... нерозуміє. Дивиться на себе у дзеркало і не розуміє, навіщо було стільки слів, коли мовчання уміщало у себе набагато більше. Тоді набагато більше... А тепер й воно говорить пустими словами.
Їх погляди іще не зустрічались після тієї ночі. Тільки вона бачила його очі через вікно. Він дивився у її сторону і, здавалося б, бачив її, чогось очікував. Та ні. Вона залишилася по ту сторону. У театрі стосунків її розум оголосив антракт. Мабуть, продовження не буде.
Думки рояться наче дикі бджоли - випереджають одна одну. Збивається свідомість під час марафону "Вірна відповідь". Вона намагається пригадати якомога більше з їхньої розмови, перебирає свої слова, шукає невірний хід. Неможливо... Господи! Це ж неможливо віднайти загублене, якого не мала! Навіщо вона шукає взагалі, мучить себе навіщо? Усе, усе уже збулось.
Память штовхне почуття до провалля знову... колись. Вона згадає голос, що ніжно, солодко розрізував пітьму. Його руки подумки знову обіймуть, і ці обійми будуть настільки ж очікуваними, наскільки уже неможливими.
Чи важко їй тепер? Мабуть, швидше пусто. Під дією часового транквілізатору проходить її життя, життя, що розділилось навпіл: до і після нього. Він так її хотів, а вона...Вона памятала про його сімю. Придушувала пристрасть важким каменем своєї совісті. "Купувала у природи таблетки настрою", виривала шматки щастя із великого круговороту днів, віднаходила іскорки тепла для свого серця біля чужого вогнища радості. Ось так...
"Полтергейст кохання" - потяг, що не зупинився на її станції. Станції, за іронією долі на яку вона вирішила так і не прийти.
Загорається час від часу полумя жалю, випалює душу прикрість. Та ні, вона не має права впадати у відчай. У кожного своя дорога. І якщо колись, не тепер, їхні дороги перетнуться, він буде тоді тільки її. А поки що... Підкинула для нього на вітер білетик шансу. Сподівається, що він його таки впіймає.
Коли зчорніла гілочка торкається вікна, шумить журливо дощ, її ноги у великих махрових рожевих шкарпетках ступають по теплому килимку. Загорнувшись у тепле пухове одіяло, вона присіла біля вогню. Дивиться на язички полумя і з подивом ловить себе на думці: наскільки все таки побила тишу.
А очікування - винагорода буде дорожчою...
