Це було у клубі. Ми з Мірою вирішили трохи відпочити, випили "Бейліса", потанцювали. Потім Міра почала дрейфувати у бік одного хлопчика, з яким пішла покурити і курила десь з півгодини. Ну, у нас з нею в цих справах політика невтручання, то я відпочивала собі далі, коли поруч опинився один менчик. Не те, щоб мрія дитинства, але нічого собі і прикольний. Жартував, танцював, замовив якийсь рідкісний коктейль з семи компонентів. А потім запросив продовжити вечір. Тільки у Зоряної Мальва правило продовжувати перший вечір лише на власній території. Це вже коли знаю людину, то з правила можуть бути виключення, а як вперше бачу, то тільки так.
- Поїхали! – каже він, коли чує мої умови, замовляє ще по коктейлю на коня і ми виходимо з клубу. Я дивлюся на припарковані автівки і намагаюся вгадати, яка ж його. Так, "Ланоси" навіть не беру до уваги, "Логани-Лохани" теж. Оцей "Паджеро"? Чи спортивна "беха"? Або жовтенький "Мустанг"? Невже банальний "Мерс"? А може оте "Бентлі"? Йо! Зоряна Мальва ще не їздила на "Бентлях"! Воно?
- То де? – питаю я у хлопчика.
- Та ось там. Двісті метрів і метро. А де ти живеш? – питає він. Не ввічливо відповідати питанням на питання. Але ще гірше те, що я почула.
- В тебе немає машини?
- Та я тебе на руках до метро донесу! – він намагається підхопити мене на руки, що не важко, бо Мальва важить шістдесят два кілограми. Але я пручаюся і вислизаю з рук.
- Знаєш, що кажуть зірки? – звертається Зоряна Мальва до хлопчика.
- Що? – питає він і дивиться на неї палаючими очима. Взагалі то Мальві подобаються такі погляди, вона дуже радіє, що ось так може запалювати менчиків. Але не цього разу.
- Зірки кажуть, що в нас нічого не вийде. Прощавай, любий друже. – Мальва тріпає хлопчика по щоках і повертається до клубу. Мальва прислухається. Ну, різні бувають історію, то краще не розслаблятися, коли ти одна на вечірній вулиці. Ось він біжить за мною. Але мені не страшно. Він не з тих, кого бояться.
- Зачекай!
- Що?
- Це через те, що в мене немає машини?
- Коли в людини немає машини, то в нього багато ще чого немає. – кажу я перевірену на практиці істину. Хлопчик дивиться на мене і кліпає очима. Моє хороше, воно ось-ось ще розплачеться. – Не переймайся. – кажу я йому і заходжу в клуб. Міра дає джазу на танцполі зі своїм хлопчиком. Цікаво, хоч у цього менчика є машина, чи сьогодні день безконячних? – думає Зоряна Мальва і замовляє чогось для того, щоб зігрітися. Пішки того вечора йти не довелося.
Ви тільки не думайте, що оце Зоряна Мальва таке пихате стерво, що їй в падло їздити на метро. Та ні. Хоча дійсно, метро – річ галіма, особливо в часи пік. Але справа в тому, що їздити в метро мені категорично заборонено згідно з контрактом, який я підписала з ПАКом. Ну, це фірма, на якій я працюю. Там розвивають тему: "Зірка про зірки", то й вважають, що справжня зірка, а Зоряна Мальва саме така, не може їздити в метро. Я не проти. Щоправда всі мої спроби переконати керівництво купити мені автомобіль поки що залишилися невдалими. Керівництво каже, що турбується про мене, згадує історію з першою ведучою. Тіпа, дівчині, та ще білявці, не можна довірити керування машиною у такому шаленому з водійського погляду місті, як наша прекрасна столиця. Я кажу, що радо погоджуся на машину з водієм, але мені кажуть, що ще не час і замість цього підсовують таксі, отримані по бартеру.
Та я б сама купила машину! Я все ж непогано заробляю. Але в мене поки вистачає на щось скромненьке, якесь там "Твінго" чи "Фабію". Але серце просить великою чорної машини. В мене колись був менчик з "Інфініті". Спитайте у Міри, ніде я так гармонійно і доречно не виглядала, як в "Інфініті", такому великому, як танк, оздобленому зсередини шкірою кольору топленого молока. Як раз під колір мого волосся.
- Мальвочко, а що ото криза? Надовго? І чи правда, що за долар будуть давати по вісім гривень? – питає дядя Вова, який встиг улипнути в пробку, вискочити з неї і зараз рискає по дворах якихось спальних мікрорайонів, щоб її об'їхати. Криза, останній тиждень Зоряну Мальву тільки і питають про кризу.
- Криза ненадовго. Десь до Нового року. Курс може коливатися, але потім повернеться до п'ятірки за бакс. Воно і зручніше так і правильно. – кажу я. Якщо я не знаю, що там віщують зірки (а я ніколи не знаю, бо я тільки читаю гороскопи), то завжди кажу, що все буде добре. В житті і так вистачає апокаліптичних картин і песимістичних очікувань, то не хочу їх плодити.
- Це добре. А то зібрався ремонт робити, а мені кажуть, що не можна, що криза, що краще грошики приберегти.
Я щось там киваю головою, наче підтримаю точку зору дяді Вови. Щось ще думаю про те, що одна з найбільших переваг відсутності власного житла в тому, що не треба робити ремонт, коли дядя Вова різко гальмує. Якби Зоряна Мальва не була б сповита паском безпеки, то бахнулася б мармизкою об лобове скло, а може б, навіть і вивалила б його. Але дядя Вова завжди слідкує, щоб я одягала пасок. Мотивує, що дуже вже цінний пасажир. Та Зоряна Мальва й сама завжди використовує пасок по особистим мотивам. Молодець дядя Вова, хоч зараз він гупає рукою по керму і сипить матюками. Бо на дорогу, по якій ми їхали, вискочило червоне спортивне "Ауді". Вискочило внагляк, аварії не сталося лише завдяки добрій реакції дяді Вови, якої могло і не бути після безсонної ночі (Мальва в нього останнє замовлення перед відпочинком). "Ауді" наче не помічає виску наших гальм і відчайдушного вивороту дядею Вовою керма. "Ауді" газує і зникає. Дядя Вова намагається його наздогнати, але "Логан" не дуже то пристосований для гонок.
- Суко, обсоски! Дупу б надрав! – шепоче дядя Вова. І це він не хвалиться перед Зоряною Мальвою. Він то взагалі невдаха, якийсь водій таксі. П'ятдесят років, золоті зуби, пожухла шкіра, тіло, яке не знало за собою догляду. Типовий совковий менчик. Але в ньому є впевненість. Колись я сама бачила, як він поліз розбиратися з водієм "мерса", який подряпав його "Логан". "Мерс" був крутий, остання модель, блатні номера, але дядя Вова не злякався, не зробив вигляду, що не помітив, як зробили б дев'ять з десяти, а пішов розбиратися і вибив з якогось мажора гроші на ремонт. Він вважав себе людиною і вимагав такого саме ставлення. Навіть коли його зупиняли даїшники, то він не зменшувався у зрості, як більшість, не переходив на прохальні інтонації, а розмовляв холодно і впевнено. Він був мен, підтоптаний, занехаяний, але мен і це мені в ньому подобалося.
- Ти як? – питає він в мене.
- Та нічого. Нормально.
- Ти вибач, що так вийшло.
Я розумію, що вибачати тут нічого, бо він не винний у тому, що в Києві існують дебіли на червоних "Ауді", яким правила дорожнього руху до одного місця. А машинка красива, що там казати, Мальва колись на такій розсікала.
