Дошкільнята Таня та Андрійко зовсім випадково зустрілись біля самого будинку. Дівчинка тільки –но вийшла із під’їзду, а хлопчик збирався заходити. Отак вони мало і не штовхнули один одного.
-Ой! – промовила Таня, – і поставила руки в боки.
- Ой! – вигукнув Андрійко. – Ти... ти... чого?
- Я –нічого, а от ти штовхаєшся!
- Я не штовхаюсь, – ображено відказав Андрійко.
Зазвичай Таня і Андрійко дуже часто сварились. Ще з самого раннього дитинства. Таня дуже любила гуляти з ляльками, варити суп, та ходити в магазин – дивитись на красиве вбрання; Андрійко полюбляв командувати армією солдатиків, гратись із залізною дорогою та ходити із хлопцями на ставок, рибалити. Вона мріяла бути лікарем, а він військовим (а ще – космонавтом!). А сварились вони не тому, що були різними, а тому, що так було заведено у них, в їхній дитячій компанії, яка проживала в цьому п’ятиповерховому будинку.
Тому Таня насупилась, але раптом сталось диво. Андрійко, який ховав руку за спиною, невпевнено продовжив:
- Таню, а хочеш, я подарую тобі сонечко?
- Ага, - розсміялась дівчинка, - і зірки з неба? Моя мама каже, що всі чоловіки перед весіллям обіцяють подарувати зірку з неба, а потім вже нічого не обіцяють.
- Ось, сонечко! Це тобі, – Андрійко витягнув із-за спини руку. В ній була ромашка. Чудова квітка з білими пелюстками, які нагадувати сонячні промінці.
- Дійсно, - здивовано промовила Таня і обережно взяла ромашку, - схоже на сонечко.
Після цього випадку Таня і Андрійко вже більше не сварились, і, навіть, навпаки стали дружити. Виявилося, що ляльки зовсім непогано почувають себе поряд із солдатиками, а варити суп можна і після подорожі залізною дорогою. А ще виявилось, що чекати, поки військовий (або ж навіть космонавт) повернеться додому, хоча і сумно, але приємно.
А ромашка довго стояла у кімнаті Тані, у вазі з водою, і, здавалось, що то не квітка, а сонечко...
