ПРИГОДИ ДЕТЕКТИВА ЛИСА БОРИСА ТА ЙОГО ПОМІЧНИКА ПАПУГИ ГАЛАКТІОНА
ШКІЛЬНИЙ ДЕТЕКТИВ
«Детектив повинен вміти все!»
Олег Ручинський
Розділ 1. Мрії Галактіона про подорож відкладаються на невизначений термін
Лис Борис сидів за комп’ютером та перегортав сторінки нового випуску «Зоологічного журналу». Він так захопився, що не почув, як відчинилися двері.
- Стояти!.. Тобто, сидіти! – пролунав раптом за спиною голос знешкодженої нещодавно детективам повсталої кібернетичної мухи.
Лис здригнувся.
- Так стояти чи сидіти? – перепитав він і повільно обернувся.
Перед Лисом Борисом стояв його помічник – Папуга Галактіон.
- Ну, в тебе і жарти, пародисте, - зітхнув Лис, - ой, дожартуєшся коли-небудь…
- Шефе! – вигукнув Папуга. – Радійте!
- Тому, що ти коли-небудь дожартуєшся?
Та Папуга пропустив повз вуха шефові кпини:
- Я тільки-но з підземки! Уявляєш, Борисе, нещодавно вони відкрили нову лінію! Новий напрям: Наш Ліс – острови Океану!
Папуга став збуджено походжати по хатинці, розмахуючи крилами:
- Нарешті! Нарешті я побуваю на батьківщині своїх пращурів! Ой і набазікаємося із земляками… Ой і нащебечимося…
Потім він зупинився напроти Лиса.
- Ось, - простягнув крило Папуга, - два білети до Океанічного острова. Сьогодні їдемо!
- Галактіоне, - Лис Борис знову зітхнув, - сьогодні приходила шкільна вчителька Лисиця Василиса…
- А білетів у касі більше нема… - насторожився Папуга.
- Галактіоне, - Лис Борис став серйозним, - у нас нова справа.
Від цих слів у Галактіона розширились оченята й розтулився дзьоб.
- У лісовій школі відбувається щось дивне. Хтось розкручує шкільний комп’ютер та цупить його частинами, - пояснив Лис і підсумував: - комп’ютерна грамотність звірят під загрозою!
- Але ж там є сторож! Баран! – узяв себе «в крила» Папуга.
- Баран-то є, - стенув плечима Лис Борис, - днями й ночами він бігає навколо школи. Нікого не впіймав. Та й школа зачинена – канікули. Та комп’ютер все одно зникає частинами.
- А раптом у школі з’явилася непідвладна нам аномалія? – з надією, що сьогодні не доведеться проводити розслідування, прошепотів Галактіон.
- А може, Чорна дірка з’явилася!.. Маленька така Чорна дірочка… От вона і викачує комп’ютер…
- Атож, а перед цим акуратно викручує бовтики - гвинтики! Ні, думаю, що все значно простіше, - замислився Лис. –я побував сьогодні в школі. Маленької Чорної дірки там немає, а от малесенька дірочка у підлозі є. І сьогодні, Галактіоне, ми влаштуємо у школі засідку.
- Я підготував комп’ютер до гарної зустрічі з невідомими! – загадково додав він.
- Ну от, - мовив Папуга голосом Сумного Ховрашка із мультсеріалу «Вічні Блукачі Всесвіту», - побував я на батьківщині моїх далеких пращурів… погомонів із земляками…
- Не сумуй, Галактіоне, завершимо справу – обов’язково з’їздимо!
Розділ 2. Як виглядає таємниче шарудіння?
Вечоріло. Крізь великі вікна комп’ютерного повільно зникало денне світло. Лис Борис та Папуга Галактіон зачаїлися поблизу комп’ютера. Вони сиділи біля однієї з парт та чекали.
- Борисе, не забувай, - позіхнув Папуга, - папуги вночі люблять поспати.
- Ти не зовсім звичайний папуга. Ти – папуга-детектив!
- Згоден, це - почесна посада… Але ж і спати хочеться…
- Давай-но помовчимо, Галактику, злочинець може з’явитися у будь-яку мить…
Настала ніч. Комп’ютерний клас занурився у темряву. Раптом у тиші пролунав тихенький храп.
- Не спати, детективе, - легенько штурхнув ліктем помічника Лис.
- А я що..? – прокинувся папуга.
- А я так.., - забурмотів він і ледь замислившись, додав: - Хай усі думають, що ми спимо. Хай усі думають, що нам сняться мої улюблені вівсяні пластівці…
- Тихо, - нашорошився Лис, - чуєш шарудіння? Здається, починається…
«Шарудіння», яке з’явилося із нірки, повільно перебралося до комп’ютера. Потім почулося пихтіння, і писклявий голосок тихо мовив:
- Чого ж вони не відкручуються…
- А ну ж бо, пташе, - прошепотів відомий детектив, - умикай світло!
Галактіон, наче вертоліт, рвонув угору!
Він підлетів до стіни і дзьобнув її!..
Але не втрапив по вимикачу. Папуги у темряві бачать погано.
Та Галактіон був не лише папугою, але й папугою-детективом.
А детектив повинен вміти все! Галактіон дзьобнув стіну ще і ще… І нарешті, влучив! Світло увімкнулося!
Біля комп’ютера стояло звірятко дуже-дуже схоже на звичайну мишку. У його лапці була викрутка.
- Ой, - якось по-доброму мовило звірятко, - а вам що, теж потрібен комп’ютер?
- Та у нас є, - теж по-доброму випалив Папуга, збитий із пантелику спокоєм викрадачки.
- Галактіоне, можеш познайомитися, - сказав Лис, - це – Сумчата Миша, мешканець Австралії та островів Океанії!
Примруживши око, Лис додав:
- Здається, ти хотів погомоніти із земляками?
- Ви навіщо викрадаєте шкільний комп’ютер? – закричав Папуга. – невже Вам невідомо, що за загальноземними законами викрадення комп’ютера заборонено?
- Та хіба ж я викрадаю? – здивовано відгукнулася Сумчата Мишка. – Я просто його забираю… Адже тут він нікому не потрібен. А в нашій Острівній школі комп’ютера нема…
Лис посміхнувся. Здається, він зрозумів усе.
Розділ 3. Мрії Галактіона здійснюються!
Наступного дня швидкий підземний поїзд, що їхав за маршрутом «Наш Ліс – Океанічний Острів», вирушив у дорогу. Почалася подорож.
В одному із затишних купе їхали Лис Борис, Папуга Галактіон та Сумчаста Мишка.
Нижню полиця займала велика коробка.
- І як ви могли вирішити, - хихотіла Мишка, - що я – викрадачка?
- А що ми могли подумати? – розвів крилами Папуга. – Не Чорна ж дірка комп’ютер у себе викачувала…
- Я відразу збагнув, - втрутився у розмову Лис Борис, - навіщо красти комп’ютер частинами? Це ж дуже швидко приверне до себе увагу. Хай навіть зараз у школі канікули, але Лисиця Василиса щодня навідується до свого улюбленого комп’ютерного класу.
- А я б у своїй сумці ще довго-довго його виносила.
- До речі, - посміхнувшись, запитав Лис, - а як би Ви виносили великі деталі?
- Не знаю, - щиросердно призналася Сумчата Мишка, - мабуть, попрохала б допомогти вчителя.
- Та-ак, - Галактіон із хрускотом розпечатав пачку вівсяних пластівців, - цікаве було б видовище: викрадач шкільного майна прохає вчителя допомогти пограбувати школу!
- Так хотілося, - щоб і на нашому маленькому острівці у звіриній школі був свій власний комп’ютер, - зітхнула Сумчата Мишка. – І чого це я вирішила, що цей комп’ютер нікому не потрібен?
- Та тому, що зараз наша звірина малеча сидить вдома, - пояснив відомий детектив, - канікули у Північній та Південній півкулях не збігаються.
- Не можна брати те, що тобі здалося нікому не потрібним! – повчально додав Галактіон.
- Як соромно, - погодилася Сумчата Мишка.
- А от те, що дарують, брати не тільки потрібно, але й необхідно!
Задоволений Папуга поклав крило на велику коробку і вигукнув:
- Це я його купив! У нашому Залісному Торгівельному центрі! – глянув на шефа, знітився і додав пошепки: - Ну, принаймні, модель я вибирав…
