- Мамо, а чому з дерев опадає листя? Чому дерева всю зиму стоять мов неживі?
- Напевне через те, що вони зачаровані.
- А хто їх зачарував?
- Зима
- А навіщо?
- Напевне з помсти.
- А за що?
- Ну добре, сідай поряд і я розповім тобі чому і за що Зима зачарувала дерева.
Було то колись, давно, коли ще людей не було на Землі. Зима, Літо, Осінь і Весна були однаково юні, веселі і щасливі. Та вони вже й тоді були різні. Весна життєрадісна. Літо була тепла і душевна. Осінь щедра. Вони прилітали на Землю кожен день. Тепло і сонячно було на Землі в будь-яку пору. Чотири сестри жили дружно, завжди і всюди були разом. Серед них молодшою була Зима. Батько завжди наказував старшим слідкувати за малою. Зиму балували і приділяли їй найбільше уваги. Може через те, Зима росла капризною і холодною. Але ось пройшов певний час, сестри виросли. Зима пішла у школу. Весна у той час подружилася з Вітром, Літо заприятелювало з Сонцем, а Осінь з Дощем. Вітер, Сонце і Дощ заволоділи увагою старших сестер. Здавалось, маленькій Зимі не залишилося місця у їх веселій компанії. Але вони і далі прилітали на землю всі разом.
Одного разу вони гуляли всі семеро в сосновому лісі. Весело було їм і радісно, Зима почувала себе потрібною і щасливою. Вона зупинилася глянути на кедрові шишки. В той час Вітер погнався за метеликом, а за ним і Весна. Дощик потягнув Осінь помилуватися квітами. Сонечко з Літом вибігли на поляну і десь пропали за різнобарв’ям кольорів густого лісу. Зупинилася Зима на поляні роззирнулась і зрозуміла, що залишилася сама. Розгубилась Зима.
Звідки їй було знати, що Вітер сховався неподалік у листях черешневого саду щоб поласувати ягодами з Весною. Сонце сховалося в листочках дубового лісу граючи у піжмурки з Літо. Дощ наспівував пісню Осені, сховавшись у березовому гаю. Зима шукала своїх сестер, шукала, але тільки в очах рябіло від густого листя. Образилась зима на дерева, що через них заблукала в лісі. Розсердилася, тупнула ніжкою і все листя з дерев осипалось. Побачив дочок батько і за непослух зачинив їх дома на сім років. Сестри плакали днями і ночами. Заплакала і Зима, але з її очей покотились не сльози, а посипались сніжинки. Зм’якло батьківське серце. З тої пори кожна з сестер три місяці господарює на Землі, а решту часу проводить чемно дома. Сестри часто навідуються одне до одного в гості. І коли весною падають дощі - це осінь зі своїм другом завітала до сестри. А коли серед зими тепла погода - то Літо в гостях у Зими.
Тільки от, Вітер, Дощ, і Сонце до сих пір ображаються на Зиму. Вітер в її пору холодний, Сонце не гріє, а Дощ крижаніє від її погляду. А дерева перед приходом Зими струшують листя.
