Енн Райс «Вампір Лестат» (1985), «Королева проклятих» (1988),
«Королева проклятих» трилер, 2002. Режисер Майкл Рімер.
Коли починаєш дивитись цей фільм одразу розумієш, що він розрахований на середньостатистичного підлітка.
Першу частину фільму, якщо можна так виразитись, мене постійно не покидало відчуття дежа вю. Здавалось, я самостійно можу наперед відтворити діалоги, що будуть іти далі за сценарієм. Якщо ви дивились екранізацію «Інтерв’ю з вампіром», ви мене зрозумієте.
Історія, описана у фільмі, досить примітивна та поверхнева. Ми зустрічаємо вампіра, що бажає слави. Заради неї він легко розкриває усі секрети вампірів, порушуючи цим найголовнішу заборону – викриття їхнього існування, тому вони намагаються його вбити підчас єдиного концерту Лестата та його групи. Від смерті його рятує Акаша – королева усіх вампірів. Музика Лестата збудила її від сну, тому вона обирає його собі за коханого. Акаша збирається знищити тих, хто перестав вірити, а тому вбиває не тільки людей, а й інших вампірів.
Паралельно ми спостерігаємо за Джесс, молодою дівчиною, яка вчиться у Таламасці. Що таке Таламаска і чим вона займається глядачу так і не розповіли. Дівчина досліджує Лестата та історичні місця, які він згадує у своїх піснях. Їй здається, що вона розуміє його прагнення повернутись до звичайного життя, тому просить Лестата зробити її вампіром. Проте вампір не тільки відмовляє їй, але й намагається показати дівчині жорстокий та кривавий бік вампірського буття. Джесс не здається і після багатьох перипетій таки стає вампіром.
Так можна коротко, хоч й хаотично, переказати сюжет фільму. Якщо порівнювати його з книгами Енн Райс, то з них почерпнуто тільки імена і та сторона вампіра Лестата, яка хотіла бути знаною цілому світу.
Тепер зазначимо моменти, що хоча почерпнуті з книги, але перероблені так, щоб бути більше сприйнятими пересічним глядачем. Майже на самому початку ми чуємо думки Лестата, який вражений тим, наскільки він легко видав людям те, що він вампір і що такі як він справді існують. Проте першим, хто пішов на такий крок, був благородний Луї (про нього у фільмі, навіть, не згадали) у своїй книзі «Інтерв’ю з вампіром».
Режисер переробив також образ групи, зобразивши їх такими собі панк-рокерами та дуже худою вокалісткою, ніби саме такий їх вигляд і мав зацікавити вампіра.
Зовсім перероблена історія народження Лестата як вампіра. Вампір, який подарував йому Темний Дар, майже одразу покінчив з собою, тому розбиратись у причинах існування таких як він Лестат мав самостійно.
Образ Маріуса у фільмі також спотворено. Серед вампірів він був відступником, який мирно співіснував поряд з людьми. У фільмі ж Маріус вважає людей просто їжею. Хоча треба зазначити, що саме образ Маріуса і є тим єдиним, який у екранізації показує нам вампіра у всій своїй порочній красі.
Якщо перечитати інші рецензії на цей твір, то майже завжди можна зустріти згадки про неперевершеного Лестата, якого його зіграв Том Круз і нарікання, що вампір у виконанні Стюарта Таунсенда не є достатньо яскравим та лихим. Дуже хочеться зазначити, що так і має бути. Лестат має бути різним. І не тому, що його зображають два актори, а тому що глядачу і показані два Лестати: один (Том Круз) це бачення Лестата з точки зору Луї (Бред Пітт), а другий (Стюарт Таунсенд) це і є сам Лестат, з його прагненнями та переживаннями.
Не зрозумілим для мене є бажання, майже необхідність, Акаші знищити мізерну купку вампірів, яких представляла тітка Джесс – Махарет та її послідовники.
Сюжетна лінія картини абсолютно поверхнева. Ми бачимо не просто історію кохання Джесс та Лестата, а історію одержимості Джесс таємничим самотнім вампіром. І це при тому, що переглядаючи «Королеву проклятих» плани самої Акаші так і не були пояснені глядачу: її бажання стерти з лиця землі майже усіх чоловіків, які на переконання Акаші приносять у цей світ зло.
Ми також не побачили паніки, яка заволоділа темним світом, коли всі відчули пробудження Королеви та не почули найцікавішого, на мій погляд, історії народження першого вампіра. Однією з основних тем книги також були сестри близнючки та їх історія. Саме сни про них не давали спокою героям протягом описаних подій.
У фіналі екранізованої історії усі одночасно нападають на Акашу і випивають її кров. Вам не здається смішним, що четверо вампірів змогли так просто знищити ту, яка жила протягом чотирьох тисяч років? І ніхто з них при цьому не задумався, чи не знищать вампіри заодно і себе? У книзі добре передані саме двоякі почуття їх всіх. Вони хочуть знищити Акашу, але водночас бояться, що, знищивши її, знищать і себе. А помирати, хоч ти уже і так мертвий, ніхто не хоче.
Сюжет ніби і розгортається поступово, можна сказати, що захоплює і тут the end. Екранізація абсолютно не сходиться з сюжетною лінією книги. Вона ні краплинки не передала ні картини світу, описаної там, ні внутрішній переживань героїв. Це просто примітивне, хоч і вражаюче подане, кіно, розраховане на середню публіку. Зрозуміти це можна тільки прочитавши книги.
Єдине, що хотілось б сказати, що у даному витворі добре відтворена енергетика рок-концертів і, взагалі, музику можна було б назвати тут чи навіть не героєм фільму. Саме вона і надає фільму потрібної енергетики, а вампірам їхньої вампірської грації та напруженої чуттєвості. Особливо, згадується сцена, де Лестат грається з фанатками, перед тим як перекусити ними.
Намагаючись в екранізації передати події та героїв як мінімум двох книг, творці добились ефекту «як завжди», бо до кінця не розкритий жоден герой.
Ідея як я зрозуміла передається у вигляді такої собі поради: будь обережний з тим чого бажаєш, бо воно може здійснитись, але на свій манер.
