Коли ти живеш у орендованій квартирі то, як правило, не знаєш своїх сусідів. Бо де з ними познайомишся, коли приходиш додому увечері, йдеш зранку, в сусідній магазин не ходиш, бо краще затаритися раз на тиждень в супермаркеті, де у тебе є знижка. Якщо звукоізоляція у домі хороша, то ти можеш взагалі нічого не знати про своїх сусідів. Ну так воно найчастіше і буває. Але ось тут на Оболоні ми познайомилися з сусідами і зверху, і знизу. Почала все Міра. Вона якось увечері застрягла у ліфті з хлопчиком, який, як виявилося, жив на поверх нижче. Інша б, наприклад, ніколи сама з незнайомим менчиком у ліфт би не сіла. Але Міра, вона ж, як і я, ризикована, ось і поїхала. Десь на третьому поверсі ліфт вирубався, світло у ньому теж. Я б, мабуть, злякалася, а Міра спокійнесенько собі завела розмову з товаришем по нещастю. Двадцять хвилин мило побалакали, аж поки електрика повернулася і оживила ліфт. Хлопчик став казати, що добре б ближче познайомитися, Міра, в якості фігури ввічливості, запросила хлопчика в гості. Прийшла додому і почала варити суп.
Чесно кажучи, господарки з нас хрінові, до всякого куховарення ми не придатні. То супчики варимо з напівфабрикатів і нічого, хороші супчики. Коли я прийшла, то вже грибний запах по квартирі йшов, мої залози запрацювали і я перевдягалася та ковтала слинки, як наш сільський котик Мурчик, коли різали свинку. І тут хтось подзвонив у двері. Гостей ми не чекали, принаймні я. Міра пішла відкривати, чую голос якийсь незнайомий. Дивно, думаю, на Міру не схоже, щоб вона менчика додому запрошувала. Менчика треба у клуб вести, щоб дослідити платоспроможність та інші риси характеру, після чого вже робити перші висновки. Коли Міра заглядає до мене в кімнату, регоче, як дурна, пояснює, що прийшов сусід знизу. У гості.
Ну, прийшов так прийшов. Ми увечері нікуди не збиралися, то вирішили, що побавимося з менчиком, а як набридне, то позіхати почнемо і випроводимо. Я скинула домашній спортивний костюм (взагалі то не ношу їх, але цей подарувала одна хороша людина), одягла щось більш-менш цивільне, вийшла на кухню. Там на столі стоїть пляшка "Мартіні" 0,7 та ананас. І менчик сидить, непоганий на вигляд, модно одягнений, напахчений і посміхається. А на лобі у нього написано "Хочу їбаться". Та ти шо! Коли він бачить мене, то посмішка у нього миттєво змінюється переляком. Я аж сама злякалася. Господи думаю, може і в мене на лобі щось написано. Щось страшне?
- Ви, Мальва? – питає хлопчик. Я киваю головою. – Я вас кожен ранок дивлюся. – зізнається він. Ну так, це моя цільова авдиторія. Я щось белькочу і виходжу до ванни. Там дивлюся у дзеркало. Та не треба ля-ля! Мальва у всій своїй красі! Хіба що трохи стомлена. То чого хлопчик потух? Повертаюся на кухню, менчик намагається посміхатися, але то гримаси якісь. Справу не поліпшує навіть "Мартіні", яке ми садимо з горілкою і закусуємо оливками, як заповів дідусь Бонд. Ось стояв ананас, а ось вже лежать одні лушпини та хвостик, Міра нарізала яблук, нам добре, ми регочемо і дуріємо, а хлопця, як хтось по голові вдарив. Йому погано і я не розумію, чому.
Коли він нарешті втікає, до мене доходить. Міра може виглядати простою і невибагливою. Розповіла, що живе з подругою. Хлопчик подумав, що якісь дві провінційні лохушки і вирішив діяти напевно. Тобто витратився на "Мартіні" та ананас. Присягаюся, що в його історії взаємовідносин з дівчатами, ще не було випадку, щоб ця комбінація з мартіні та ананасом не подіяла. Це ж для петеушниць шах і мат. І ось він іде до нас, певний того, що "Бівісе, тут на дадуть", можливо навіть щось мріє про секс утрьох, а що він же крутий менчик! Коли з'являюся я. Зоряна Мальва, зірка телеекрану, яку він дивиться кожний ранок, не виключено, що не тільки дивиться. І менчик тухне. Бо він очікував, що тут будуть якісь поварихи з "Пузатої хати" чи продавщиці з "Фуршету", прості дівчата, перед якими можна буде похвалитися купленою у кредит "Черрі" чи поїздкою восени до Туреччини (все враховано, готель першої лінії, вина хоч залийся, дівки голодні до сексу). І ось всі ці плани руйнуються моєю появою, бо я ж в уявленні хлопчика, якась небожителька, богиня, яка по землі не ходить, а літає. І менчик розуміє, що оті його випивка і ананас, це не велике свято, а моя буденна страва, а "Черрі" я і за машину не вважаю, якісь велосипед на чотирьох колесах. Чесно кажучи, нічого такого я і не думала. Зоряна Мальва відчуває себе королевою, це так, але ось такого, щоб я всіх інших вважала за гівно, такого немає. Зрозуміло, що менчик, у якого є "Ягуар" цікавіший мені за того, який ті "Ягуари" продає в салоні на Петрівці. Але це не значить, що з продавцем я і розмовляти не буду. Зоряна Мальва не сноб, це факт.
Менчик з нижнього поверху більше до нас не приходив. А ось десь через місяць до нас приходила міліція. Виявилося, що бідолашний зняв у Гідропарку пару дівок (таки була в нього мрія про секс утрьох). Набралися, привів їх додому, потім нічого не пам'ятає. Йому щось підкинули до горілки і він би цілком міг померти, якби вранці не прийшла господарка квартири. За грошима. Але ніяких грошей в квартирі не виявилося, а з ними зникли ще й мобілка, фотоапарат, золотий ланцюжок з хрестиком і дриль(!). Дівчата виявилися різноплановими. Менти запитали нас, чи не чули ми щось, чи може бачили, але ми тоді притьопали з клубу десь о четвертій і впали спати, там би хоч з нашої квартири щось виносили, ми б не почули і не побачили.
З сусідкою згори познайомилися вже я. У нас на під'їзді стоїть кодовий замок. І десь раз на три місяці код на ньому змінюють. При чому попереджають про це господарів квартир. А ті вже повинні попередити своїх квартирантів. Але наша господарка інколи, точніше майже завжди, забуває це зробити. І ось якось я приїхала з роботи. На вулиці мороз, я одягнена легко, бо ж що там, вискочити з таксі, добігти до дверей і вже вдома. Тільки двері виявилися зачиненими і на код, який в мене був записаний, не реагували. Оце так-так. Я у міні-спідниці, у чобітках на тонкій підошві, наче знімаюся в кіно «З легким паром!», мороз починає мене пробирати, я пританцьовую і нічого зробити не можу. Подзвонила Мірі, та про зміну коду не знає, дзвоню господарці - та слухавку не бере. Починаю думати, що робити далі. Згадала, що поблизу є бар. Ось там можна перечекати, поки приїде Міра, а там вже щось думати. Почвалала туди, по дорозі двічі ледь не гепнулася, бо лід, а я на високих підборах.
Зайшла у бар. Таке досить гадючне місце, якісь гопники компанією п'ють горілку з пластикових стаканів і закусюють розігрітою у мікрохвильовій пічці піцою. Коли бачу, що біля барної стійки сидить дівчина. Не виглядає, як блять, потягує собі якийсь коктейль. Ну я біля неї і сіла, замовила кави та п'ятдесят бехеровки.
- Бехеровку не бери, вона в них палена. Краще "Закарпатського". – каже мені дівчина. Я її дякую і змінюю замовлення. Отримую каву, випиваю, слідом коньяк, прислухаюся, як тепло починає по мені розливатися. – Змерзла? – питає дівчина.
- Та трохи. Код, гади, в під'їзді змінили, а мене не попередили.
- В мене така сама біда. – всміхається вона. Простягає руку. – Тішка.
- Мальва. – кажу я, а сама думаю, що ось же дивне ім'я у дівчини, ніколи про таке не чула.
Замовляю ще кави і коньяку, вона собі коктейль. Починаю розмовляти. Спочатку на загальні теми (платня за квартири зростає чи не щомісяця, задрали), потім на більш конкретні. Вона працює в "сфері інформаційних технологій", дивується, коли дізнається, що я працюю на телебаченні.
- "Астрологічний ранок" ти що не бачила?
- Ні. А коли його показують?
- Рівно о восьмій ранку.
- А, ні це в мене як раз жнива, то телевізора не дивлюся.
- Жнива?
- Ну так, найбільший потік замовлень.
Трохи дивуюся, які це замовлення можуть бути о восьмій ранку. Хоча в інформаційних технологіях я не дуже знаюся, бозна, як там у них все влаштовано. Ми ще балакаємо, коли в Тішки дзвонить телефон.
- О, нарешті мені сказала код.
- Щастить тобі. – чесно заздрю я їй. Бо вона зараз піде додому, а мені сидіти у цьому гадючнику. Гопніки вже напилися, їх тягне на пригоди, вже кілька разів намагалися підбити до нас клинки, ми їх відшили, але коли Тішка піде, а я залишуся, вони подумають, що я дійсно шукаю пригод на свою дупу, і активізуються. Ох лишенько, чи викликати таксі, та поїхати в центр? Але так не хочеться виходити, тут тепло.
- Пішли до мене. – каже Тішка.
- До тебе?
- Посидиш у мене, вип'ємо чогось, поки не дізнаєшся свій код. Не сидіти ж тобі в цьому гадючнику.
Дівчата добре розуміють одна одну. Я посміхаюся і радо погоджуюся сходити в гості. Пропоную по дорозі зайти в магазин, купити щось.
- Не треба, в мене все є, пішли.
Ми йдемо, балакаємо, Тішка мене підтримує, бо я на своїх підборах, як корівка на льоду.
- Ну, ще трішки. – каже Тішка і я з подивом помічаю, що ми йдемо до мого будинку. Більш того, до мого під'їзду. – Ось і прийшли. – каже вона.
- Ти жартуєш? – питаю я і отримую її здивований погляд.
- Ні.
- Просто я теж тут живу.
- Ти тут живеш? На якому поверсі?
Виявляється, що ми живемо якраз під Тішкою. Регочемо, що це ж треба було так сусідкам познайомитися. Вона відчиняє клятий кодовий замок.
- Але запрошення в гості залишається в силі. – каже вона.
- Та легко! Раз вже ми сусіди!
Йдемо до неї. Така сама двокімнатна квартира, як у нас. Мабуть, у сфері інформаційних технологій добре заробляють, коли вистачає, щоб знімати самій двокімнатну квартиру. Та ще і нещодавно відремонтовану. Коли живеш в Києві по чужим квартирам, то звикаєш до пожовтілих шпалер, підлоги у пузирях, іржавих ванн та трухлявих вікон, які краще не чіпати, а то випадуть. А тут був євроремонт, все чистенько і красиво.
- Класна квартирка.
- Тільки не питай, скільки вона коштує, бо засумую.
Ой, про таке не питають. Орендна платня – привід для суму майже усіх наймачів столичного житла.
- Що будемо пити, дівчата? – питає Тішка і пропонує віскі. – Класний бурбон, мені його з Америки прислали.
- Ти знаєш, для мене те віскі самогон самогоном. Але за компанію легше і батька бити. Давай. – каже Зоряна Мальва і відчуває всередині бажання набратися. Таке інколи зі мною буває. Відправляю Мірі звісточку відповідного змісту. Отримую її цілковиту підтримку у цих намірах. – Скоро подруга моя приїде, Міра.
- Добре, буде третьою.
І ми починаємо бухати. Тішка варить макарони, жарить яєчню, я кришу капусту на салат. Скоро вже вечеряємо, кинули десь по три чарки віскі, коли прийшла Міра. З морозу і голодна. Далі час йшов якось м'яко і непомітно, ми зробили одну пляшку, потім другу. Були п'яні та рум’яні. Але б узялися і за третю, бо вже гальм немає, та Тішка сказала, що не треба.
- Мені працювати скоро.
- Працювати? Слухай, а що у тебе за праця така? – поцікавилася Міра.
- І ім'я, що за Тішка? – не стрималася і я, бо це питання муляло в моїй голові з самого нашого знайомства.
- Пішли покажу. – каже Тішка і веде нас в одну з кімнат. Та як планування однакове, то це моя кімната. Тільки дуже дивно перероблена. Вікно повністю зачинене, стіни вбрані якоюсь червоною тканиною, під стінкою стоїть теж червоний диванчик, а біля нього купа всілякого знаряддя, яке продають в секс-шопах. Самотики (по-інтелігентному - ділдо), рожеві наручники, якісь гірлянди пластмасових кульок і ще багато чого. А он на стільці купа найрізноманітнішої, але виключно блядської білизни. – Ну як вам? – цікавиться Тішка і сміється з нашого ніяковіння.
- І що це таке?
- Моє робоче місце. Ось камера, вона підключена до Інтернету. Багаті дяді, зазвичай з Америки, нишпорять мережею в пошуках сексу. Знаходять мою сторінку. Я їх починаю розводити. Там цицьку покажу, потру піхву, язиком себе полизькаю. Це все безплатно. А далі, якщо хочеш чогось особливого, то плати. Вони і платять. Замовляють якісь свої дурні фантазії, я їх виконую, а на мій рахунок капають грошики. Прямо сейчас удалите всю вашу историю поиска.Нечего смотреть ужасные сайты с убогим ассортиментов порно роликов такого плохого качества,что аж глаза вылезают и приходиться их натирать.Смотрите наше рус порно и наслаждайтесь симпатичными русским актрисами,готовые на такие безумные вещи в постели,что в середине просмотра становится непонятно кто на самом деле кого трахает.
- Зачекай, це що у прямому етері?
- Так.
- Ти з ними спілкуєшся?
- Ага. Довелося англійську вивчити.
- Бляха-муха! – каже Міра. Мабуть, згадала свою працю на сексі по телефону. То ж кам'яний вік проти оцих технологій. – І що більше всього замовляють?
- Та різне. Оце зараз мода пішла, щоб я акробатику різну показувала.
- Акробатику?
- Ага, на руках там ходила, сальто робила. Мені це не важко, я гімнастикою займалася.
- А я колись на сексі по телефону працювала. На єблофоні – каже Міра.
- Серйозно? Так ми майже колеги! – жартує Тішка.
- А чого ім'я таке?
- А, це моє псевдо. Я усюди в інеті проходжу, як Тішка Бересток.
- А чому саме так? – дивуюся я.
- Як звали твою першу домашню тварину? – Тішка наче різко змінює тему бесіди, аж занадто різко для моєї нетверезої свідомості.
- А що?
- Цікаво. То як?
- Не пам'ятаю. Я в дитинстві у селі жила, там стільки тих тварин було, хоч залийся.
- Ну когось же пам'ятаєш.
- А, ну Васька, кабанчик був. Я на ньому їздити намагалася.
- Так, добре, а як дівоче прізвище твоєї мами?
- Харченко. А навіщо тобі?
- Якщо здумаєш займатися оце таким як я, або зніматися в порно, то бери собі псевдо Васька Харченко. У цій індустрії всі псевдо так робляться. Ім'я першої домашньої тварини і дівоче прізвище матері.
- Тоді це я буду Петрушка Бурковська! – каже Міра. – А що, непогано.
Ми регочемо і повертаємося на кухню. Там ще п'ємо каву, а потім розходимося. Тішка каже, що робота у неї починається десь о шостій ранку. В Америці пізній вечір, її клієнти, не виключено, вже вклали спати своїх діточок і жінок, а тепер хочуть отримати незабутніх сексуальних вражень від Тішки Бересток. You are welcome.
