"......старий кульгавий косоокий Пархім засватав Хіврю - "дівку годящу, хазяйку роботящу, що має худобинку". Вночі дівчина біжить до Явдохи Зубихи, де втрапляє у Конотопську філію Великої Київської Корпорації "Відьомський шабаш". Стає відьмою і більше не тоне......"
від сентименталізму... до урбанізму...
на грані паралелей...
Три дні життя героїв, які дають зрозуміти ВСЕ!
Страви класиків на новий лад!
Ролі виконують
актив
Пархім - "парубок хоч куди", сватун
Хівря - "дівка годяща, хазяйка роботяща, що має худобинку"
Остап - староста
Самійло - підбрехач, хлопець іще той
Старий і Стара - батьки Хіврі
Явдоха Зубиха - Президент Конотопської філії Великої Київської Корпорації "Відьомський шабаш"
пасив
Микита Забрьоха - ще одна жертва корпорації "Відьомський шабаш" (фігурує лише у тексті)
Картина 1
Телембіжаться назустріч одне одному два хлопці. Отак і зустрівся Остап із Самійлом. З правого боку сцени стоїть лава і невеликий стіл.
Остап. Привіт, друже!
Самійло. Здоровенький був!
Остап. Як ся маєш?
Самійло. Та нічого. Жити можна.
Остап. Так-так!.. А пішли зо мною підбрехачем за Пархома до Хіврі!
Самійло. Це та дівка годяща, хазяйка роботяща, що має добру худобинку?
Остап. Вона-вона!..
Самійло. Сам було на ній думав... Та якісь її старі не такі. Все щось розпитують, розпитують...
Остап. Таке вже їхнє діло розпитувати. То підеш, чи ні?
Самійло. Та чи зумію? Зроду не був у тім селі.
Остап. Та воно не трудно. Я буду починати брехати, а ти тілько підбріхуй.
Самійло. Підбріхувати?
Остап. Егеж!.. Отак, як старости брешуть про парубка, за кого сватають, а без брехні вже не можна... То підеш, чи ні?
Самійло. Таке питаєш! Хіба я можу відмовити по такому ділу?
Остап. Виходить, що підеш. Ну, то й добре!
Самійло. А це тебе Пархім просив?
Остап. А хто ж? Звісно, що він! Ото я вирішив не одмовляти, піти, аби товариша зиськати.
Самійло. То як домовимось?
Остап. Як?.. Я збрешу на палець, а ти підбріхуй на цілий лікоть, то й кінчим діло, зап'ємо могоричі, а молоді опісля хай живуть, як знають!
Самійло. Ох, як би чого не вийшло!..
Остап. Ти про гарбузи?
Самійло. Авжеж!..
Остап. Про це не хвилюйся. Цього року був неврожай.
Самійло. А коли вони такі запасливі, що зберегли з минулого? Чи з'їздили у сусіднє село? Я чув, там урожай був ого-го!
Остап. Все може бути... (позіхає)
Самійло. То як, підемо до Хіврі?
Остап. Ми то підемо. Ти тілько чоботи перевзуй!
Самійло. На себе дивися! У порівнянні з твоїм взуттям, мої буци виглядають просто ангельськими сандаліями!
Остап. Досить ляси точити! Ніяких гарбузів нам не світить!
Самійло. І то правда! Вже як набрешемо, то набрешемо!
Остап. Оце мені подобається. З отаким настро?єм і підемо! Ти ж хочеш могорича смакувати?
Самійло. Егеж!..
Остап. От і добре!
Самійло. Гаразд, Остапе, піду добуду паличку і за тобою. Агов!.. (потяг додому за правий край сцени)
Остап. Егеж!.. Я тебе тут почекаю. Ти ж у нас хлопець іще той, чи як його, ого-го!
(повертається Самійло)
Самійло. А от і ми!
Остап. Палицю не забувся?
Самійло. Осьо-сьо?!.. (звідкілясь дістає палицю)
Остап. А як ти її туди вмостив?
Самійло. Ти ж сам казав, що я хлопець ого-го!
Остап. Казав.
Самійло. Отож!..
Остап. Ну що, пішли?
Самійло. Стривай-но! (звідкілясь дістає другу палицю)
Остап. Це що, мені? (Самійло зі згодою киває) Оце даєш!..
Самійло. А ще...
Остап. І це ще не все?.. Тобі у цирку працювати!..
Самійло. Ще з дитинства мріяв: акробати, слони, тигри... Не вийшло.
Остап. Та нічого, вийде іншим разом.
Самійло. Еге...
Остап. То як, що там у тебе? Ото за спиною, бачу, клунок якийсь.
Самійло. Аякже!.. Там святий хліб.
Остап. Ну, тоді ноги в руки і гайда!
(рухаються з правого боку сцени до лівого, тобто, до дверей Хівриної хатини)
Остап. Ану, тихіше! Собак розбудиш!
Самійло. Чого?
Остап. Досить баляси правити! Бубониш собі під ніс. Інша справа, якби я чув, що ти там бубониш... Свої майстер-класи будеш показувати тоді, коли ми зайдемо до хати. А я твою натуру знаю. Тому можеш мені баки не забивати!
(підходять до лівого краю сцени, де і залишаються стояти - біля дверей)
Стук-стук-стук! До вас старости йдуть!
Ритмічно стукає у двері, після чого сцена ділиться на дві половини; з правого боку на сцену виходять Хівря і Старі. У Старої в руках - макітра, у Старого - молоток.
Старий. Кого це у такий лихий час несе?
Хівря. Як на мене, зараз саме такий час, як і треба.
Старий. А все ж таки?
Хівря. (дивиться у вікно) Тю... Старости йдуть.
Стара. Цікаво, до кого?
Хівря. Ну, які ви в мене нетямущі! Ну, не до тебе ж, мамо! І не до тебе ж, тато! Ви зо мною згодні?
Стара. Якщо не до мене і не до тата, тоді до кого?
Хівря. До мене, мамо, до мене!
Стара. До тебе, дочко? Думаєш, тебе хтось може засватати?
Старий. А чом би й ні? Хівря, вона ж дівка, як-не-як, годяща, хазяйка роботяща, а ще й на додачу має худобинку.
(Самійло і Остап все чекають, доки їм відчинять; біля дверей, на лівому краю сцени, спиною до Хіврі і Старих)
Стара. Виходить, це до тебе, доню!
Хівря. Виходить, що так!
Старий. Ну, тоді відчиняй хутчіш! Бо ж, теє-то як його, зараз і старости розбіжаться. А молодість... Сама знаєш, яка то штука. От на нас із мамою подивися.
Стара. Та помовч уже!
Старий. Зараз не відчиниш, то, може, більше ніхто до тебе і не прийде. Така це штука, молодість...
(Хівря метушиться, бігає туди-сюди, не знаючи, що їй робити, відчиняти чи ні)
Стара. Болячка тобі на язика, старий дурню!
Старий. Осьо бачиш?.. Я вже, теє-то як його, старий дурень. А колись був молодим... козаком. Та ще й яким! А тепер, як бачиш, старий, як і твоя мати.
Стара. І правда, доню! Подивися на нас із татом!..
Старий. Ану, бігом відчиняй! Шмигом-мигом, доки старости не розбіглися!
Стара. А вона ще й не прибралася!
Старий. От, суча до?чка! Хіба не бачиш, старости прийшли?
Стара. Перші і останні.
Старий. Тепер уже тобі болячка на язика!
(старости ховаються за лівий край сцени)
Стара. Забобонний старий хрич!
(старости тричі стукають палицями)
Старий. Сама така!
(вони знову тричі стукають палицями)
Хівря. (з інтересом іде до лівого краю сцени, прикладає вухо до дверей)
(а ось і втретє стукнули палицями, теж тричі)
Стара. Побіжу до дверей, бо, коли ці старости розбіжаться, то інших уже не буде.
Хівря. Тьху на тебе, мамо!
Старий. Ану, не грубіянь!
Стара. (хреститься) Господи милосердний! Дай моїй донечці доброго чоловіка; не за мої гріхи, а за її добрість і порядність у серці пошли їй щастя.
Стара у відчаї біжить до лівого краю сцени, до дверей; чутно скрип; Самійло і Остап заходять до хати, у Остапа в руках хліб. Гості хрестяться.
Старий. Коли добрі люди та з добрим словом, то просимо до госпо?ди! І ти, Хівря, теж сідай...
(Хівря, перехрестившися, сідає на лаву біля Старого)
Чого стоїте? Ви проходьте, люди добрі, проходьте... Не соромтеся!
Остап. Егеж!..
Старий. Чого це ви все на місці вовтузитеся? В усіх старости як старости, а в нас наче черепахи!
Стара. Що ви, хто ви, люди добрі? Звідкіля? І за чим вас Бог приніс?
Самійло. Спасибі вам, що пустили нас до своєї господи, а не викинули за хвіртку, мов тих старих котів!
Старий. А що, і таке було?
Остап. Передусім дозвольте нам поклонитись і добрим словом послужитись. (обидва низько вклоняються хазяям) Вислухайте нас, і коли буде теє, то ми і онеє; коли ж наше слово буде не в лад, то ми і підемо назад. А що ми люди чеснії і без худої науки, то от вам хліб святий у руки. (Старий встає, бере до рук хлібину, яку спершу цілує, потім кладе на край стола)
Старий. Хліб святий приймаємо, а вас уважно слухаємо.
(Самійло намагається сісти на краєчок лави)
А сідати ще зарано. (Самійло підскакує, наче по команді "струнко", ненароком віддавши Старому честь)
Старий. (до Самійла) Військова виправка? Поважаю!.. То хто ви? Що ви?
Остап. Ми є люди німецькії, а йдемо із землі турецької...
Самійло. Ми є люди ого-го! Найкращі в світі!
Старий. (Самійлу) А ти, бачу, від скромності не помреш!
Остап. Ми собі ловці, удалії молодці. Раз удома, у нашій землі, випала поро?ша.
Самійло. Якась вона була дуже хороша.
Остап. Я оцьому товаришу і кажу: "Ходім шукати якого звіра"
(усі встали з лави)
Остап. А тоді ми...
Самійло. (перебиває) Зустріли князя...
Остап. (перебиває) І лисицю-сестрицю...
Самійло. (перебиває) Яку переплутали з красною дівицею.
(хазяї від сих слів аж на лаву сіли)
Остап. Та це не до діла справа.
Самійло. Атож!..
Остап. Ото шукали...
Самійло. Вітру в полі!
Остап. А ще ми шукали красну дівицю-сестрицю...
Самійло. По чиїх слідах ми і прийшли.
Остап. А як ваш там хутір зветься - не відаємо.
Самійло. Село - тим більш!
Остап. Але ж, як то коли-не-коли бува у нас кажуть...
Самійло. "По слідах дошліть, дозвольте нас пустіть!"
Остап. Осьо на вашій лаві красна суниця...
Самійло. Тобто, лисиця... (усі витріщаються на нього, досі сидячи на лаві) Щось не те бовкнув?
Остап. Він хотів сказати "красна дівиця"!
Старий. Аякже! (чеше міцне пивне пузо)
Самійло. (намагається пожартувати над Старим, гладячи свій животик) Кажуть, "пузо не від пива, а для пива!".
(Старий насупився, задумався, чи не виперти гостей)
Остап. (намагаючися пом'якшити Старого) Ой, та не звертайте на нього уваги, він же, як не як, Самійло!
Самійло. Ми ж із тобою домовлялися, що ти не будеш обзиватися...
Стара. (впівголоса) Ну і старостів нам Бог послав...
Хівря. Ви сюди задля чого припленталися? Щоб суперечки суперечити? (тим часом Старий, насупившися, мовчить)
Остап. Ми ніяким чином не хотіли на вас, тобто, вас...
Самійло. То як? Віддасте? Чи нам чекати, доки підросте?
Остап. (упівголоса, щоб старі не чули) Все одно буде наша куниця-сестриця.
Самійло. (упівголоса) І могорич на додачу.
Старий. Не знаю навіть, що вам у сім ділі сказати. Дорога була дальня, то, може, вип'ємо по чарці. Ви не дуже проти?
Самійло. Хіба можемо одмовляти по такому ділу?..
Старий. (змахує рукою) Стара! (його червоний ніс стає ще червонішим)
Стара. (сердито) Чого тобі?..
Старий. Принеси, Стара, чвертку! Пора вже пити...
(вона виходить)
І чарки не забудь. Сьогодні з горла? не буду. Не той день.
Остап. Не той день?
Старий. Атож! (почісує лівого вуса) Середа-а!
Самійло. Оце чудеса!
Старий. (Хіврі) Мала, іди погуляй! У дядь0к буде довга розмова.
(Стара приносить "замовлення", тоді сідає на лаву)
Хівря. Нікуди я, тату, не піду. (вмощується зручніше біля мамки)
Старий. От, суча дочка! Бачте, яка бойка?
Самійло. Мов чорний перець!
Старий. (позирнув на Остапа) Егеж!.. А який той ваш молодий? Він молодий чи не дуже?
Остап. Молодісінький, мов...
Самійло. (додає) Кулак!
Остап. Парубок хоч куди!
Самійло. У самому соку!
Остап. А багатий...
Самійло. Мов ведмідь.
Старий. Ведмідь?.. Та чи є в нього що?
Остап. Та у нього чимало чого є.
Самійло. Яке там чимало? Багацько! Словом, ого-го!
Стара. І навіть волики є?
Самійло. Та які волики? Таки настоящі воли!
Остап. І овечата є...
Самійло. Та які там овечата? Таки настоящі вівці!
(Старий тим часом крокує до мамки з дочкою)
Остап. Є й хатина...
Самійло. Яка ще хатина? Настояща хата...
Остап. Новісінька, просторна...
Самійло. Хороми, словом!
(Старий від сих слів аж на лаву сіда)
Остап. І у господарстві не дуже кому дає волі.
Самійло. Таки-так! Нікому! Сам усім орудує і, що хочеть, те й робить!
(Старі аж плямкають, що таке добро достанеться їхній дочці)
Стара. А що за такий-сякий парубок?
Старий. (кладе пальця на губи Старої) Ану, тихо, Стара! Хто у сім'ї голова?
(старости перезирнулися)
Хівря. Та ти, таточку, ти! Заспокойся, не хвилюйся. Тобі дохтор що казав?
Старий. (Хіврі) Ну, ти, моя розумничко. (старостам) Бачте, яка молодиця? Прямо від серця оддираєте!.. А чого це ви змовкли, мов води до рота набрали? Щось бовкнули та й змовкли! А ще й упірилися, мов барани на нові ворота! Відповідайте, кажу, на питання!
Остап. Яке таке питання?
Старий. Що стара питала! От глухомань!
Остап. От, коли знаєте, Пархім.
Самійло. Терешкович, Понура.
Стара. Е-е-е! Себто той, що кривий на ногу?
Остап. Та він же трошки кульга, на одну ногу.
Самійло. Де там кульга? І не на одну! Він і обома не здужає ходити.
(Хівря зніяковіла)
Хівря. А якого кольору його оченята?
Остап. У нього очі такі блакитні-блакитні...
Самійло. Зате коли в них дивишся, то падаєш мов у прірву глибоку.
Старий. Та трохи чи не косий?
Остап. Та так, косенький на одне око.
Самійло. Де-то вже на одне? І не косенький овсі, він і обома нічого не бачить.
Старий. Та він щось горілку часто вжива?
Стара. Хто б казав!
Старий. Змовкни, або ми з тобою будемо шото рєшать!
(Стара відвертається)
Остап. Та він так, вип'є трошки, коли-не-коли. Хто ж у наш час не п'є?
Самійло. Де вже, коли-не-коли? Таки повсякдень і повсякчас! І таки не потрошку, а п'є, допоки звалиться!
Стара. Ото кажуть, що він там щось нашкодив. Так чи не буде йому біди?
(Хівря у передчутті аж знітилась)
Остап. Та яка вже там біда? Може, провчать трошки.
(Хіврю перестало тіпати)
Самійло. Як-то можна трошки? Він же, як нашкодить, то вже нашкодить. І тоді діла не буде. Це вам я кажу. А за те, що він зробив, його так гарно кат кнутом попоб'є, та й на Сибір зошлють!!!
(Хівря від сих слів знову впадає в транс)
Старий. (старостам) Годі вже! Ідіть додому. Приходьте завтра. Будемо з вами шото рєшать.
Картина 2
Зібралося сімейтво, що розгрібає думки після приходу старостів. Сидять на лаві біля столу.
Хівря. Тату! Так, як ви зробили, ще ніхто ніколи не робив.
Стара. Це неповага до звичаїв і традицій нашого...
Хівря. (додає) І не тільки...
Стара. (продовжує) Роду.
Старий. Отож, засідання з нагоди приходу сватунів оголошується відкритим! Так каже наш сільський голова.
Стара. От уже!.. За що це мені?
Старий. Чого це ти?
Стара. (бідкається) Понаслухувався там усяких голів... Лихо мені з вами...
Хівря. От скажи мені, тату, коли це таке було, щоб старостам не дали ані рушників, ані гарбузів?
Старий. Це дуже скаладний випадок, доню,... дуже скаладний.
Хівря. Випадок? Це я чи ті бісові сватуни?
Старий. І ти, і вони, доню. І ти, і вони...
Хівря. Небачено! Де таке видано? Відправити старостів гуляти, призначивши на завтра. Ви хто, тату, дохтор, щоб назначати на прийом?
(Стара бідкається, обхопивши голову обома руками)
Старий. До завтра в нас є час, щоб вирішити, чи віддавати нашу доню за недоробленого, кривого, косого п'яндигу, що повсякчас заливає горлянку, допоки звалиться.
Стара. Та віддамо! Бо ніхто, може, більше і не прийде.
Старий. Виходить, діло закрите? Питання вирі...
Хівря. (перебиває) Ні, давайте не поспішати! Спершу треба розглянути усі сватунські ґанджі. Хіба не так, тату?
Старий. Так-то воно так, доню... Так-то воно так... Але чи тобі не здається, що усі твої біди від того, що тебе звати Хівря?
Хівря. А хто ж мене так назвав? Хіба не ви?
(Старий відвертається від Хіврі, яка питально дивиться на матір)
Стара. Ні, доню, не ми. Був такий собі п'яндига...
Старий. І не був, а є!..
Хівря. Як мій потенційний чоловік?
Стара. (киває) Егеж... Звали його Микита Уласович Забрьоха. До речі, наш родич по батьківській лінії... Отож, при пологах він саме був у нас. А коли я родила, баба Марка ще спитала: "Як дитя назвете?" Забрьоха тоді якраз напідпитку був... Ото й бовкнув, що Хівря... То ми на тому й зійшлися і вирішили не міняти. Хай вже буде, як буде... Ой, скільки води з того часу збігло.
Хівря. І де ж тепер цей Забрьоха, винуватець усіх моїх бід і поневірянь?
Стара. Кажуть, що у Конотопі він зараз великий начальник.
Старий. (додає) Сотник.
Стара. Так, сотник.
Хівря. Конотоп - це де жінок топлять?
Стара. Відьом, доню, відьом...
Хівря. А мені казали, що вони не тонуть.
Стара. Ой, хто його знає, доню. Чи ти коли бачила тих відьом?
Хівря. Не бачила, але мені здається, що сих сватів нам ота конотопська відьма і прислала.
Старий. Досить!.. Щось ми відійшли від теми. Хай вони самі своїх відьом ловлять, топлять, а у нас життя своє. Вони до нас не лізуть, а ми до них. Як-то кажуть, наша хата скраю...
Хівря. А як ви думаєте, цей, як його...
Старий. Пархім.
Хівря. Точно, Пархім! Він і справді багатій, як про нього розказували?
Стара. Знаєш, доню, ці сватуни такі брехуни. Не віриш? На тата подивися. Мені до весілля старости казали, що він до рота нічого зайвого не бере, тілько путнє.
Старий. Хто ж знав, що ти гадала, ніби горілка - це від нечистого? Це ж путнє діло!
Стара. Ото й вийшла за п'янюгу. Може, якщо твого так страшно описали, то він взірець краси, багатства і любові; так би мовити, еталон?!?
Старий. Атож!.. То як, віддамо?
Хівря. Не спіши, таточку, не спіши. (Старій) То ти, мамочко, як гадаєш, він багатий, чи ні?
Стара. Навіть не знаю, доню, навіть не знаю...
Хівря. А все ж таки?
Стара. Знаєш, доню, у кого супчик ріденький, а у кого перлини дрібненькі... Тому нічого сказати не можу.
Хівря. (мрійливо, захопливо) Вони казали, що його очі такі блакитні-блакитні, мов хмарини!
Старий. Він уже немолодий і, мабуть, його вицвілі очі колись-таки були блакитними... Колись-таки були...
Стара. (Старому, з острахом) То що, може, не будемо видавати?.. Може, хай підросте?
Старий. Та яке там підросте? Дівка зараз хоч куди! У самий раз!
Хівря. Я вам що, взуття, щоб "бути у самий раз"?
Старий. А щось схоже таки є...
Хівря. Виходити? За такого?
Стара. Ну, не знаю... А чого чекати?
Хівря. Не "чого", а "кого". Хіба я - безрозмірне взуття?
Старий. Не плещи язиком, дитино! Ти ж чула, що в нього хороми хоч куди?
Хівря. І яке мені буде життя? Прати брудну білизну, гладити його по голівці, а потім родити невідоме звірятко зухвалому Пархому?
Старий. Якому такому Пархому? Ану, повтори!
Хівря. Зухвалому, бо з усіма своїми "принадами" надумав на мені женитися.
Стара. (Старому) Ото як видамо Хіврю заміж, то, може, заживемо трохи краще...
Старий. (Хіврі) Стара права!.. Виходь за нього! Бо інакше будемо гнати тебе сраною мітлою з дому. От.
Хівря. Ну й жені?ть мене звідси! Женіть! Подалі від цього сорому!
Старий. От і поже?нимо.
Хівря. Але ж, але ж...
Стара. От як поже?нимо...
Старий. Відгуляємо весілля...
Стара. (дорікає) Тобі лише це й треба!
Хівря. А потім Пархом покаже мені своє хазяйство у прямому й переносному значенні цього слова! (протирає лівою рукою своє мокре від сліз обличчя)
Стара. Та не хвилюйся, дочко, може, пощастить і не покаже.
(Хівря трохи заспокоюється)
Старий. Як так, не покаже? А як же подружній обов'язок?!?
(Хівря витирає нові сльози, вже обома руками)
Стара. Та не сумуй, дочко, не сумуй. У цьому теж є краплина веселощів.
Хівря. Краплина? Я варта усього лише однієї краплини?
Старий. Таки-так, доню, таки-так... Ти не сумуй.
Хівря. Не сумувати?
Старий. Подумай краще, яке в нас буде веселе весілля.
Стара. Заспокойся, дитино. Поглянь краще на мого лицаря! Знаєш, як мені його розписували?
(Старий крутить вуса, потім чеше пузо)
Хівря. Та тобі ж дісталася людина... А мені - нелюд! Якийсь ненормальний виродок... Кривий, косий і п'є, допоки звалиться!
Старий. Та не до діла справа.
Хівря. І чи впевнені ви, що побрехеньки щодо багатства...
Стара. Про таке не брешуть, доню, про таке не брешуть. Хіба ж його хороми не кажуть про рівень його багатства?
Хівря. Та ніж із таким демоном нечистим жити!..
Стара. Звідки знаєш, що нечистий?
Хівря. (сказала, мов відрубала) Знаю!
Стара. А, може, він часто миється... До того ж такий багатий!
Хівря. Що з того, що багатий?
Старий. Не переймайся. От зробимо тобі плаття.
Хівря. (встає з лави) Краще труну робіть, батьку! У вас же руки ого-го які!
Старий. Не треба так, доню, не треба... Треба було раніше думати, шукати собі багатого красивого кавалера. А то вже дозріла! Дівка годяща, хазяйка роботяща! Словом, дозріла дівка, дозріла!.. Не хвилюйся, доню, Пархім те ж саме скаже! (плескає Хіврю рукою по сідницях, крутить вуса)
Хівря. Ай!.. (підскакує) Як подумаю, що той Пархім так само мене буде... (із переляком дивиться на Старого) А тоді як стягне сукню, покладе свої брудні руки мені на груди. На мої ніжні цнотливі груди... І більше я ніколи не зможу рухати Сонце!
Стара. Що ти таке кажеш, дочко? Тобі що, розум помутнів? Чи це ти від щастя? Як можна рухати Сонце? Правда, Старий?
Старий. Ну, навіть не знаю... У дитинстві вона завжди казала, що вміє. Може, так воно і є?
Стара. Рухати жито можна, рухати хліб теж можна. (бере зі столу макітру, якою вертить у повітрі) Бачиш? Макітру теж можна рухати! А Сонце..., Сонце рухати неможливо. Це ж проста істина!
Старий. Може, так воно і є.
Хівря. А я хочу... Хочу рухати Сонце! Я хочу рухати Сонце!
Старий. Пора вже кінчати нашу пусту балаканину...
Хівря. (остаточно протирає свої заплакані очі) І щодо "кінчати"! Прикінчіть мене краще. Для мене буде щастям обвінчатися з труною!
Старий. Щастям?
Хівря. Це краще, аніж із Пархомом.
Старий. Перестань!
Хівря. У труні мені личитиме весільне...
Стара. Ану, не бубони!
Хівря. Що я тобі, бубен, щоб бубоніти?
Стара. До тебе ж мішок грошей пливе. Як від такого можна відмовлятися?
Хівря. Я знайшла мішок? І що з того?
Стара. По-перше, мішок сам тебе знайшов, а, по-друге...
Старий. Не хвилюйся, дочко. Все можна знайти і все можна втратити.
Хівря. Ти щодо грошей, щодо Пархома чи щодо мого життя?
Старий. Та не хвилюйся ти. Мабуть, він старий і довго не протягне.
Стара. Атож!.. Обов'язково старий! Інакше нащо йому наша Хівря?
Хівря. (Старій) Спасибі, мамо! (Старому) Пропонуєте мені вийти за старий смердючий мішок із грішми? Нізащо!
Стара. Вже як тато скаже, так воно і буде, доню... Так воно і буде...
Хівря. Чому тато? Чому він вирішує моє і без того безталанне життя?
Стара. Бо він - голава сім'ї, бо він - голова роду...
Хівря. Якщо він - це голова, то йому треба випити мікстуру!
Старий. Тихіше, доцю, тихіше.
Хівря. Доця? І ви ще смієте мене так називати?
Старий. Атож!..
Хівря. От скажіть тоді мені таке... Ви хочете, щоб я пішла за старий мішок грошей, так?
Старий. Так.
Хівря. За що? За що мені така кара? Хіба я була поганою дочкою? Та ви погляньте довкруги! Холодно, зимно! Навіть діти не ходять до школи, до того дяка, як його там?
Старий. (підправляє) До Випивайка... А ти вже не дитина, щоб не ходити заміж. Ти хоча й цнотлива ягода, але вже дозріла. І зараз ти дівка хоч куди! Кому хочеш даси фору!
Хівря. Атож!.. Хоч куди?.. Про що мова? Навіть діти нікуди не ходять! А я мушу... Заміж?.. За нього!..
Стара. А на діток ти зараз не зважай. В тебе ще свої будуть...
Хівря. (бідкається) О Боже! Від нього? За що мені таке горе?!?
Стара. (відсторонено) А до дяка діти не йдуть, бо вчора було Водохреща, і усі пішли купатися в ополонки!
Картина 3
Настало "завтра". Як казав старий, зараз вони "будуть шото рєшать". Або гарбузи, або рушники... Чи, може, щось інше? На лаві в ролі спостерігачів сидять Стара і Хівря, які лише мімічно реагують.
(старости стукають дев'ять разів підряд)
Старий. Чого стукаєте?
Остап. Такий вже цей старий звичай.
Старий. Чому дев'ять разів підряд?
Остап. Це до Самійла! Це все він стукав.
Старий. До Самійла?
Остап. Я його попереджав.
Старий. Попереджав?
Остап. Та ми ж...
Самійло. Із привітом...
Остап. За запрошенням...
Старий. Я вам назначав? (підозріло зиркає з-під лоба)
Остап. А як же інакше?
Самійло. Хіба ж ми посміли без запрошення припертися?
Старий. Так-то воно так.
Остап. А як же інакше?..
Старий. Ну, то проходьте, проходьте. А то стоїте, мов стовпи.
Остап. Спасибі, що пустили до своєї господи?.
Старий. Годі! Ви вже вчора наспасибкались!
Самійло. Знаєте, усю ніч мені думалося про вчорашню нашу зустріч...
Старий. Справді? Мені дуже від того приємно.
Самійло. Виділися... (Остап б'є Самійла палицею по нозі, щоб той прикусив язика, тому Самійлів лемент вилітає впівголоса) Такі жахи...
Старий. Скажіть чесно, вчора багато набрехали?
Остап. Зовсім ні.
Старий. Чесно брешете?
Самійло. Звісно, що чесно!
Остап. (другу, впівголоса) Прикуси язика.
Старий. А чи знаєте ви, що дуже це недобре діло брехати?
Остап. А ми нічогісінько і не брехали... (штовхає плечем Самійла)
Самійло. Як то говорять, анініц!
Старий. І ви кажете, що у нашій хаті брехні не було?
(Остап знову штовхає Самійла плечем, щоб той щось бовкнув)
Самійло. Анініц, анініц!
Старий. (Самійлу) Ти що, папуга?
(Самійло перелякано втупився в Остапа)
Остап. Ніякий він не папуга, бо ж папуга - це райська пташка. Безперечно, не папуга!
Старий. Ну, добре, коли не папуга... То до чого я вів?
Остап. Ніяк не можемо знати.
Старий. От скажіть тоді мені, чому ви прийшли Хіврю сватати саме вчора, а не завтра чи там, скажімо, післязавтра?
Остап. Ми ще про це не думали... (штовхає Самійла плечем, той зі згодою киває) Але, якщо треба...
Старий. Вам думати не обов'язково. Головне, щоб я думав, за кого дочку видавати...
Самійло. Таки-так.
(Старий насупився, бо його перервали)
Остап. Він хотів сказати, що з Вами повністю згоден.
Старий. Це добре, що згоден... Хочу сказати, що всі нормальні старости...
Самійло. (підлесливо) Вважайте нас ненормальними, якщо буде ваша ласка...
Старий. (насупившися, продовжує) Я казав, що всі нормальні старости приходять восени, а ви чогось припізнилися і прийшли взимку...
Остап. А це ми вирішили, що...
Самійло. (додає) Пархому не слід відкладати своє щастя на осінь...
Остап. Так воно і є...
Самійло. Аби ото уникнути конкуренції, самі знаєте...
(Остап безрезультатно штовхає друга, щоб той принишк) Бо ж осінь - це пора іще та. Може, і до вас би хто забрів.
Старий. Може воно й так.
Остап. (переводить розмову у "правильне" русло, аби "втюхати" Старим Пархома) А, може, ніхто б і не забрів.
Старий. (насупився, взявся за правого вуса) Хочеш сказати, що наша дівка не в дугу?
Самійло. Самі знаєте, скілько зараз дівок розвелося.
Старий. Що це ти мелеш?
Остап. (прикриває друга) Та ні, він не меле..., він тілько хотів сказати, що...
Самійло. Понароджували на мою голову...
Остап. (червонішає, мов яблуко) Ось такі справи...
Старий. Оце, бачу, якісь ви старости не такі.
Самійло. (сказав, мов відрізав; із ноткою єхидства) Такі-такі!
Старий. Ну, добре, коли побачу, що ви мені отут понабріхували, отримаєте в мене на горіхи.
Самійло. (щасливий) Обов'язково отримаємо!
Остап. Не зважайте, він завжди такий.
Старий. (суворо) Чого тоді направили, коли такий? Він же може усю малину іспортить!
(Стара виходить за правий край сцени, Хівря сидить, мов приклеєна, на місці)
Самійло. (образився) Уже який є, такий є... Не подобається - не дивіться...
Старий. Ну, добре, коли так. Чесно скажу, не чекав таких старостів.
Самійло. Оце таких, як ми? (питально вхромляється очима в очі Старого)
Старий. Оце таких, як ви.
(з якимось клунком до столу плентається Стара)
Остап. То як, ми сьогодні почуємо відповідь? Чи нам чекати до завтра?
Старий. (мудро чеше вуса, якщо є оселедець, то і його також) Почуєте... Сьогодні ж і почуєте...
(Стара розпаковує клунок, викладає на стіл харчі, Хівря відвертається від матері)
Старий. Чесно кажучи, усю ніч думав про нашу зустріч і вирішив провести таку собі перевірку.
Остап. (і без того збентежений) Перевірку?
Старий. Один багатій цю штуку вигадав. Точніше, він став багатієм, коли придумав панам цю забавку. Хитра дуже справа її зрозуміти. Не всім панам під силу. Це він із тієї країни, що на панському чаї написано...
Самійло. Ви повторіть, що ото ви казали!.. Я б записав.
Остап. Та ти ж писати не вмієш! Думаєш про химині кури!
Самійло. Ба, забув! Отаке це дивне слово, що одразу викликає замилува?ння та забування.
(Стара починає лагодити на стіл; ріже усілякі там овочі)
Старий. Це буде, так би мовити, випробування.
Самійло. Випробування?
Остап. Для пана, який нас послав?
Старий. Та ні, дорогенькі мої, ні для якого не пана, а для вас.
Хлопці. (водночас) Для нас?
Остап. Стривай! Ану не повторюй за мною!
Самійло. Це ще хто за ким повторює...
Остап. Кажу, не повторюй!
Самійло. Добре, не буду.
Старий. То мені як, розповідати, чи залишити вас лоб до лоба?
Остап. (винувато, за двох) Вибачте, добродію...
Старий. Це такі собі іноземні штуко?вини із якоїсь там дивної іноземної країни. Назва країни, як я вже казав, схожа на ту, що на панському чаї написано.
Стара. Коли це ти з панами став знатися?
Старий. Це я у сільського голови про?бував. Він такий хитрий жук, ото до панів і ходе. А ще в нього такий великий-превеликий самовар. Ще й золотом розписаний!
Стара. Не може такого бути... Самовар... Та ще й золотом писаний...
Старий. Сам бачив.
Стара. Це ти давно до голови заходжаєш?
Старий. Коли-не-коли буваю поблизу, то обов'язково й заскочу. А самовар такий здоровенний! Його ще чоботом розтоплюють. Він каже, що жона. А я такої думки, що він сам, бо самовар дуже дорогий, і голова нікого до нього не підпускає.
Стара. Звідкіля це у голови золотий самовар?
Старий. А звідкіля у нас (знітившись) ... був?
Стара. (дорікає) Був, доки ти не пропив.
Старий. Хто старе згадає, тому око що?
Самійло. (додає) Геть!
Старий. Вірно! Геть! (плескає Самійла по плечу)
Стара. То як ця наша така-сяка голова умудрилася обзавезтися золотим самоваром?
Старий. Казав, що наш пан подарив. Як-то кажуть, чимось поміг голова паничу.
Стара. Виходе, ти ходиш до голови, яка ходе до панів?!?
Старий. Атож!..
Стара. (зі злом) І чайок попиваєш?
Старий. І чайок... А чого це ти до мене прискіпалася? Що тут такого? Он мені казали, що на сусідньому хуторі вже то какаву, то кохве попивають і жартома чай обзивають...
Стара. То ти вже і на другий хутір заглядаєш?
Старий. Таки-так... Там наче го?род...
Стара. Теж мені знайшовся городський! (продовжує різати овочі)
Старий. (повертається до старостів) І щодо цих імпортних штуко?вин... Правила я цілком не вкумекав, але дещо таки збагнув - Випивайко підказав. Отож, слухайте... Попереджаю, слухайте уважно.
Стара. Бо наш тато вдруге не повторює. (продовжує готувати)
Старий. Атож!.. (дістає шахову дошку із таким виглядом, наче то якесь диво, а не дошка; бракує лише оплесків) Це вам не якісь там карти, якими наше сільське панство й досі бавиться, то програючи, то виграючи маєтки.
Самійло. (утуляє свого носа у дошку) Ого!
Старий. І я кажу ого! Це голові городські прислали. Він, кажуть, теж там чимось допоміг. Ото голова казав, щоб оце я трохи розібравсь, бо йому незручно не вміти у таке імпортну штуку... Та не до діла справа. Якщо вкумекаєте, що до чого у сім імпортнім ділі, то я вам дам відповідь щодо Хіврі. А коли не вкумекаєте, то і розмова у нас із вами теж буде імпортна - коротка.
(Хівря аж знітилась, Стара відклала готування і стала прикладати хустку їй до лоба; Старий помітив, що Хівря щось занедужала)
Ти, Стара, приклади їй ліпше мокру хустку, бо так діла не буде. (самовдоволений, продовжує, показуючи пальцем на дошку) Відразу попереджаю, щоб потім мені нічого не було: ця штука дуже доро...
(Самійло якраз випускає з рук короля)
Остап. (другу) Са!.. (Самійло тим часом рятує короля) Ой, слава Богу!..
Старий. (не помічає, як Самійло порятував короля від смерті) От хто мені зараз скаже, як це діло зветься?
Остап. (переводить "стріли" на друга) Самійло, як гадаєш?
Самійло. (крутить у руках порятованого короля) Дивна ця штука. Одразу й не збагнеш.
Остап. А все ж таки?
Самійло. (нервує, уривисто) Мені Гаврило казав... Як би його згадати... (чеше потилицю) О! Шаха! Це діло зветься шаха! (кладе короля на стіл)
Старий. (аж плямкає від щастя) Таки-так! Угадав! Це діло зветься шаха! А скажіть мені тепер, що тут і до чого, як його що тут робити.
Остап. Це, мабуть, дуже хитра гра. То я піду надвір. Люльку покурю. (виходить за лівий край сцени)
Старий. Таки-так. Як ти там казав? Хитра? (позирає на Хіврю, яка виглядає зовсім хворою) Іди, дочко, приляж. Бо щось ти тут не то стомилася... (Хівря з полегшенням зітхає і виходить за лівий край сцени) А ти, мамцю, чого ждеш? Біжи слідом за до?чкою! Ми не голодні... Та кинь ти цю траву! (показує на овочі пальцем) Траву мають їсти корови, а ми їмо корів! (жінка Хівриними слідами йде за сцену)
Самійло. (дотумкав, що Старий сам не знає, як ця каша вариться) Оце, значить, голова, він же король. (бере до рук короля)
Старий. Тобто, найголовніший?
Самійло. Так-так, найголовніший.
(Остап запитально корчить обличчя із підозрою, що у Самійла різко прокинувся геній; досі не розуміючи, що й до чого)
Самійло. Отож, це гра творча.
Старий. Творча, кажеш? (питально чеше потилицю)
Самійло. Аякже!.. Для двох осіб.
Старий. Тобто, для мене з тобою?
Самійло. (зробив хитрющі очі, збагнувши, що рибка клює) Ото-то!.. (підняв догори короля) Егеж, так би мовити, егеж!.. (запишався своїм розумом)
Старий. І що далі? Ти кажи, кажи!
Самійло. Нам, як головним у цьому ділі...
Старий. . А ти ж казав, що головний - цей вождь чи голова, чи як його там..., король!
Самійло. Це король головний у своєму шаховому царстві. А поза ним головні, звісно, Ви.
Старий. (пихато белькоче) Так-так-так!..
Самійло. І я вже після Вас.
Старий. Ага!.. То що той король?
Самійло. Нам треба придумувати, що той король буде казати своїм підлеглим.
Старий. Яким таким підлеглим?
Самійло. Ну, тій решті, що лишилася.
Старий. (утупився в дошку) Оцей бач який! (веселішає) Схожий на слона!
Самійло. Ото бач і є слон!.. Я бачу, Ви на цьому ділі знаєтесь.
Старий. А як же інакше? Хіба я можу не знатися у сьому простому ділі, що зветься шаха?
Самійло. Отож, дивіться. Ви серед нас найголовніший. Тому беріть до рук короля. (дає йому короля) А я вже, як опісля вас, то буду слоном.
Старий. Мені цей розкла?д, як кажуть у нас, картярів, дуже подобається... То що тепер робити?
Самійло. Не знаю.
Старий. (насупившись) Як, не знаю???
Самійло. Ну, Ви ж головний, Ви ж король! То самі і питайте, і розказуйте, і наказуйте! Я ж усього-на-всього Ваш підлеглий слон. (кланяється слоном перед королем) Ваша величність!..
Старий. Ти сказав "величність"? Я приймаю лише "вельмишановність"! Тому на страту! (помахує королем у своїх злісних ручиськах)
Самійло. На страту? (в руках Самійла слон почав тремтіти) За що?
Старий. Бо я є пан!.. Бо я є все!!. Бо я - Господь!!! (король випростується у повен зріст, звеличуючися на всю довжину руки Старого)
Самійло. А я? А хто тоді я? (слон у порівнянні з королем здається комахою)
Старий. Ти?.. Ти - кріпак!.. Ти - раб!.. Ти - ніщо!.. Вонюча комаха, яка вже мені остогидла! (махає туди-сюди королем)
Самійло. Так я, виходить, комаха? (нахиляє слона набік)
Старий. Брудна і неотесана! Вас усіх пора поставити на місце! (король зі згодою киває)
Самійло. То як? Мені, виходить, вже кінець? А як же мені тоді жити? (слон став коливатися із боку в бік)
Старий. (гнівно) Ах ти так, зухвальцю?!? Так ти ще й жити, падло, хочеш?!? Ну ти мене, друже, й розізлив! Та я, та я!.. Та я таке зроблю, таке зроблю!.. Я встановлю податки на повітря, дерева, кущі і траву, в тому числі і на квіти! (немилосердний король у руках Старого лише зловтішно посміхається)
Самійло. Тільки не на квіти!.. Господи милосердний, прости його, прости!.. (слон тремтить, плекаючи останню надію на порятунок)
Старий. І Господь тут ні до чого! Бо я є пан, бо я є все, бо я - Господь!!! (король у руках Старого і справді стає Богом, який перехрещує слона)
До хати з порожньою люлькою заходить Остап.
Остап. (відсторонено) Покурив, як-то кажуть, на славу. Але більше діла не буде. От аби тютюну! (помічає скаламученого Старого у гніві з королем у руці, збентежено) То що ви? Як ви? Знайшли спільну мову? Навчилися грати у це діло?
Самійло. Шаха! Ця справа зветься шаха! (слон у його руках злякано каже "так")
Остап. Вірно, шаха!
Старий. От тепер інше діло! (король міцно засів у старечих руках)
Остап. То що? Ми пройшли те, чи як його, випробування?
Старий. Аби не пройшли, то давно вже б летіли звідси на мітлі моєї Старої! (король у руках Старого не може не погодитись)
Остап. Тобто, так?
Самійло. Остап, ти що, своїм вухам не віриш? (слон продовжує колихатися)
Остап. А кому мені тоді вірити, як не своїм вухам?
Старий. Мені вір! Повіриш?
Остап. (боязко) Повірю...
Старий. (випалює) Так, ви... Ви пройшли! Ви зрозуміли Шаху! (король зі згодою киває)
Самійло. Яке щастя! Ви мені вже майже тато! (лізе Старого цілувати)
Старий. (відштовхує і слона, і Самійла) Знайся віл з волом, а кінь з конем!
Остап. (вельми здивовано) То що, віддаси за Пархома Хіврю, дочку свою ясноокую?
Старий. За Пархома? Звісно, що віддам. А як же не віддати?
Остап. (необережно) Ну ти, Самійло, просто геній! Навіть не думав, що ти згодишся у сьому ділі!
Старий. Хто тут геній? (король насупився)
Самійло. Ви, пане, Ви! То Остап щось не те бовкнув, чи той, обмовився.
Остап. Пан?
(Самійло наступає Остапу на ногу, останній змовкає)
Старий. А-а-а-а! Ну, тоді гаразд. Віддам свою дочку за вашого, як його...
Самійло. Пархома.
Старий. Атож, Пархома! (ніяк не випускає короля із своїх рук)
Остап. От і добре. То коли весілля зіграємо?
Старий. Як коли? Завтра ж і зіграємо!
Самійло. От і добре. (кладе слона на стіл)
Старий. А я що кажу! (його король б'є слона, останній боляче падає) Стара! Ходи-но сюди!
Стара. (заходить) Чого тобі? (жахається озвіреному обличчю Старого)
Старий. (розмахує у повітрі королем, "видаючи указ") Слухай мене сюди!..
Стара. Щось сталося? (боязко зирк-зирк по кутках)
Старий. Я кажу, слухай мене сюди! Ану, неси сюди рушники заразом із капустою! Гайда, я сказав! (король пітніє, бісячись; тим часом стара йде виконувати "доручення")
Остап. (упівголоса) А це ще чому і рушники, і капусту?.. Чому не щось одне?
Самійло. Мені самому цікаво, що пан придумав.
Остап. (другу) Розповіси потім, чого ти тут наворожив, допоки я люльку курив.
Самійло. Все геніальне - просто!
Старий. Е-е! Чого це ти там, бідолахо, все про геніальність та геніальність?
Самійло. То я кажу, пане, що Ви ну, просто неймовірно геніальна особистість.
Старий. То добре ти кажеш, добре! (кладе короля до кишені кожуха)
(заходить Стара, в лівій руці якої рушники, у правій - капуста)
Давай-но сюди! Не тягни мій дорогоцінний час!
(не без подиву вона дає йому капусту заразом із рушниками)
Оце тримайте, молодці?, добрі мо?лодці, рушники від милої моєї дочки Хіврі! (дає хлопцям рушники) А ще капусточки візьміть. (парубки перелякалися) Та не хвилюйтеся так. Це я вам попоїсти приберіг. Ото загорніть капусточки в рушники і біжіть собі хутчіш додому, допоки я не передумав. Загортай-загортай мерщій! Бо як передумаю, мало не буде!
(чутно тонкоголосий плач Хіврі; Старий пан дістає з кишені Старого короля)
Передавайте там привіт вашому Пархому. Думаю, ми з ни задружимо!
(знову чути Хіврин схлип)
Хай усім вам добре живеться, особливо тобі, друже Самійло. Ну, вже ти мене й розвеселив! (гигоче) І ще перекажи своєму Пархому, що в нього завтра весілля!
Читайте продовження :)
Зворотній зв'язок / Feedback
country: Україна / Ukraine
city: Чернігів / Chernihiv
internet-portal: godevil.hut2.ru
hamster: sirko.by.ru
e-mail: upt_@ukr.net
ordinal identification number on our planet: 3180403011
Про себе / About myself
Народився в Україні у 1987-ому... Помру в Космосі у ХХХХ-ому... Чого всім і бажаю... Прагну бути не Чорним і не Білим... Хочу бути Сірим... Олегом Сірим...
Невже оце все - світле майбутнє української фантастики й драматургії?.. До чого ми котимось?..
