- Ти чуєш шепіт?
То розмова гаю.
Про сонячне проміння, про птахів які у небесах літають...
Ти чуєш гомін?
То річка стогне від берегів, які на неї налягають і ведуть туди...
Ти чуєш...
як грає промінь у моїх долонях, коли сердечко грієш ти...
Ти чуєш...
Як тоне море в океані цнотливої журби, і горнеться до неба...
Ти відчуваєш, як поцілунок пахне моїми вустами на тобі...
колише подих вітром, несеться каплями до тебе...
Ти чуєш шепіт?
То розмова гаю –
Нашого з тобою Раю.
Вони сидять на ковдрі посеред осені. Жобтобагряний сніг стелиться поруч гарячими почутями і дихає літом про весняні мрії. Та зима прийшла.
Вони сидять на ковдрі посеред зими. Криштально чисте листя малює стежечки вологи на вдиху, і задоволення – на видиху... Так прийшла весна.
Вони сидять на ковдрі посеред весни і марять дотиком молочної осені...
