато відповідей на твоє запитання... Ось одна, вона для тебе. Біль і приниження – шлях до розуміння інших, до любові до тих, хто теж страждає, до прощення. Тебе не одурено, ти – справді обраний, ми з тобою -  дві половини одного цілого, мене нема без тебе, та й навпаки... І твоя мука мені болить...
- Та ж то ти будеш мучитися! З тебе познущаються, жорстоко, страшно!
- Нам обом доведеться багато витерпіти. Але пам’ятай, що найгірше минає.

Юда ледве волочив ноги, змушуючи себе рухатись, йти куди-небудь. Він зробив те, що наказали. Сам собою відтворився у пам’яті поцілунок, який мимохіть вийшов таким пристрасним, і він аж застогнав з розпуки: “Більше ніколи не торкнусь його...” Згадав теж одразу кинуте кимось презирливе: “Содоміти !” І глузливий сміх решти сторожі, яка прийшла за Ісусом. На ранок все місто перемовлялось, підморгувало, перемивало кісточки пророкові та його учням. Чутки ширились, обростаючи вигаданими подробицями... Як жваво ті, хто ще вчора славив їх, нині обсмоктували вість про нічний арешт і особливо про такий ніжний, надто приязний, дотик. Як швидко вони відвернулись від того, котрий їх зцілював, надихав, кликав до світла... Все сповнилось, як обіцяно.
Пітьма панувала у вузьких покручених вуличках; йому, спустошеному і зневіреному, було геть неважливо, де він зараз й куди далі волочитись. Спочатку вогонь розпачу гнав його вперед, а потім уже рухався за звичкою, смертельно втомлений, без думок, із захололим попелом згарища душі у ще теплому тулубі.
Раптом багато дужих рук схопили, скрутили його; охоплений тваринним жахом він пручався з усіх сил, але кількадесят стусанів затлумили опір. У рот запхнули ганчірку, на голову накинули ряднину і поволочили кудись, а він уже не смикався.
Грубий мотузок зачіпився за волосся на шиї, видираючи окремі волосини, та нило всеньке побите, украй змучене тіло, тож цього малого болю не відчув, з очей струменіла солона вода, краплі заповзали у бороду. Він слухав їхню лайку, каменем раз у раз било слово “зрадник”, мовчав... Що було казати? Що вони – дві частини одного цілого? І друга все одно не житиме, якщо замордують першу? Злою наругою прибила думка: “Моя доля – ганьба, а йому обіцяно славу...”
Ядучою нестримною хвилею піднялась стравоходом пекуча жовч;  в роті до того було і так сухо, а стало ще й нестерпно гірко. “Зараз усе скінчиться”, - подумки втишував, заколисував паскудну нудоту. Нарешті вона минула, та натомість його затопила млоїста слабкість, від якої аж жижки затрусились, і весь вкрився холодним потом. До кінця нічого не промовив, уже не чув прокльонів та образ, не збирався благати про прощення. “Хто тут здатен пробачити? Хіба котрийсь з них подужає йти дорогою, вказаною вчителем? Нещасні... А чи я зміг?!” І тут блискавкою спалахнуло прояснення: люди цурались його, бо не любив їх, не намагався зрозуміти, а лише осуджував їхні слабкості. У нього ніколи не було головного ключа від життя. Любов! Та ж про неї постійно говорив Ісу...

- Швидше, обшукай його!
- Ох, як від нього тхне! Ось, ось вони!
- Вшиваймося!
Чорні тіні хутко розбіглися; одна, самотня залишилась хитатись на гілляці, поки не застигла непорушно, нагадуючи неприродньо великий і довгий плід.
Вранці первосвященик побачив знайому торбинку на долівці біля порогу. З неї виразно випирали ребра монет. Охоплений жахом, стояв закляклий і дивився, наче на гадюку... Потрохи, у клопотах новонародженого дня, він призабув про свою знахідку, але згодом, коли прямував до храму, йому доповіли, що знайшли Юду...

____________________________________________________________________________

* -     Одна з двох рівних частин чого-небудь// Великий тлумачний словник української мови

** -    Садукеї –староєврейська секта, до якої належала майже вся аристократія, вважали Божий закон незмінним    і вимагали дотримуватись його з усією суворістю// Вікіпедія

*** -   Фарисеї – люди, що вийшли з народу і здобули шану простого люду завдяки  розуму, вченості та повазі до не лише писаного Мойсеєвого, а й “усного” (народного) закону. Їхнім гаслом стало: “Закон для народу, а не народ для закону”. Фарисейський рух сформувався у боротьбі із садукеями//Вікіпедія

Інші оповідання цього циклу:
http://gak.com.ua/creatives/1/28895 - Місто поснулих
http://gak.com.ua/creatives/1/22200 - Ніч вироку. Жрець із ягням
http://gak.com.ua/creatives/1/16716  - Перший і останній
http://gak.com.ua/creatives/1/13493 - Марія Магдальська
http://gak.com.ua/creatives/1/12399 - Марія
http://gak.com.ua/creatives/1/12374 - Зло любові




Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Ви будете разом. Завжди.

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Юрій Кирик, 23-04-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Залєвський Петро, 07-12-2008

Істина в іншому.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Світлана Кедик, 12-11-2008

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Захар ван дер Бюйтен, 10-11-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.65922904014587 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …