Ще якихось три тижні - і Різдвяні канікули.Як довго тягнуться ці зимові вечори! От я сьогодні : виконував домашнє завдання; потім прийшов Стас і ми грали нарди; далі повернулись батьки з роботи. і ми вечеряли та розмовляли. А вечір все ще не закінчується. Тай енергії ще достатньо, а куди її розтратити - не знаю. Правда, мама після перевірки виконаних уроків знайшла, як вона це любить казати "халяву". Усний виступ з природи на тему "Зелене диво землі" я думав не готувати. Бо ж усний, тай за бажанням. Але мама - жінка серйозна (вона викладач в університеті), і сказала, що учневі 3-го класу треба вміти висловлювати свої думки , відстоювати власну позицію. Пообіцяв вранці поділитись роздумами на тему зеленого дива землі.. Тепер лежу, розмірковую. Зелене диво - це звичайно ж ліс, але найбільше в цій назві мене зацікавило слово "диво"...
Десь далеко в горах Карпатах, високо на полонині, розташоване Володіння Див. Туди ніхто не може потрапити ані на лижах зимою, ані літаком чи парашутом. Але варто лише заплющити очі, і дивне Володіння запрошує до себе вгості. Я бував там, і зараз розкажу...
Біля воріт Володіння сидить Чугайстер - цапок-музика. Яку ніжну мелодію він виводить на сопілці ! Звуки схожі на голос мами, на морські хвилі, на шурхіт листя восени.
Вони кружляють, заколисують, чарують...Ворота розсувають два велетенські Равлики із золотими мушлями: "Заходьте, гостинно просимо оглянути наші дива".
А за воротами - зелень , і лісові стежини ведуть у різні боки. Пахне малиною, суницями, листям м` яти. Якраз хочеться піти туди, звідки поширюються ці неймовірні пахощі.
Стежина завела до гуцульської оселі з високим шпилем угорі, де напис "Аптека".
Під стріхою сушаться на сонці пучечки ромашки, липи, полину. Я заглянув у віконце, а там білка в кептарику і фартусі помішує щось у казанку і співає:
Може десь у лісах ти чар-зілля шукала.
Сонце-руту знайшла і мене зчарувала.
Заходжу, у печі потріскують дрова, а за столом сидить засмучена дівчинка.
- Здоров гостю! -каже до мене білочка. Я Здрава - власниця рослинної аптеки.
Знайомся, а це (киває на дівчинку) - Повітруля, дочка Лісового Царя.
- А я Максим , - кажу ,і погляд падає на книжку в пошарпаній від часу палітурці.
- Ми з Повітрулею,-продовжує білочка,- ніяк не можемо розгадати один запис в древній медичній книзі.
Дівчинка підводить засмучені зелені очі на мене:
- Мій батько занедужав. Люди так жорстоко вирубують дерева, що серце Лісового Царя не витримує болю. Ми шукаємо ліки для батькового хворого серця і ,здається, знайшли. Але писалася книга дуже давно, і ми ніяк не можемо зрозуміти про що тут ідеться. Можливо ти,Максиме,розгадаєш?
Вона підсовує мені запилену книжку, що має назву "Рецепти приготування трунків".
- Розгорни на сторінці 561,- каже Здрава,- там те, що нам потрібно.
Я знаходжу цю сторінку з малюнком, і читаю: "Між двома Пречистими настає час збору.
Шукай серця в солодких пломеніючих перлинах. У тих серцях - велика сила, перед якою відступають 99 хворіб" Далі намальована пляшечка і спосіб приготування даного настою.
"Скласти в друшляк, облити окропом і протерти. Потім змішати з медом в пропорції літр на склянку меду. Через тиждень ліки готові . Приймати по столовій ложці натщесерце. Допомагає при кашлі, гарячці ,тривалій хрипоті ,хворобах серця..." і далі перелік всіх недугів.
Розгадувати загадки я дуже люблю. А ще хочеться допомогти цій милій дівчинці , яка так переймається хворим серцем свого батька.
- Отож,ми маємо відшукати розгадку сердець в пломеніючих перлинах,- кажу я.
- З чого почнемо?- запитує Повітруля.
- Треба подумати,- міркую я вголос - Книжка називається "Рецепти приготування трунків",
а їх готують з рослин. Також там сказано, що час збору настає між двома Пречистими.
Значить цю рослину треба збирати в певний час.
Білка Здрава витягує з свого варива дерев яну ложку і вказує нею вгору:
- Є такий святий, звуть його Симон Зілот. Він веде спеціальний календар і підказує знахарям ,коли яке зілля найкраще збирати. Сама я залишити аптеку не можу, але ви двоє могли б завітати до Симона на небо і розпитати все про пломеніючі перлини.
- Полетіли, Максиме,-гукає Повітруля,- я навчу тебе як веселкою дістатись на небо!
Вона бере мене за руку і ми відриваємось від землі. Дива!!! Виявляється, я вмію літати! Ми піднімаємось все вище і вище понад вершечками смерек . Внизу залишилась білчина аптека, видно ще чиїсь оселі, вежі, озера. Уже ледь чутно звучить сопілка цапка Чугайстра, а два Равлики з золотими мушлями перетворились на блискучі цятки біля тепер вже іграшково малих воріт Володіння Див.
Зупинка на хмарі - це тільки половина шляху.(Далі буде)
