- Цікаво, чия вона? – задумливо промовив відомий детектив.
- Моя, звичайно, - відгукнувся Папуга, - це ж я її знайшов!
- Галактіоне, ну, як тобі не соромно! –зробив зауваження помічнику Лис Борис. – Ти ж детектив! Ти зобов’язаний розшукати господаря обручки.
- Цікаве у мене зобов’язання. І чого це я радів, коли знайшов її?
- Ти радів тому, що можеш повернути загублене законному власнику.
- Теж мені, щастя в огород привалило… І де ж його шукати – забудька? – зітхнув Папуга.
- Для початку – у «Лісовій газеті», у рубриці «Оголошення». Поглянь-но в останньому номері, він там, на столику.
Галактіон знехотя поплентався до газетного столика і, розгорнувши газету, почав голосно читати:
- Оголошення. «Скинув роги. Хто знайшов – може залишити собі». Підпис: «Благородний Олень». Справді, благородний! Може, він і мою обручку… скинув?!
- Вона не твоя, - нагадав Борис. – Читай далі.
- «Хочу стати моделлю. Вмію довго стояти на одній ніжці. Довгонога Чапля»… Теж мені, модель відшукалась, ноги в неї довгі! – Папуга крадькома глипнув на свої коротенькі лапки, потім – у настільне дзеркальце і, погладивши себе крилом по голівці, додав: - Інша справа – чубчик!
- Читай далі, «чубчику».
- «Під час подорожі над лісом зник Лебідь. Прикмети: забарвлення біле, стрункий, гарний. Особливі прикмети: на лапці золота обручка». Підпис: «Лебідонька».
- От бачиш, Галактіоне: хазяїн кільця знайшовся! – посміхнувся Борис і сховав обручку до кишені штанів.
- Але ж… тут пишуть, що він зник, - спостерігаючи за діями шефа, із гіркотою прошепотів Папуга.
- А це вже не важливо. Головне, нам відомо, чия це обручка. Певно, Лебідь загубив її, коли летів над твоїм городом. Слід зателефонувати до Служби Лісової Варти, хай оглянуть небо.
- Може, краще наліпимо вареників? – не здавався Папуга.
- І ти знову будеш скаржитися, що весь дзьоб у тісті? – посміхнувся Лис.
- Не буду! – переконливо запевнив помічник.
- Ну, й молодець. А вареники я вже майже доліпив. До речі, поки я телефонуватиму, доліпи останній…
- Знову весь дзьоб буде у тісті! – із прикрістю вигукнув Папуга.
- До речі, Борисе, - раптом його осяяло,- не забувай, в одній із пташиних прикмет йдеться про те, що птах, який загубив у небі обручку, повинен відлетіти в теплі краї чи в заморські країни… Одним словом, далеко-далеко!
- А якщо не відлетить?
- Тоді, - почухав потилицю Галактіон, - трапиться те саме, що й з обручкою – птах із неба «бам»! Давній лебединий закон.
- Ну, у вас, у птахів, і закони, - похитав головою Борис, беручи телефонну слухавку.
«Ну, я й навигадував», - подумав Папуга.
Лис набрав номер служби Лісової Варти:
- Добридень, Вас турбує Лис Борис… Дуже приємно… Погляньте, будь-ласка, чи не літає у небі над нашим лісом білий Лебідь. Без обручки на лапці… Так, звичайно, я зачекаю… Так… Так… Зрозуміло! Дякую!
Швидко поклавши слухавку, відомий детектив наказав:
- Галактику! Я візьму намет! Ти хапай свій театральний бінокль! І миттю за мною!
- До театру естради?! – радо вигукнув Галактіон. – Суперзірки приїхали?! – і, не чекаючи відповіді, він підлетів до старого комода…
- Але ж, - тут Папуга зупинився, - Борисе, а навіщо нам у театрі намет? Краще візьмемо вівсяні пластівці!
- Давай швидше, пташе, - схопивши намет, поквапив його Лис. – Схоже, Лебідь над старим танцмайданчиком кружляє!
- Там що, концерт відбудеться, на старому танцмайданчику? – відчиняючи комод, спитав Галактіон.
- А навіщо тоді бінокль? Там і так усе добре видно…
Лис не відповів. Разом із наметом він уже був за дверима. Схопивши бінокль, Галактіон заквапився слідом.
Незабаром детективи були на місці.
І дійсно, над дерев’яним помостом танцювального майданчика високо в небі кружляв великий білий птах.
- Галактіоне, глянь-но у бінокль, - Лис махнув лапою вгору, на небо, - це Лебідь?
- Він, - роздивився Папуга, - Лебідь! … Кружляє… Кружляє… Гарно кружляє… Крила навіщось склав… До нас падає…
- Кого?! Лебедя?! –здивовано спитав Папуга, хапаючись за край намету.
Лебідь стрімголов наближався до землі. Детективи, із натягнутим наметом, забігали по танцмайданчику.
Над самою землею Лебідь раптом розправив крила і сів поряд із ними.
- Вибачте, - ніби й нічого не трапилося, звернувся він до Лиса й Папуги, - це ви – відомі детективи?
- Ми… - розгублено кивнув Лис Борис.
- А я вас із неба побачив. Дуже радий знайомству. Я – Лебідь. А що ви тут із наметом робите? Танок Туристів розучуєте?
Лис витягнув із кишені обручку і простягнув її Лебедю:
- Це Ваше?
- Ви її знайшли! – зрадів Лебідь. – От спасибі! Це подарунок моєї Лебідоньки. Я вже другий день цю обручку розшукую. Як же я вам вдячний!
- А Ви не збиралися відлітати у теплі краї? – обережно запитав Лис.
- Та навіщо? – не зрозумів запитання Лебідь. – Наш ліс – найкращій у світі! – з гордістю додав він.
- А як же пташина прикмета? – Лис похмуро глянув на Галактіона. – А як же – птах із неба «бам»?!
- Ну, вже й пофантазувати неможна, - поквапився виправдатися Галактіон. – Може, моя фантазія про птаха, що падає з неба, стане народною творчістю!
- Зрозуміло, Галактіоне, - примружив око Борис, - зробимо так: ми з Лебедем ідемо їсти вареники, а ти займешся народною творчістю – дотанцюєш Танок Туристів!
- Ви їстимете вареники без мене?!!! – обурився Галактіон.
- Прикмета така, - посміхнувся відомий детектив, - без Папуг вареники смачніші.
Папуга розтулив дзьоб, та не знайшов слів для відповіді.
- Заспокойся, Галактику. Я пошуткував, - полякав його по плечику Борис, - Головне, що господар обручки відшукався.
І відомий детектив звернувся до Лебедя:
- Шановний Лебедю, чи не бажаєте пообідати з нами?
- Із задоволенням, - радісно відгукнувся Лебідь, - От тільки Лебідоньку попереджу…
І незабаром дружна компанія – Лис Борис, папуга Галактіон і Білий Лебідь - смакувала справжні українські вареники… Зі сметаною!
