Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2683
Творів: 50953
Рецензій: 95696

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 12187, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '54.81.33.119')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Авторська проза

Печаль міста

© Дара К., 30-10-2008
Марта заходить в темряву кімнати. На стіні годинник ліниво рахує секунди:  «Так-ні, ні-так…» Вона любить, коли темно. Не видно буденного кольору звичних речей, темрява приховує щоденність і найбанальніше здатна перетворити на загадкове.  З вікна в кімнату заповзає трішки світла: від ліхтарів та рекламних вивісок… Благо на дев'ятий поверх видряпується лише енна його  доля.
Марта має від народження загострені органи чуття: а як по-іншому вижити німій у світі звуків, як і безголосому в  родині солов'їв. Раніше їй хотілося загородитися від оточуючих великою гранітною стіною або  втекти від  «співчуваючих»  поглядів… Та хіба від себе утечеш? І Марта не витримувала. Вона   кричала, набравши в легені повітря: «Перестаньте, я ж  така як ви…» Але хто почує крик німої. Тільки клен печально загойдає головою, сонце співчутливо висушить сльози і вітер тужливо  погладить неслухняне чорне волосся. Та одного дня, сидячи ось в цій кімнаті в повній темряві Марта зрозуміла, що її німота – це не кара божа, це навіть не випробування, це шанс для неї звичайної грішної людини порозумітися із світом та й із собою зрештою. Адже вона має те чого не мають всі повносправні ( ось як вони відгородилися від таких як вона) – Марта вміє слухати і чути. Мати голос і не вміти чути чужих голосів – це гріх. Як вони цього не розуміють.
Марта  плавно рухається  кімнатою. Вона на дотик знаю всі речі, які тут живуть.Кінчики пальців легко чіпляють письмовий стіл,  спинку крісла, а от і шафа…   Біля вікна стоїть  біле піаніно. Його їй  подарував тато. Коли мама її семирічну полохливу Мартусю першого вересня привела з музичної школи цей красень вже чекав на неї і  здавалось аристократично зверхньо дивився на маленьку перелякану дівчинку. Марта аж зажмурилася від його сніжності і заховалась , так про всяк випадок, за мамину спідницю. Пройшли роки. І аристократ « Бостон», за походженням німець,  став її найкращим другом. Це вдень він сніжно-білий. Та вечірні сутінки, котрі переходять в нічну темряву,  з’їдають його білизну і тому  він  зараз  такий як і все навколо – світло-темний. « Напевне перед створенням світу, коли  нічого не було, все мало такий колір.» І чому їй завжди в темряві приходять в голову чудні думки?  Піаніно беззвучно сумує  в темряві.
Марта підходить до вікна. Вона любить  з вікна своєї кімнати  дивитися на місто. Марта майже впевнена, що місто – це жива істота, яка має свій характер, вдачу, стиль,  настрій, душу… Так, так –душу. Тепло рук тих, хто будував його, відбитки душ тих, хто жив в ньому, народжувався, закохувався, розчаровувався, ненавидів, прощав і помирав, лишаючи по собі спогад, як слід в єстві міста. Ніщо з нічого не виникає і нікуди не зникає. Банально, але правда… У міста все як у людей – бувають щасливі веселі будні й нудні остогидлі свята… Місто втомлюється за день від метушні, галасу в якому так багато звуків і в якому майже ніхто нікого не чує…
Марта відчуває - сьогодні місто спечалене.. Вона притулилась своєю щокою до холодної шибки і слухає шепіт міста. У місті осінь.  Через сито пальців дерев ця пані  висипає на його вулиці,  дороги та сквери спочатку пригорщі, а поті й цілі листяні замети. Важко місту з цією норовливою панянкою. То ридає дощами, то сміється досхочу вустами-павутинками, захмеляючи всіх ароматом хризантем. Мало клопоту з людьми, а тут ще вона – так і не вирішено чи любити її за барвисті фарби та небуденність чи ненавидіти за мокрий світ й печаль. Та залишатися байдужим до неї не можливо.   Місто жалібно загорнулося в темний саван ночі  й старається відпочити на дивані вулиць та проспектів,  розвіяти свою тугу. Поспішають додому пізні перехожі. Їх не печалять проблеми  міста, у них власних  достатньо з дітьми,  чоловіками,  дружинами, босами, свекрухами…
Марта відчуває журбу міста. Вона  розсуває на вікнах гардини, відкриває вікна навстіж, впускаючи в теплу затишну кімнату осінь з листопадевою прохолодою та запрошуючи до себе в гості місто. Та місто знесилене від втоми не помічає її запросин. Воно  продовжує журитись та огризатись то завиванням сирен, то цигарковим димом .
Марта так легко не здається. Ніхто не має права її ігнорувати. Вона рвучко сідає за піаніно і починає грати. Вона грає з натхненням, щиро і завзято… Мелодія народжується під кінчиками пальців, утворює букет звуків, піднімається під саму стелю кімнати, де їй стає невимовно тісно, зависає там на якусь мить і  … ось вона випурхує у вікно і пливе над нічним  містом, прозорою хвилею, зачаровуючи і бентежачи, дивуючи і вражаючи. Місто змушене слухати цю музику; і печаль переростає в романтику, туга в ніжність…
Марта вкладає в музику всю свою душу. Так вона розмовляє з містом. Їй здається, що місто відповідає взаємністю, що воно  розмовляє з нею. Жаль, що його мову можуть чути не всі.  Все має свою мову. Тиша, річка, вітер, осінь, місто… І цей годинник на стіні, то «що-що», то «так-ні».
За стіною завовтузилися сусіди.

На кухні мати й син:
- Ну, ти скажи. Німа-то, німа, та творити богзна-що  не дає їй ніякого права. Що піти їй клепки вставити – усіх побудить.
- Та годі тобі, мамо. Ти тільки послухай, як гарно грає. Це вона так розмовляє з нами. Нехай собі, може комусь від її музики тепліше стане.

Марта сидить на дивані,загорнута в теплу вовняну ковдру. На стіні годинник ліново бурмоче: «Так-так- так-так…» Вікна закриті. В кімнаті темно, але  їй зовсім не самотньо. Марта сьогодні розмовляла з містом, воно все таки почуло її.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Гарно, щемно...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталя, 18-11-2008

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Оля Биндас, 31-10-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.67411017417908 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …