Після Ірпінського семінару 2000-го року відбулися певні події, що суттєво вплинули на взаємини ТА “500” з видавництвом “Смолоскип” і стосувалися переважно моєї особи. Так вже склалося, що зв`язок між мною, всіма іншими митцями і видавництвом тривалий час був прямим та основним. Йдеться, в першу чергу, про літературні акції, в організації яких я брав безпосередню участь в буквальному розумінні цього: фінансування їх велося через моє, як працівника видавництва, посередництво. Плюс ідеї ТА “500” теж в основному викладав панові Зінкевичу я. Словом, після того вечора стався остаточний розрив зі “Смолоскипом” – і не з моєї провини, хоча через мою певну легковажність. Завершив той вечір я, прочитавши фейлетон, котрий образив патріотичні почуття Осипа Зінкевича. Хоча йшлося там лише про кондовість та застарілість національно забарвлених громадських заходів. Текст читався на публіку рік, у різних містах аудиторія сприймала його однаково – реготом. Потім молодь робила ксерокопії з оригіналу, а більш дорослі кивали: “Точно підмічено”. Не сприйміть це як саморекламу та вихваляння. Просто ніхто, окрім Олександра Ярового, котрий демонстративно вийшов, і пана Зінкевича, не образився на зміст тексту. Вже наступного дня директор “Смолоскипа” зі мною принципово не вітався, демонстративно дякуючи за допомогу всім, окрім мене. Потім відбулася розмова, суть котрої звелася до наступного: ми мусимо негайно розійтися через мою таку поведінку. Виявляється, панові Зінкевичу неодноразово доповідали (знову це „доповідали”), що подібне я мав нахабство читати всюди по Україні. І вже сьогодні підходили люди з прозорими натяками: “Ми ж вам казали...”.
Хоча Пантюк та інші переконували – директор відійде і всі знову будуть разом, я точно знав – назад вже нічого не повернути. Дотепер мені прощалися випивки, ініціювання хорового співу однієї з культових пісень митців “На поле танки грохотали” (її гандж у її російськомовності, хоча вона зовсім ідеологічно та національно нейтральна), різні неетичні вислови на адресу людей, котрих пан Зінкевич вважав кращими представниками людства і своїми улюбленцями, навіть моє демонстративне ігнорування політики як явища, чого працівник “Смолоскипа” не мав права припускатися. Але критичний погляд на суто українські реалії він мені пробачити не міг.
Окремо в цьому контексті хочу розповісти одну повчальну історію. Як уже повідомлялося вище, в “Смолоскипі” я не працював з березня 1998 року. Пішов я за власним бажанням, та стосунки ми тримали далі тісні та дружні. Я й далі координував молодіжні програми. У березні 1999 Сергій Жадан запланував у Харкові дводенну мистецьку акцію. Коштів на “гастролі” “Смолоскип” тоді не виділяв. Але якщо написати на паперах, що проводилася конференція, навіть провести невеличке подібне зібрання швидше для формальності й зібрати традиційні доповіді, то бажану мистецьку акцію в рамках конференції провести можна. Інакше неможливо буде написати звіт, і тут пана Зінкевича як директора благодійного фонду всі прекрасно розуміли. Коли вже не передбачено коштів на “гастролі”, а на конференції вони виділені, то сумістити можна будь-що, аби лише на користь справі.
Словом, потрібну суму Жадан отримав, віз її я. Окрім Пантюка та поета-орієнталіста, перекладача зі східних мов, постійного пасивного учасника літературно-мистецьких заходів Юрія В. Ноги, були запрошені харківські музиканти, рок-група “Калєкція”. Тоді вона уславилася тим, що поклала поезію Жадана на музику. Музикантам потрібна апаратура. Її оренда коштувала $50. Бюджетом “Смолоскипа” подібні витрати майже ніколи не передбачалися. Виняток трапився одного разу на врученні нагород, коли співав професійний співак. Але ми могли витратити цю суму і не перевищити при цьому не надто великого бюджету харківської акції, котрий підписав пан Зінкевич. Я вирішив витратити ці гроші на музикантів, а по приїзді пояснити ситуацію. Подібні речі завжди в “Смолоскипі” вирішувалися без жодних проблем. Усе склалося навіть краще, аніж я планував. Коли я сів писати звіти і подзвонив додому панові Зінкевичу, переповівши проблему, він сказав: “Напиши від себе, кому ти ці гроші виплатив, зазнач, що для організаційних потреб, і розпишися. Справу вирішено”. У загальну розписку я вписав прізвища музикантів. Минув місяць – і ставлення різко міняється. Пан Зінкевич викликає мене, показує злополучні розписки і починає натякати, що ці гроші витрачені на якусь російську музику, тобто – фактично вкрадені мною та спільником Жаданом. Виявляється, прізвища музикантів – Мясоєдов, Жихарєв, Єськов та Балалаєв – його дуже занепокоїли. Хоча серед стипендіатів фонду та лауреатів видавництва часто зустрічалися російські прізвища. І переконати його в тому, що музиканти, котрі співають на вірші українського поета, причому – лауреата “Смолоскипа”, не можуть бути російськомовними та ворогами, не вдалося.
Що сталося за цей місяць і чому нашу розмову забуто? Моя версія: хтось сторонній вирішив зайвий раз посварити директора „Смолоскипа” з нами, прискорити розрив, банально зайняти наше місце в системі цінностей пана Зінкевича. Виглядає, він лише шукав приводу, аби розірвати стосунки остаточно, і я, прочитавши некоректний, на його думку, текст сам люб`язно надав цей привід, уклав до його рук зброю. За кілька років Сергій Жадан у інтерв`ю журналу „ПіК” покритикував політику “Смолоскипа” прямим текстом. Пан Зінкевич на той час був у Америці. Журнал там передплатити можна, але прийде він із запізненням на кілька тижнів. Копію інтерв`ю він отримав факсом мало не наступного дня після виходу журналу в Україні. Після чого заявив дружині Жадана, режисерові театру-студії “Арабески” Світлані Олешко, що його сприяння справам театру під загрозою через поведінку її чоловіка. Отже, розрив старих дружніх та вдячних стосунків кимось цілеспрямовано провокувався впродовж кількох років. Водночас потроху в оточенні “Смолоскипа” почали виринати люди та спільноти, котрі недвозначно натякали: ми вам більш потрібні, аніж хтось інший, ми не будемо такими ось невдячними свинями.
Це дійсно можна сприймати за версію, можна – за виливання особистих емоцій, навіть за спробу виправдати якісь свої вчинки. Між тим, нічого не міняється. Все йде, як мусить.
Між тим нічого не міняється. Все йде, як мусить.
...Роман Скиба тепер бомжує в Києві, декларуючи власний альфонсизм, хизуючись відсутністю грошей та влаштовуючи для самозаспокоєння акції, котрі відбуваються з бувалим розмахом та значимістю минулих львівських „Лірів” лише у його свідомості.
...Іван Андрусяк спочатку подався в політику, потім – знову в літературу, вважає себе літературним критиком, хоча критичні його виступи дуже погані. Вдаються Андрусякові лише компліментарні відгуки на творчість колег, серед яких найчастіше він пише про Степана Процюка, Ростислава Мельникова та Анатолія Дністрового. Далі старанно опікує молодих поеток, вчить їх писати тексти або просто повчає. Окрім як про тексти та літературу загалом ні про що говорити не може.
...Сергій Пантюк далі перетворює власні дні народження на мистецькі акції. Але з Чернівців виїхав знову ж таки через бажання займатися політикою. Це дозволяє йому добувати кошти на видання власних книжок. Любить їздити на „смолоскипівські” та Спілчанські молодіжні заходи, де тішиться зі свого статусу динозавра літератури, дає молодим розумні поради.
...Степан Процюк пише роман за романом, поетом перестав вважати себе давно. За чутками, при нагоді може заперечити власні поетичні набутки та навіть рані прозові спроби.
...Назар Федорак – оглядач відділу спорту в одній з газет Львова.
...Ростислав Мельників стане доктором філологічних наук. Активно займається редакторською діяльністю.
...Сергій Жадан лишився поетом, катається світом, виступає з читаннями. Цитувати чи принаймні згадувати його в певних колах вважається правилом гарного тону.
...Олександр Яровий остаточно зненавидів літературний процес, літературу в собі, а творчість в інших вважає проявами цинічних та на загал ложних цінностей. Тих, хто займається літературою далі, вважає самозакоханими. Шевченка – єдиним генієм. Мізантропія, загальна понурість та декларативне небажання читати сучасн тексти та знайомитися бодай побіжно з хоча б з українськими літературними новинками не заважає йому викладати теорію літератури на філфаці Київського університету ім. Шевченка
...Любомир Стринаглюк творчо підходить до бізнесу.
...Марина Брацило одружена з Юрієм В. Ногою і при першій-ліпшій нагоді не проти поговорити про мистецтво в собі та інших.
Можливо, всієї правди ми тут не сказали. Навіть точно так: є речі, про які треба промовчати. Та все, що було сказане – правда.
