Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2594
Творів: 47233
Рецензій: 91943

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

"Монолог старця" або "Самовтеча"

© forget-me-not, 26-10-2008
                                                             Так обрій замикає небо й землю.
                                                             Склепи ж повіки. Віщу таїну
                                                             Спізнати серцем, духу не згубивши,
                                                             і кров, що рветься з голосних аорт,
                                                             погамувати - мабуть, не під силу
                                                             нікому з нас...
                                                                                    

   Відійди від мене, закривавлена суть життя. Ще один крок - і я опинюся у терпкому забутті світу. Ще один подих - і у мене більші перспективи, ніж у вітру. За гроші я можу купити все. Бо багатий. Бо заробив. Вони - моя втіха, любов, терпіння. Та дощ на вулиці не купиш за гроші, як і здоров'я. Сьогодні я невільник, а він щойно здобув волю, як смуток опановує жебраків, коли вони бачуть золото за вітринами. Неначебто світогляд скувала пристрасть до грошей, моя класика - недовіра. Дощить... Пам'ятаю, як батько розривав моє серце девізом: "Щоб досягти в житті поваги від вищого класу, потрібно топтати свій шлях по головах бідняків". Ще тоді я заприсягнувся не бути таким порожнім, як батько. Проте його порожнеча обвивала мої груди, я цілком упевнений, що ніколи таким не стану, увібрав, як губка, всі недоліки: його похмурість, туманний настрій, глоричні емоції. Таким чином, інтерес до боротьби за звичайні "зелені папірці" виробився у мене змалечку. Ні романтики, ні кохання, ні молодого болю... Лише самоутвердження слави, копирсання у втратах. Згодом, зрозумів, що я - виродок суспільства, людина, яка наживається на гріхах, скупості, неестетичності. Будь-які переживання пролітали крізь мене й ні хвилини не зоставалися там. Потяг до накопичення матеріального додав бруду в моє життя. Я тихо ішов, щоразу оглядаючись назад, чи не згубив чого-небудь важливого. Люди не існували, це були потвори, осквернені бідністю, ті, кого, не моргнувши, я міг назвати "ніким".
   Край усе ближче й ближче. Відчуваю. Мабуть, вже завтра прийде кінець моїм статкам. Розцвіте межа, якою вертатиметься моя втрачена душа повільними кроками. Хто я, і навіщо було вести щоденник, записуючи щасливі миті життя, суть яких знову ж таки у грошах? Часто-густо гортати сторінки, вбачаючи на них печаті непрожитого та відцвілого, повертатись втомленим додому, знаючи, що тебе там ніхто ніколи не чекатиме, відчувати, що небо для тебе стає ручним золотим годинником, а час утікає, його не наздогнати. Зберігаючи замість серця аркуш паперу, де можна вирішити долю людини, я виробив у собі стимул повторення таких жахливих справ, тому, мабуть, не один страждав через мене, але у його руках знаходилась перепустка до вічного щасливого життя.

                                                           Вітрило пружне віщих начувань,
                                                           я сам пустився плавом за собою -
                                                           не стільки од вітрів, як од чекань
                                                           і спогадів.

   Маленький щоденний біль, запаморочення від тутешнього являння чогось, що не випливе назовні, а тільки ховається...Його час прийшов - час спогадів поламаних вітрил, безбережжя душі. Від сьогодні я новий і чистий, але серце старе, похмільне, збуджене від років неправди, ненависті. Щохвилини відчуваю, що іду за собою та дивуюсь. Почуття безтурботності охоплює чіткий образ на мольберті мого існування і водночас прагне людського тепла, незнаного, вкраденого мільйонами...

                                                        Оце ти й є, дорого,
                                                        котра прожогом навертає нас
                                                        до серця серця.

   Сьогодні я жебрак у прямому значенні цього слова, зате лінія моєї дійсності - чиста. Тут теж немає тепла, хіба що інколи, сонячне. Діти бояться мене, як нічного жаху. Як це боляче. Я б ніколи не відмовився від своїх статків, просто так склалося моє життя: в останні секунди, здавалось, відібрали все. Але тепер у мене немає золотого годинника і його стрілок, а є небо... Цієї ночі наснився батько, мене огорнув його байдужий погляд. Я затремтів. На вулиці було холодно...

(За цитатами Василя Стуса)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.87873601913452 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …