Густу темінь, що пеленою нависла над нічним лісом, пронизало тисячами вогненних променів невблаганне сонце. Продірявлена темрява скидалася на сито, крізь отвори якого рясно лилося яскраве лимонно-жовте світло. Воно лягало на верхівки найвищих дерев, ковзало хаотично по їхніх порепаних стовбурах. Ліс прокидався.
Починався звичайний день, що мав пройти у відповідності із законами природи. Єдиними законами, яким хоч не хоч змушені слідувати всі біологічні види. Будь ти хоч блохою, хоч блакитним китом, хоч вірусом Ебола цих неписаних законів ти будеш дотримуватись, доки відповідаєш статусу живого організму.
А він був синім. Весь, від черешка до країв листкової пластини - абсолютно аквамаринового, небесного відтінку. Він безтурботно тріпотів на вітрі, як і тисячі його зелених братів, і йому, здавалося, було байдуже до власного кольору.
Зливаючись з погожим небом, синій листок займався собі фотосинтезом, ніби нічогісінько не знаючи про те, що так бути не може. Мабуть, він ніколи би і не дізнався про свою неможливість, якби не парочка туристів, що, згадуючи родичів не злим тихим словом, продирались крізь густі зарості ожини.
- Ой, Сашко, дивись, синій листочок! - скрикнула дівчина, тицяючи довгим нігтем кольору листка кудись вверх.
- Та за-ам… мучила ти мене уже своєю романтикою! Краще скажи де той південь триклятий?! Щось там про мох, гілочки і мурашники зі школи пам’ятаєш?
- Та ні, Сашко, він, правда, синій… - задерши голову вверх, не здавалася дівчина.
- А… ні фіга собі! – помітив аномалію Сашко, хапаючись за мобільний.
Відзнявши порушника на відеокамеру, туристи, пересварюючись, побрели геть.
Так листочок став знаменитим. Його фото, надруковане на першій сторінці районної газетки мало шалений успіх.
Слава зовсім несподівано прийшла і до Сашка – надокучливі кореспонденти звалилися на його досить безтурботну голову, сіли на шию, і на відріз відмовились з неї злізати. А так як гонорар за фото він давно вже протринькав на пиво, радості така слава приносила вкрай мало.
Виручила подружка, яка за додаткову плату згодилась відвести репортерів до місця, де знайшли вони з Сашком чудо природи.
Результатом стала поява півторагодинного ролика, на екологічну тематику. Істеричним голосом молоденька кореспондентка волала про екологічну катастрофу в регіоні.
- Всіх нас цікавить доля наших дітей. Ми хочемо, щоб вони жили в безпечному, чистому середовищі. Та надії на це марні. Всю серйозність становища доводить поява листків мутантів. Ось вона – ця свіжа рана на тілі матінки природи. Задумайтесь, що чекає на нас? Сьогодні – сині листки, а завтра… сині діти?! Ні. Ми не допустимо цього. Ми будемо бити на сполох, доки нас не почують!
Виголосивши тираду, журналістка, задоволена собою, лягла спати, щоб прокинутись знаменитою. Довго бити на сполох не довелося.
На другий же день після виходу передачі до місця екологічного лиха виїхала група експертів, яка складалася з кількох академіків біологічних наук, екологів, медиків, генетиків, та інших висококваліфікованих спеціалістів.
Почалися кропіткі дослідження. Біля великого крислатого дуба, на якому виросло синє непорозуміння весь день туди сюди снували екологи, не на жарт лякаючи білок та дятлів. Брали проби грунту, щось заміряли, нюхали і мало не куштували на зуб. Нарешті, вимірявши радіаційний фон, вони, стенули плечима, і передали естафету біохімікам.
- Ті, взявши клаптик «біоматеріалу», тобто безжально відрізавши від листка шматок, провели всі мислимі й немислимі аналізи… і розвели руками.
Та ж сама доля спіткала й інших світил науки. Викликали професора з Америки, який зробивши ті ж самі маніпуляції з бідолашною рослиною, що й доморощені спеціалісти, повідомив журналістам:
- Після семи днів надскладних біохімічних та генетичних досліджень, я можу сказати одне… листок синій. А чому? Дідько його знає!
Громадськість поринула в довготривалий шок.
Тему обговорювали на сесії Верховної Ради, в громадському транспорті, на лавочках в скверах, за пивом, і в чергах до гінеколога.
Фотографії синього монстра з’явилися в Інтернеті.
Тема обростала жахливими подробицями. Подейкували, що в лісах з’явилися сині рослини ґвалтівники, що після посягання на честь, з’їдали жертву разом із взуттям , одягом та залишками честі.
Листок, якому не було діла до всього цього галасу, весь свій час присвятив заліковуванню ран, що завдали йому безглузді двоногі істоти. Перший день після поранення він тихо плакав, краючи дерев’яне серце старого дуба. Адже синій листок був улюбленцем велетня. Дереву було боляче, і воно тихо стогнало, вторячи тужливій баладі вільного вітру.
Минав час, рана затягувалася. Одужання листка породило нові чутки. До проблеми звернулися астрологи, маги та провидці. Посипалися прогнози. Хтось бачив в незвичайному явищі пророцтво швидкого економічного злету, хтось – провал Ющенка на виборах.
Неформальне угрупування – «геї без границь» зробили диво-листок своєю емблемою.
Зібрані під дубом жолуді продавались по тисячі у.о. за штуку. Та далеко не всі розділяли подібну ейфорію.
Один із провидців – старовірець Нестор Песцов всерйоз назвав листок породженням диявола. Заявивши, що листок є прямим свідченням швидкого кінця світу, Песцов зібрав одновірців і пішов з ними до лісу, поселившись безпосередньо під аномальним дубом. Сектанти вирили землянки, з твердим наміром зустріти там довгоочікуваний і такий жаданий кінець.
Громадськість довго сміялася над даним марновірством. Та на всякий випадок недобре місце вирішили освятити. Дана процедура мала двоякий результат:
а) вона жодним чином не вплинула на колір листка;
б) вплинула, чином не найкращим на свідомість блаженнійшого Песцова.
На льоту розгубивши всю свою блаженність, він виліз з-під землі, залишив бідолашних послідовників напризволяще, відшукав хатину лісника дядька Федора і,голосно проповідуючи буддизм, випив на двох із господарем помешкання три літри сивухи. Потім дядько Федір заснув, а Песцов подався назад до дерева-монстра, де був вкушений білкою, якій намагався розтлумачити поняття Тхеравади, Махаяни, та Ваджараяни.
Сектанти, почувши ці безбожні матюки із вуст свого настоятеля, миттєво перетворились на атеїстів і рвонули із землянок назад в цивілізацію.
Після інциденту з Песцовим пристрасті навколо листка трохи стихли.
До того ж настала осінь, логічним наслідком якої мав би бути кінець всіляким синім метаморфозам. Згідно законів природи листок мав би стати спочатку жовто-блакитним, потім – повністю жовтим, його мав би підхопити невмолимий вітер, щоб віднести у вічне забуття.
Та час минав, сльози густого туману нанизані перлинками на прозорі нитки бабиного літа змінялися сивою памороззю, всі родичі синього збоченця давно вже наказали довго жити, а він все такий же, нахабно аквамариновий тремтів собі на вітрі ігноруючи надокучливий мокрий сніг,що вкривав ліс лапатою пеленою.
Живий і неушкоджений. Немов фенікс, що на зло ворогам постає з попелу.
Таке порівняння й наштовхнуло на думку когось з уряду оголосити синій листок, разом з дубом на якому він виріс і, відповідно, разом з лісом у якому виріс дуб, національною пам’яткою.
І тут почалося - про свої права на володіння дубом несподівано заявила сусідня держава, що поставляла саджанці п’ятдесят років тому.
На це президент – власник листка, відповів, що саджанці були отримані в обмін на дозвіл захоронення кільканадцяти тонн хімічного непотребу. І саме це захоронення так вдало замасковане відомою на ввесь світ дібровою. Отже, за сумнівне задоволення володіти дубом-мутантом його багатостраждальний народ розплатився сповна.
Тим часом до хімічної діброви знову повалили екологи.
Викликавши нервовий зрив у неадекватної ще після спілкування з Песцовим білки, вони вирили під дубом кілька протитанкових ровів, не знайшовши жодних ознак наявності небезпечних речовин.
Зате був виявлений п’ятилітровий бутель самогонки, на яку відразу ж заявив права дядько Федір. Після тривалих переговорів, екологи були запрошені в резиденцію лісника на дегустацію.
Тривожна звістка про зникнення в національному парку групи екологів ластівкою облетіла всі ЗМІ. Зниклих шукали із собаками і вертольотом. Спецназ тричі прочісував ліс, який швидко отримав назву нового бермудського трикутника.
Нарешті, на контакт вийшов дядько Федір, який поскаржився, мовляв здоров’я нині не те, і двозначно натякнув, що екологи всією групою вийшли в астрал. Обіцяли повернутися за тиждень.
Тиждень минув. Екологи не повернулись. В місцевому міліційному відділку з’явилася заява громадянина Охріменка, жителя села Синьорилівка, розміщеного безпосередньо поряд з аномальним лісом. В заяві повідомлялося про напад на садибу вищевказаного громадянина групи снігових людей, які розгромили курятник, та винесли із льоху десятилітровий бутель вишняку.
Снігові люди, геть зарослі, дикі, і якісь синюваті, користувалися мобільними телефонами і зверталися один до одного на «мать», що дозволило ідентифікувати їх як вищих приматів.
На пошуки дивних істот були кинуті всі сили місцевої міліції та кілька добровольців із Синьорилівки, що мали стопроцентний нюх на зникле майно пана Охріменка.
Порожній бутель було знайдено в рекордні терміни, десь за півгодини.
Поряд з бутлем в стані важкої алкогольної абстиненції лежала згадана в заяві Охріменка істота, що після реанімаційних дій інспектора Різодубова виявилась молодшим науковим співробітником Інституту екологічних технологій.
Впавши в стан афекту, науковець повідомив, що був викрадений інопланетною цивілізацією і засланий в Синьорилівку на пошуки пального.
Тим часом, у власній квартирі був знайдений мертвий Песцов.
Смерть наступила внаслідок важкого ураження нервової системи. В той же день був госпіталізований в місцеву лікарню Дядько Федір, який, не випускаючи з рук отриманого в спадок від діда, карабіна переконував, ніби то вночі піддався нападу зграї скажених синіх білок.
Внаслідок проведених медиками та патологоанатомами досліджень було виявлено спільні риси в захворюваннях Песцова та лісника. Останній помер через кілька годин від інфаркту.
Це абсолютно несподівано наштовхнуло медиків на думку про вірусну етимологію захворювання.
Вірусологи підтвердили дану версію, після чого людство поринуло в паніку. Новий вірус був виявлений у всіх жителів межуючих з проклятим лісом сіл.
І хоч жодних симптомів страшного недуга ні в кого поки що не було, людей утримували під суворим наглядом лікарів та правоохоронців. Дії останніх супроводжувались масовими протестами хворих, що ставали дедалі тверезішими та, на цій підставі, агресивнішими.
Наляканий жахливими перспективами розвитку синього вірусу, президент наказав військам оточити регіон, щоб перешкодити масовим безпорядкам і запобігти розповсюдженню вірусу. Крім того було прийняте рішення про знищення дерева, яке на думку науковців сприяло поширенню хвороби.
Проти такої політики рішуче вступила сусідня держава, погрожуючи прислати своїх миротворців для захисту диво-дерева, а разом з ним всіх людей, хворих на синю хворобу.
Сполохане, мов курка на сідалі, НАТО таки ввело миротворців в регіон.
Сусідня держава виступила з вимогою вивести всі війська із зони конфлікту.
Вірусологи тим часом сипали новими жахливими подробицями патогенезу страшної синьої хвороби, якій притаманні ознаки сказу, СНІДу, білої гарячки та лихоманки Ебола одночасно.
Разом з тим, знайдена під дубом мертва білка, померла на думку місцевого ветеринара Васі Пахоменка все-таки від сказу. Його несміливі спроби довести, що від тієї ж, старої як світ, недуги помер горезвісний Песцов, були придушені в зародку медичними світилами світового масштабу.
Тим часом керівники держав великої сімки всерйоз подумували про фізичну ліквідацію вибухонебезпечного регіону.
Повідомлення про нові смертні випадки від синьої хвороби (двоє пацієнтів Синьорилівського фельдшерського пункту відшукали запаси медичного спирту, і в той же день померли від щастя, а кількома годинами пізніше, після важких душевних та фізичних мук загинув від чорної заздрості фельдшер Мухін), спонукали велику сімку до рішучих дій.
В ніч на 1 січня ліс і прилеглі до нього села зрівняли з землею.
Людство полегшено зітхнуло та оголосило триденний траур.
Вранці, 5 січня в своїй квартирі, після важкого рецидивуючого запою прийшов до тями генерал сусідньої держави Василь Іванович Небийрило.
Дізнавшись з новин про сумний кінець рідного села Синьорилівки, він пом’янув рештками чистого англійського віскі свою загиблу разом з селом бабусю, і, в стані афекту направився на роботу, де назвав весь підвладний йому особовий склад ублюдками та відправив його к… матери «водку пить». Потім, привітавши по телефону президента з Новим роком, скрикнув фальцетом «за Сталіна!», спрямовуючи ядерну боєголовку на одну з держав великої сімки…
… Ядерна зима підходила до кінця. Несміливе хворобливо-бліде сонце ледь визирало із-за важких синювато - білих хмар. На рівній пошрамленій численними вибухами місцевості чорне на понівечене стояло мертве дерево, з єдиним неприродного кольору листком , що якимсь дивом вижив в ядерно-нейтронному жахітті.
До дерева повільно йшли двоє, діловито розмовляючи, та жваво ворушачи своїми тонкими ногами - черенками. В ста метрах від дерева схожий на велетенський листок в промінні неясного ще, заспаного сонця виблискував синьою обшивкою космічний корабель.
- Гадаю, скоро можна буде заселяти планету. Клімат покращується… - промовив капітан Йов, задоволено поглянувши на співбесідника.
- Так, умови стають дедалі сприятливішими для фотосинтезу… - погодився його синій колега, задоволено посміхаючись.
- Як я й передбачав…
- Але як ти міг спрогнозувати розвиток подій? - бортовий інженер Йох спантеличено поглянув на Йова.
- Ну, дар провидця притаманний мені від народження. Дослідивши інтелект цих примітивних гомінідів… як їх там… homo…
- Вони називали себе розумними…
- Так, - зареготав Йов, - так, от дослідивши їхній мозок неважко було змоделювати розвиток подій. Тому я стверджував, що одного агента для знищення земної цивілізації буде більш ніж достатньо. До речі, спускайтеся вже вниз, капітане Зум…
Радісно скрикнувши, синій листок, збільшився у кілька разів, і відірвавшись від гілки легко впав додолу. Лисе дерево розчулено посміхалося беззубою корою, любуючись зустріччю давніх друзів.
- Цивілізація вмерла… хай живе цивілізація, - пророкотів дуб, на очах обростаючи тисячами молодих глянцевих листочків, синіх, як шматок після ядерного неба, що проступив із-за важких радіоактивних хмар.
