Коли мати йшла з дому по справах, вона завжди просила свого непосидючого сина Повзунчика бути чемним і слухатись бабусю. Повзунчик обіцяв, але тої чемності чогось на довго не вистачало. Поки бабуся пряла шовк, він тішився власними витівками.
Маленький неслухняний павучок, а Повзунчик був саме павучком, сидів на павутинці і гойдався туди-сюди. Він весело сміявся від нової забавки. Павучок розгойдувався все сильніше і сильніше. Від того польоту захоплювало дух, і грозилася ввірватися нитка, але йому не було страшно.
- Не пустуй! - сварила бабуся, товста восьминога павучиця, котру боялися всі комахи в лісі – Накличеш своїми пустощами вітер і він тебе викраде з дому. - Але Повзунчик погроз бабусі не боявся. Бабуся тільки з виду сердита, а насправді найдобріша в світі.
- Подумаєш, вітер.. – говорив він про себе – як він може мене вкрасти? Хіба він має руки, чи ноги!? Чи у нього є лапки, як у мене?
- Ну хіба вітер можна покликати? – сміявся разом з ним жук, що заплутався в павутині, недалеко. - Ходи лишень сюди, тут нитка міцна, можна і вище пострибати. В двох нам буде веселіше.
- А мама веліла мені не розмовляти з незнайомцями.
- А ти не бійся, який я незнайомець, я тут вже цілу добу сиджу. Хочеш я розкажу звідки вітер береться?
- А звідкіля він береться? –поцікавився павучок. Він перебрався поближче до жука.
- Я дізнався про це тоді, коли літав аж ген туди за горизонт.
- А де той горизонт?
- А ти підстрибни і побачиш.
Павучок спритно підстрибнув, сітка заплетена з павутинок, прогнулась і випрямившись підкинула його високо у гору. Повзунчик зачепився за листочок і глянувши в далечінь побачив горизонт. Горизонт тягнувся тонкою півкруглою лінією на краю землі, ніби нитка сплетена бабусею.
- Ой, як гарно! – вигукнув павучок і спустився назад до жука.
– То давай пострибаємо ще! - сказав жук, але сам чомусь не стрибав. Павучок знову підстрибнув, як на батуті вириваючись вгору. Жук уважно слідкував за павуковими стрибками. – ну, то що там за горизонтом? – запитав Повзунчик здивований тим, що жук замовк.
- Там живе один чоловік, який має величезного млина. І от коли той чоловік меле зерно на муку, то величезні крила вітряка починають рухатися. Вони так швидко вертяться, що здіймається вітер.
- Отак просто! - Повзунчик від радості підстрибнув ще вище. Павучок ніяк не міг стриматися, щоб не повеселитися ще хвильку. Він так розійшовся в своїх забавах, що після наступного стрибку, сталася катастрофа. Тятива павутиння порвалася. Жук змахнув крилами, і залишивши добрячу діру в павутинному гніздечку, злетів у небо.
Повзунчик ледь втримався за обірвану павутинку. В той час дихнув вітер, відірвав павутинку від гілки і поніс високо у небо разом з маленьким павучком. Маленький павучок летів все далі і далі від дому. Виявляється павучки теж можуть літати! Найчастіше вони літають восени за теплої сонячної погоди. Цю пору ще називають „бабиним літом”.
