

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	827
Творів:	12505
Рецензій:	19372

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Сатира й гумор

Глава 3

© Олександр Халва, 05-05-2006
Почувши це питання, Лідія Олексіївна почервоніла і соромливо опустивши очі зізналася: - Так… - Важко зітхнувши, Лідія Олексіївна вирішила виправдатися перед «докторами». – Ви ж розумієте, мій чоловік вельми заможна людина і до нас час від часу в будинок залазять грабіжники… Але знаєте, всі дванадцять інцидентів закінчилися добре…- Витримавши паузу, Лідія Олексіївна зважилася і додала: - І ніхто більше шести місяців в лікарні не лежав. - Дванадцять подій, ви говорите? – Перепитав Толік Шевченка і тут же додав, хлопнувши Ігоря по плечу: - Ми зробимо все, що б подібних випадки більше не повторювалися в біографії вашої милої собачки. Наступний буде тринадцятий. Я, у принципі, не дуже-то вірю в магію чисел, але всяке буває. Коли ця тема для розмови вичерпала себе, Лідія Олексіївна піднялася з крісла і попрямувала до виходу. За нею пішли обидва охоронці. - І не забувайте, ви спускаєте Ангела з ланцюга, коли ми дамо вам про це знати… - Нагадав Толік Шевченко. - Добре, добре… - Сказала Лідія Олексіївна вже в коридорі. Як тільки Лідія Олексіївна і її охоронці опинилися в коридорі, Толік Шевченко зашипів на Ігоря: - Чому ти дозволив їм вийти? Ти хочеш, що б нас зжер це ходячий м”ясопереробний завод? Ти чув, наступна його жертва буде тринадцята, а це значить, що в лікарні їй цілком можливо вже не доведеться лежати. - При чому тут я? А не чи не тобі захотілося послухати як гавкає Ангел? А не чи не ти мені не дав слово вставити за останні десять хвилин? – парирував Ігор Білозерський. - А що я? Я тільки практикант, а значить можу помилятися? А ось ти, з твоєю багатою практикою в Голлівуді, міг би наставити колегу на шлях істинний. Ти мені кращий скажи, де у вас тут пожежні сходи. – Толік, не чекаючи відповіді, відкрив вікно, висунув голову, почав вертіти їй у пошуках сходів і почав говорити сам з собою. – Жаль пожежних сходів немає, а то можна було б звідси утекти. Можна було б також виплигнути з вікна, але це ризиковано. Що ж шляхів до відступу немає, шукатимемо інші варіанти. - З цими словами Толік Шевченко відкрив шафу в кабінеті Ігоря, заліз в нього і закрив за собою двері. - Що ти робиш в шафі? – Запитав здивований поведінкою друга Ігор Білозерський. Толік Шевченка відповів Ігорю не відкриваючи шафи: - Ховаюся. І тобі раджу, якщо жити хочеш. Все-таки наступна жертва нашого Ангела буде тринадцята. – І тут же крикнув: - Лідія Олексіївна, хай охоронці відпускають Ангела. Ігор Білозерський, почувши це, безпорадно озирнувся. У кабінеті більше не було шаф. Тоді Ігор кинувся до столу, відкрив нижню шухляду і вихопив з нього перев'язану стрічкою коробочку. У цей момент Ігор Білозерський почув гарчання. Ангел стояв в дверях і кровожерливим поглядом дивився на Білозерського. Ангел чекав, коли його жертва почне панічно бігати по кабінету, псу як видно хотілося розтягнути майбутню забаву. Але Ігор Білозерський розумів, що бігати в даному випадку буде безглуздо, він пірнув під стіл і підтяг до себе стілець. Ангел загавкав і в декілька стрибків опинився біля столу. Ротвейлер схопив ніжку стільця зубами і почав тягнути на себе. Ігор Білозерський не здавався. Але потрібно було зовсім небагато часу, щоб Білозерський зрозумів, що довго він чинити опір ротвейлеру не зможе. Крехчучи, Ігор відпустив однією рукою стілець і почав нею розгортати коробку, яку він встиг схопити, перш ніж виявився під столом. Абияк розкривши її, Ігор витягнув з неї флакон з духами. Це був його подарунок Галині на річницю їх першого побачення. Намагаючись не думати про заначку витрачену на придбання елітних французьких парфумів, Ігор направив флакон в морду собаки і натиснув на клапан. - А-а-а! Не подобається! – Радісно закричав Ігор, коли Ангел вискнувши відскочив від своєї жертви. – Що? Хотів зжерти мене? Не вийде – подавишся! Ротвейлер зробив ще декілька спроб наблизиться до Ігоря, але нова порція духів примусила його відмовитися від цієї затії. Ангел, гарчавши, почав бігати навколо столу під яким знаходився Ігор. Зробивши друге коло, Ангел зупинився. Ротвейлер втягнув ніздрями повітря і кинувся до шафи. Ангел прийнявся дряпати двері і гавкати. З шафи почувся голос Толіка Шевченка: - Ігор, чому ця тварюка атакує мій притулок. Вона тебе, що вже зжерла? Ігор? - Ні! – засміявся Ігор Білозерський. – Просто Ангелу не подобається запах духів. А ось твій запах його цілком влаштовує. - Ігор, скажи мені показалося або ти дійсно радий тому, що Ангел вирішив мною пообідати? – крикнув з шафи Толік Шевченко. - А чому я повинен хвилюватися? Ще вчора ти мені говорив, що твій план ідеальний. Я думаю, з його допомогою ти напевно зможеш виплутатися з цієї ситуації. – Крикнув Ігор. – Хоча, якщо ти визнаєш, що ти ідіот і твій ідеальний план теж ідіотський, можливо я наважуся запропонувати свої послуги такому великому комбінатору. - Єхидствуєш? Алеж це ти, утягнув мене в це? – заявив Толік. Цього разу голос Шевченка звучав голосніше. Ангелу вже вдалося трохи прочинити двері шафи. - Я??? І ти ще смієш говорити мені про це? Тобі ж так хотілося бути схожим на Насреддіна. Ось і одержуй свого осла. – Обуреним тоном вимовив Ігор. - Звичайно ти. Адже це ти мені подарував на моє тринадцятиріччя зібрання творів О*Генрі. З тих пір я прагнув у всьому бути схожим на його героїв. Який же я був дурний, я повинен був ще тоді здогадатися, що ти подарував мені цю книгу з однією єдиною метою – погубити мене. – Кричав Толік, коли голова Ангела вже була в шафі. - У такому разі, мудрий і кмітливий Насреддін або якщо тобі буде приємнішим, містер Таккер, може ви мені скажете, що нам робити з пані Малковою. Я не зможу узяти гроші у жінки, у якої явні проблеми з головою. А цей собака! Вона ж небезпечна для суспільства, її треба взагалі приспати. – Звернувся до друга Білозерський. - Старий, якщо я загину, так тому і бути. Але запам'ятай, якщо ти поясниш їй, що Ангел ніколи не стане вегетаріанцем, то вона можливо захоче, що б ця псина почала займатися йогою… Голос Толіка обірвався, оскільки Ангел вже був в шафі. Тепер Ігор міг чути тільки гавкіт і метушню. Коли Білозерський стурбований висунув голову з під столу, то побачив як на Ангелка посипалися вішаки з одягом. Цим скористався Толік Шевченко і вискочив з шафи. Він спробував закрити ротвейлера в шафі, але це у нього не виходило – дуже великим був Ангел. Усвідомивши, що коли Ангел вибереться з шафи, то сили будуть явно нерівними, Толік кинувся до вікна. Шевченко, встрибнувши на підвіконня, спрямував свій погляд на шафу. Шафа двічі здригнулася і з неї вилетів Ангел. - Ну що, Ангел, доведеться сьогодні посидіти на дієті. – Засміявся Толік. У відповідь на сміх Толіка Шевченка, Ангел підбіг до вікна і спробував вчепиться в ногу Шевченка. Почувши лузг зубів ротвейлера, Толік перестав реготати. Ангел поставивши передні лапи на підвіконня, став ще ближчим до Толі. Толя був вимушений, ризикуючи зірватися, сховатися за тією частиною вікна, яка залишалася закритою. Шевченко забезпечив себе від нападу собаки, але тепер було достатньо одного ніякового руху, що б взнати безпечно падати з третього поверху чи ні. Толік Шевченко був буквально на краю. -Толік, може, ти все-таки повернешся в кімнату? Якщо Ангел випаде, це буде поганою рекламою для нашої справи. – Крикнув з-під столу Білозерський. Уловивши іронію в голосі друга, Толік Шевченка заявив: - Боюся один я не зможу утримати нашого Ангела. Але якщо ти вилізеш з-під столу і триматимеш його за задні лапи, то так у нього точно жодних шансів вивалиться. - Один момент, тільки допишу заповіт. – З тією ж іронією в голосі відповів Ігор. Толік Шевченка відчуваючи, що він сповз з карниза ще на декілька міліметрів, вирішив не відволікатися і зосередити всю свою увагу на тому як утриматися. Після декількох спроб Толіку вдалося відвоювати у карниза втрачені міліметри. Шевченка полегшено зітхнув. - Толян дивися. Ця тварюка ніби збирається спати. – Повідомив Толіку Білозерський. Дійсно, Ангел ліг під вікном, позіхаючи, широко розкрив свою пащу і продемонструвавши Ігорю всі свої зуби, закрив очі. - Осьтварюка! Не міг улягтися у іншому місці. – Із злістю процідив Толік Шевченко. Ангел голосно заричав, не розплющуючи око. - А ти ще не спиш?! Ну спи, спи…- Сказав Толік Шевченко і заспівав колискову. Наступні двадцять хвилин в кабінеті Ігоря Білозерського панував спокій. Якщо не рахувати скрегіт зубів господаря, який явно був не в захопленні від монотонного повторення Толіком «Спи моя радість, засни…», решту строчок з колисанки у нього пригадати не виходило. Так пройшло двадцять хвилин.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.010027885437 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design