Античні римляни висказувалися коротко і рисковано, так і поводилися у житті, адже “Roma locuta – causa finita” (Рим промовив – справа вирішена!). Але рискованість та суворість життя може проявитися і у такій ситуації, коли, кажучи мовою латинів, “Nec Hercules contra plures!”, що можна б передати як: „І Геркулесові горе, коли людей проти нього море!”.
На щастя, зараз не час Геркулесових подвигів, а мирна епоха, отже рискованість лише у ньюсах із чужих країн та розважальних фільмах. А коли у голівудському бойовику на Сильвестра Сталона або Жана-Клода Вандама накидаються вороги, то не всі зразу – кожний терпеливо чекає своєї черги, щоб мати можливість від позитивного героя в пику дістати та зразу на землю безсило впасти... Отже фільми повні рискованих подій дуже оптимістичні – там навіть годинниковий механізм при атомній бомбі затримується на дві-три секунди перед нулем, а рани від пострілу з автомата – от такі собі подряпини...
А все ж, якщо задуматися, виходить, що справжня рискованість та суворість життя це, по-суті, щоденність... Хоч не хоч, навіть коли живу у філософській та поетичній вежі зі слонової кості, вона мене оточує, хоч, здається, поки що не торкає особисто.
Ось, коли дитиною ще жив на окраї міста, на хуторі властиво, у недалекому селі Біла хлопці бавилися у фабрикування вогнепальної ніби-зброї. Наслідок – старший, якому було під вісімнадцять, вже років майже сорок спочиває у сирій землі могилок у Гриневичах-Великих.
Трохи згодом розійшлася чутка, що дівчинка, років може вісім мала, мешканка села Видово, із якого й мій рід по-плугові ведеться, одного зимового дня не повернула додому із Більська, куди в школу ходила. Шукали та не знайшли. Її тіло, зарите під оборогом у полі, кілометрів півтора від нашої хати, знайшли щойно після багатьох років (я вже студентом здається був). Місце захоронення своєї жертви показав її односельчанин, років із десять від неї старший, який до моменту свого арешту ще двоє дівчат, дещо старших вже, зі світу звів – одну у Більську, а другу у Сім’ятичах...
Хочете ще крові? Ось років тому кільканадцять загриміла Більськом чутка, що в одному із “наших” сіл молода дівчина схопила вночі сокиру та порубала сплячих батьків (вижили). Причина? Любов, на яку батьки не годилися, бо облюблений – із поганою репутацією і немало старший (та ще різниця у вірі та нації). Що виявилося? Мій колишній однокласник із початкової школи. Справді гультай. Спершу вчився у старшому класі, згодом у моєму, а коли я закінчував школу – у молодшому, і сам не знаю, чи якусь іншу школу окрім початкової восьмирічки закінчив...
Кров набридла? Ось шкільна подруга із ліцею, а властиво більш як подруга, адже віршів за її причиною чимало написав. Ледве дорослою стала, як батько повісився, трохи пізніш – мати отруїлася...
Добре пошукавши – прикладів море, як серед знайомих та сусідів, родини навіть, так і із розповідей підляських. Хтось вбився-втопився у перший день канікул – “на голову” у воду стрибаючи (інший не вбився – краю життя на колясці доживе, ні рукою, ні ногою не змігши ворухнути); комусь у дитячих ще роках батько на очах повісився, а брат, від іншого батька народжений, під поїзд стрибнув; хтось згорів у хаті із цигаркою в зубах по-п’яному на ліжку приснувши; хтось майже згорів у гаражі (пальним, “від руських” придбаним, бачте, хазяйнувато запасався); комусь у барі ножа в шию встромили; хтось протягом менш як пів року три “мерци” робив (один відремонтували, два інші, здається, пішли на брухт)... Хтось... Комусь... Я й сам нещодавно таку ситуацію за кермом, між Холмом та Замостям, мав, що мало бракувало, а цього “листа з Підляської межі” так би і не написав... Але це нічого б не було особливого, адже дорога із Білостоку до Більська і далі на південь – в сторону Сім’ятичів і Люблина на обох боках хрестами “з поперечкою навскіс” рясніє...
А все ж – найбільша навіть рискованість не перекреслює життя. Ні вашого – коли це читаєте, ні мого – принаймні до моменту, коли я сів за столом та саме ці слова записав. Якою ж бо не була б ця рискованість кривавою та жахливою то, якщо не скосить саме нас – розчиняється у морі буденщини, адже сьогоденне життя це не голівудський сенсаційний серіал, де у кожній серії стрілянина-різанина-трупи-кров. Але там і так головний герой завжди у доброму гуморі та здоров’ї – як тоді, коли з’являється, так і тоді, коли після цієї масакри зникає із екрану телевізора...
