Хто жодного разу не був в місті Умані у знаменитому парку Софіївці, той багато втратив. Хто відвідав Софіївку двічі, той уже може писати романи.
Я побував у Софіївці тричі. Тому ви зараз маєте змогу читати цей шедевр.
Люди, що приїздять сюди, у Софіївку, поділяються на три категорії. Перші відразу накуповують гору буклетів, путівників, витворів місцевих митців, а потім ходять по парку із повними торбами сувенірів за екскурсоводом і з благоговінням слухають життєво важливу інформацію на кшталт :”... а зараз ми простуємо аллеєю, що має назву Головна”.
- Головна ! Це ж треба, яка вдала назва ! - умлівають від щастя перші .
Відвідувачі другої категорії економлять на усьому. Вони купляють один найдешевший буклетик на п”ять-сім чоловік, тишком-нишком пробираються за організованими групами і нахабно, зате безкоштовно підслуховують життєво важливу інформацію, якою ділиться екскурсовод з організованою групою. Ця інформація стає для відвідувачів другої категорії ще більш важливою, так як вони знають, що за неї заплачені великі гроші учасниками організованої групи. Почувши краєм вуха звістку , що алея, якою вони чимчикують, називається „Головною”, вони стають щасливими, як слон після операції, переповідають її наввипередки один одному і сперечаються про те, хто перший її почув. Тим часом ця організована група екскурсантів відходить, а на її місце приходить наступна. Екскурсовод наступної групи з розумним видом пояснює назву цієї алеї своїм екскурсантам, що вона, значить, не просто так собі алея, а - Головна алея, і таке все інше, і раптом чує від групки відвідувачів другої категорії : „Пхе...Та ми й без вас знаємо, що ця алея - Главна”.
Далі їх підводять до ставка з фонтаном , де плавають лебеді, качки та інша живина.
- Погляньте он туди ! – скеровує перших екскурсовод.- Це лебеді !
- Лебеді ! – божеволіють від захвату екскурсанти першої категорії. Раніше вони ніколи не бачили живцем лебедів.- Гулі-гулі ! Утя-утя !!
Клацають фотоапарати. Дзижжать кіно- і відеокамери.
- Подумаєш, лєбєді... Та я ж їх їв,- каже один із других.
- Ну і шо ? Як ?
- Та-а-а.... так собі. Фігня. Тіпа утятіни.
Далі екскурсовод заводить розмову про фонтан.
- А ось , пані та панове, погляньте оно аж отуди : оце фонтан „Змія”.
- А тута написано – водограй.
- А це ж одне й те ж саме. Водограй – це ж і єсть фонтан. Вода виривається із пащеки оцієї тварюки , змії , на висоту близько вісімнадцяти метрів. Тільки уявіть собі – це висота шестиповерхового будинку !
Одна тітонька першої категорії , уявивши собі висоту шестиповерхового будинку, падає в обморок.
- Води ! Дайте бігом води ! – звертається чоловік цієї тітоньки до одного пана першої категорії , який стоїть з двома п”ятилітровими бутлями води.- Не бачите хіба , жінка знепритомніла ?!
- Не дам ! Ви що , я ж її набрав з цілющого джерела „Срібні струмки” ! Оно, осьдечки ставок поруч , нехай наберуть зі ставка !
- Вона ж там грязна !- кричить чоловік .
- Вода у цьому нашому так званому ставку , який носить насправді славетне ім”я „Іонічне море”, кришталево чиста,- заперечує екскурсовод.- Ось дивіться, я зараз навіть зроблю з Іонічного моря ковток .
Екскурсовод низько-низько нахиляється до поверхні Іонічного моря і робить кілька ковтків . Після чого його дії повторюють кілька екскурсантів другої категорії, потім ще і ще, і невдовзі водою Іонічного моря смакують вздовж берега уже кілька десятків відвідувачів, у тім числі і чоловік жінки, котра знепритомніла . Вода дійсно , швидше за все , кришталево чиста.
- Залиште й мені ! – кричить жінка, яка допіру була непритомною, але щойно від такого нахабства знеопритомніла. – Шо ж ви без мене ! Я ж теж гроші платила !
Рівень води в Іонічному морі не те, щоб дуже катастрофічно, але дещо понизився. На цілих два ангстреми.
- Ну як ? – запитує один пан другої категорії у свого товариша, який щойно наковтався зі ставка іонічної води.
- Та-а-а, так.... Так собі. Не те, щоб дуже.... У Байкалі , звісно, вода ще більш кришталевіша , чистіша і ще більш іонічніша , але ж туди треба пилять і пилять !
- Ну, то піду і я спробую. Коли ото ще буде нагода ! Гроші ж заплатив !
- Куме, - запитує ще один пан другої категорії , - а чого це оцей ставок... ну, ця водойма ... зветься Іонічне море ?
- Ну так а як же ж ? Хіба ж ви не чули , що екскурсовод казав ? Вона ж ето... збагачена іонами ...
- А од грибка допомага ?
- Од якого грибка ?
- Ну там же , казав екскурсовод, є така поляна... галявина така, з грибком....
Екскурсантів підводять до Ахеронтійського озера. Екскурсовод пояснює :
- Оце значить, дивіться сюди : оце осьо – Ахеронтійське озеро. У нього з Ахеронтійського тунелю впадає підземна річка Ахеронт. Тому це озеро називається Ахеронтійське. А ми з вами зараз посідаємо у ахеронтійського човна і попливемо оцим підземним Ахеронтійським тунелем уверх аж до Амстердамського шлюзу.
До причала пришвартовується ахеронтійський човен. Натовп ахеронтійців першої категорії наввипередки розташовується у ньому. Відвідувачі другої категорії із заздрістю спостерігають за ними з-поза кущів. Ахеронтійці поважно , з почуттям власної гідності та відповідальності перед прийдешними ахеронтійськими поколіннями , ахеронтійно відпливають і зникають у тунелі.
- Куме, а ви чули, шо він сказав ? Чого це озеро зветься Ахеронійське ?
- Бо у нього з Ахеронського тунелю впадає річка Ахерон.
- А-а-а.... А чого річка зветься Ахерон ?
- Бо вона протікає в Ахеронському тунелі.
- А-а-а... А чого тунель зветься Ахеронським ?
- А хер його зна.
- А-а-а...
Тим часом ахеронтійці мужньо пропливають підземною річкою Ахеронт. Навколо дуже темно, так ахеронтійно темно, хоч голкою око виколи. Дуже темно. Екскурсовод продовжує :
- Довжина цієї підземної річки сягає двісті двадцять чотири метри. Лише уявіть собі : це висота сімдесятип”ятиповерхового будинку.
У човні чути звук, наче хтось когось ляскає долонею по щоках.
- Що там таке ?-стурбовано запитує екскурсовод.- Знову пані втратила свідомість ?
- Ні , то просто пан у темряві сплутав свою пані з чужою.
- Шановні панове !- урочисто проголошує екскурсовод.- А зараз ми підпливаємо до першого ахеронтійського люку, де ми трішечки перепочинемо, а ви зможете замовити ахеронтійський чай, каву, капучіну, яке вам спустять униз на ахеронтійській мотузці. Стоянка п”ять хвилин.
- Куме ! Ви не чули, чого вони зупинилися ?
- Каву будуть пити.
- Тю ! То вони собі будуть пити каву, а ми маємо тут , значить, лишній раз мокнути ?
- То треба було купити собі квитка, та й плисти у човні зверху. То ж ваша ідея була – вчепитися за швартовку і плисти на буксирі.
- А як ви , куме, гадаєте, як довго ми будемо плисти до Амстердамського шлюзу ?
- Та кажуть, що недовго. Хвилин двадцять.
- Ов-ва ! Це швидше, ніж літаком !
- І не кажіть ! І головне, що майже на шару, якщо не вважати на зіпсовану білу сорочку !
- До чого техніка дійшла !
- Таж під землею ми пливемо навпростець, немає усіляких завад, таможенників нема, прикордонників.... Одне , що мене турбує, я не знаю жодного слова по-амстердамськи.
- То будемо по-французьки, Амстердам же десь недалеко від Франції. Я вмію по-французьки кілька життєво важливих фраз. Еркюль-пуаро , огюст-ренуар, україна, пуркуа би і не па ?
- А шо воно означає ?
- Я- український турист, з радістю прийму гуманітарну допомогу.
- А-а-а ! Як-як ви там кажете ? Пуркуа би і не пуаро ? О-о-о, ну нарешті, понапивалися ! Поїхали !
- Шановні гості нашого славетного парку !- продовжує екскурсовод для відвідувачів першої категорії.- Щойно ми відпливли від першого ахеронтійського люку ! Але ви не переймайтеся, на нашому шляху їх ще буде двійко, де ви також зможете перепочити і замовити чай, каву, ахеронтійське капучіно.
- Але ж у вас тут і ціни ! – скаржиться одна пані.- Одне кофе – десять гривень ! Здуріти !
- Не забувайте, шановна пані, що ця кава приготована на кришталево чистій цілющій ахеронтійській воді ! Крім того, якщо вам не підходять наші ціни, ви могли б купити кави і у когось іншого !
- Але ж більше нікого з кавою не було !
- Отож бо й воно ! Ціна визначається балансом попиту та пропозиції. До того ж, погодьтеся, щоб попити кави у підземеллі , та ще й у неабиякому, а в Ахеронтійському, можна було б заплатити і більше ! Це , ручаюся, у вас така нагода вперше в житті, а , можливо, й востаннє, особливо якщо , не дай Бог, Амстердамський шлюз не витримає і його прорве !
Народ у човні почав стурбовано перешіптуватися.
- Вибачте, шановний пане гіде,- несміливо почав один із екскурсантів,- що ви там щойно сказали про амстердамський шлюз ?
- А що ? Шлюз як шлюз. Амстердамські шлюзи для того й існують, щоб їх інколи проривало ! Тим більше, що наш Амстердамський шлюз уже давно, років зо двадцять, не лагодився, увесь час не вистачає коштів на лагодження. От візьме – й прорве !
- А у путівнику про це не написано ! Нам ніхто про це не говорив !
- От іще ! Який дурень буде про таке писати у путівнику ? Про таке пишуть лише у некрологах !
- Вибачте, шановний пане гід ! Тут у нас виникла така ідея – а чи не можна було б тут десь зупинити човна і вийти ?
- Все можна . За ваші гроші можна усе. Дострокова висадка пасажирів з ахеронтійського човна через ахеронтійський люк на ахеронтійській мотузці- двадцять гривень з пасажира.
- Здуріти ! Та за такі гроші я краще попливу далі ! – заявляє одна пані. – Нічого страшного, поїхали – поїхали !
- Куме ! А чого вони не зупинилися коло останнього люка ?
- Поспішають видно кудись , а що ?
- Та нє, нічого. Я просто кави захотів.
- Кави ? А як ви собі уявляєте , як би ви оце попросили кави ? Дайте мені кави, я тут, у воді, за бортом ?
- Та вже якось би попросив. Бо я вже тут у тому Ахероні задубів !
- Потерпіть ! Вже незабаром Амстердам ! Вип”єте кави там ! І амстердамського шнапсу !
Через деякий час :
- Отже, шановні пані та панове, цього разу вам пощастило ! Амстердамський шлюз вцілів, і ви разом з ним теж ! А зараз ми з вами попрямуємо до острова Анти-Цирцеї, який ще називають Островом Кохання, та оглянемо Рожевий павільйон, який ще називають... !
- А що оце за два мокрих типи ?
- А-а, та це, вочевидь, французи. Чуєте, щось по-французькому балакають.
- А що вони кажуть ?
- Здається, кажуть, що дуже раді побувати в Україні .
- Куме, а ви переконані, що це вже Амстердам ?
- Ну звісно ! Ви ж бачили амстердамський шлюз ?
- Еге ж.
- Ну, то які сумніви ?
- Але ж дивіться, куме, скільки тут наших !
- А ви гадаєте, що одні ви такі розумні - на шару побувати за кордоном ?
- Я лише мав на увазі, що мало амстердамців. Хто ж нам надасть гуманітарну допомогу ?
- Шановні пані та панове !- оголошує гід.- Погляньте : ось ми зараз разом з вами знаходимося коло дуже знаменитого гроту, який називається Громовим, або гротом Каліпсо. Там, всередині, також є невеличкий такий собі водограйчик...
- А чим же ж він такий знаменитий ?
- А от погляньте – бачите трьох чоловік, що ходять навколо оцього стовба із закритими очима ? Як ви гадаєте, що вони роблять ?
- Грають у піжмурки ?
- Ні.
- Шукають вихід ?
- Ні! Вони стають ще щасливішими !
- Як це ?
- А отак ! Якщо ви обійдете тричі цей стовб із заплющеними очима, і при цьому жодного разу не відірвете руку від стовба, і не спіткнетеся, і не розплющите очі, і будете весь час про себе загадувати бажання, то це бажання збудеться ! Отакоє от !
- Та ну !
- Бігме ! Шоби-м я з цього місця на зійшов ! Щоб мене вигнали з роботи і посадили на палю, коли я брешу ! От лише найсвіжіший приклад . Минулого року тут побувала делегація з Москви, ходили всім кагалом навколо стовба і щось бурмотіли ! І знаєте, що трапилося наступного дня ?
- Що ? Що трапилося наступного дня ?
- А от що ! Хіба ж ви не пам’ятаєте ?
- Та кажіть же ж уже нарешті !
- Ну як ?! Всі газети і всі телеканали оголосили, що американці ніколи не були на Місяці, уявляєте ?
- Не може цього бути ! Як не були ? А як же ж Армстронг ???
- А отак ! Виявляється, американці всіх ловко обдурили ! А знаєте, звідки та делегація була ?
- Звідки ???
- З Московського Центра Управлєнія Польотами, з Байконура, з центра підготовки космонавтів і теде. Понятно ?
- А шо , вони вам проговорилися, откуда вони ?
- Та звичайно, що ні ! Там же в них, в Москві всьо засекречено ! Але коли я на другий день почув по радіо і по телевізору, що американці ніколи не були на Місяці, я відразу пойняв, звідки насправді була ця делегація, хоч вони й казали, що вони бібліотечні работніки з Саратова Так .... ану тихенько .... іде сигнал.... шо ? да ми не заважаємо вам сосрєдоточуватися.... уходім....уходім...уходім....
- Куме ! А що означає термін „дендрологічний парк” ?
- Це парк, де водяться дендрологи.
- А хто це такі – дендрологи ?
- Це такі науковці, які вивчають етіх... дендриків...
- А шо воно таке – дендрики ?
- Гм... дендрики – це маленькі дендри. А дендри – це такі звірята, які водяться лише у Софіївці. Тому Софіївка – дендрологічний парк. Понятно ?
(далі , мабуть, буде)
P.S. Бажаючі можуть собі замовити поліграфічну паперову копію цього путєводітєля з фотографіями за акційною ціною 2 грн 30 коп. Вишліть на мило конверт зі своєю зворотньою адресою та маркою.
