Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2533
Творів: 45668
Рецензій: 89356

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Дивовижні пригоди Дмитрика і Марійки

© Олексій Тимошенко, 16-10-2008
Розділ 1
у якому ми дізнаємося  чому сваряться Дмитрик і Марійка, а дідусь Сава сумує.

Дмитрик і Марійка  сваритись не любили. Та якось воно саме це в них виходило. Бувало Дмитрику щось не сподобається і він почне сердитись, з- під лоба дивитись на сестричку. Частенько і Марійка – ногу вперед, руки в боки, щоки надуває і стоїть. Так і дивляться один на одного. Добре, що так бувало не кожного дня, лише іноді. Ото й сьогодні братик і сестричка прокинулись рано-вранці, усміхнулись, засміялись  та привітались. День розпочинався весело.
Після смачного сніданку  Дмитрик пішов перевіряти як там почуваються  його олов’яні солдатики, залізна дорога та машинки. А Марійка спочатку  вирішила сходити в гості до ляльок Агати та Даринки. Їхній будиночок  розміщався  у кутку кімнати, неподалік від Пластмасового Містечка, нещодавно збудованого Дмитриком.
Агата і Даринка дуже зраділи появі Марійки (звісно, ми не знаємо напевно, чи вони зраділи, але Марійка була в цьому просто переконана), і вона  розказала їм останні новини –гарні та сумні. Гарні – про те, що у них у квартирі тепер з’явиться  Будівничій Майданчик, якого подарували Дмитрику на його день народження і тепер вони (тобто Дмитрик і Марійка)  зможуть побудувати  ще один ляльковий будиночок. Кольоровий та із великими вікнами.
Сумна новина  полягала в тому, що їхній дідусь Сава тяжко захворів. Марійка розповіла, що він тепер частенько сумує і згадує бабусю, і що живе він тепер у них, у сусідній кімнаті. У тій, що раніше належала Дмитрику.
Агата і Даринка співчутливо вислухали розповідь дівчинки і Марійка попрямувала далі. В гості до Лісових Звірів, які мешкали на Лісовій Галявині. Раптом вона передумала, бо  просто перед собою побачила полицю із книжками для дітей і згадала, що давно не гортала ту велику яскраву книжку із гарними кольоровими малюнками. «Казки народів світу». Ото дивовижна книга! Але що це?  Книги на полиці не було. Хтось її поцупив! Дмитрик! Так і виявилось. Поклавши перед собою книгу, Дмитрик сидів на ліжку і гортав сторінки. Треба ж, до ляльок в гості він не захотів із Марійкою йти, бо, як він  авторитетно зазначив, Агата і Даринка  ще зовсім малі дівчатка і з ними дорослим хлопчикам не цікаво, а книжку взяв.
-Дмитрику! А можна  і мені подивитись книжку? – попросила Марійка.
-Я ще трішки подивлюсь і віддам, – відказав Дмитрик і обхопив книгу руками.
- А мені дуже треба!
- І мені треба!
- Мені треба більше,  - Марійка  вхопила книгу і потягнула до себе.
Дмитрик її аж ніяк не хотів віддавати. Ось так тягали вони книгу, тягали, поки не сталось лихо. Книга жалібно промовила « кр-рр» і... розірвалась. Вона була вже дуже старенькою і тепер одна її частина була у Дмитрика, а друга – у Марійки.
- Ой! – вихопилось у Дмитрика і у Марійки.
- Що ми наробили...- тихенько промовила Марійка.
- Прикро. Така книга була.
- Це все із-за тебе. - блимнула очима Марійка.
- Егеж. Якби ти не виривала в мене книгу, вона б не порвалась...
- Це якби ти її віддавав, все було гаразд.
Дмитрик насупився   і відвернувся від Марійки.  От дівчисько! Хіба ж можна з ними чемно поводитись? Звісно ж ні! Особливо з Марійкою, дарма  що сестра, а геть нічого не розуміє.  
А Марійка теж відвернулась, обхопила коліна руками і поклала на них голову.
- Я з тобою не розмовляю!
- Це я з тобою не розмовляю!
- Ні –я!
- Ні –я!
- Ага – розмовляєш!
- Мовчу. Я з такими, як ти, не маю бажання взагалі спілкуватися!
- Дуже мені треба, – надула щоки Марійка.
Ось так Дмитрик і Марійка  посварились через  велику яскраву книжку із гарними кольоровими малюнками. Цю книжку ще колись дуже давно читала їхня мама, і тепер частенько розглядали Дмитрик і Марійка. Спочатку була між ними домовленість, що вона є спільною, а потім виявилось, що тоді, коли  її  гортав Дмитрик, раптом і Марійка про неї згадувала, і навпаки, коли Марійка брала до рук книжку, то  і Дмитрик залишав свої справи (наприклад, командування невеличкою армією олов’яних солдатиків) і теж тягнувся до кольорової книги. А разом дивитись малюнки у них чомусь не виходило...
В цю мить до кімнати ввійшла  мама Дмитрика і Марійки, Віра Сергіївна. Вона побачила у що перетворилась книга, яку подарувала дітям,  на мить спохмурніла, але нічого не сказала. І вийшла із кімнати. Це було найгірше. Краще б вона щось сказала! Дмитрик і Марійка глянули один на одного, швиденько підхопились і побігли за мамою.
- Мамо! Ми не хотіли!
- Це вийшло якось випадково...  
Мама ледь посміхнулась.
- Нічого, тільки треба бути більш обережнішими, добре?
-Добре.
- А книжку ми склеїмо, правда ж, Марійка?
- Склеїмо. Ти, мамо, не хвилюйся.
Мама кивнула головою.
- Не хвилююся. Ну, гаразд, піду на кухню, треба щось на обід  готувати.
Дмитрик і Марійка повернулись у свою кімнату.
- Я знаю чому мама така засмучена, це із-за дідуся Cави, – авторитетно  промовив Дмитрик.
- Бо він захворів?
- Егеж. Я чув, як лікарі сказали, що треба робити якусь операцію, а мама сказала ніби «у нас таких  грошей немає»
- А тато?
- Сказав - «все буде гаразд».
- Якщо сказав – так воно і буде.
В цю мить у вікно хтось почав нав’язливо стукати.
-Тихше. – прошепотів  Дмитрик. – Чуєш?
- Так. – ледь чутно відповіла Марійка.
- Дивно. Ми ж на третьому поверсі!
Але стукіт не припинявся, а навпаки ставав дедалі гучнішим.
Дмитрик тихесенько підійшов до вікна і обережно розчахнув штори.
- Ой! – здивовано промовила Марійка.
За вікном діти побачили невеличкого, але дуже дивного хруща.
- Впустіть будь-ласка! Дуже вас прошу! – валував хрущ.
Дмитрик відчинив вікно і він залетів у кімнату.
- Зачиніть вікно, зачиніть вікно! – продовжував він кричати.
Марійка від здивування гепнулась на стілець, що стояв біля вікна, а Дмитрик хутко зачинив вікно, і зачахнув штори.
Хрущ сів на підвіконня і промовив:
- Дуже дякую! Дуже дякую! Ви врятували хруща Жужу!
- Неймовірно, - вихопилось у Дмитрика.  
- Ой! – промовила Марійка.

Розділ 2
у якому   Дмитрик  і Марійка знайомляться із  хрущем  Жужею

Хрущ  Жужа   був удягнутий  у жовтий жупан та широкі штанці, на голові –капелюх, ще була в нього маленька шпага, прив’язана до широкого поясу.  Закинувши нога за ногу, він стояв і дивився на дітей.
- Ну, чого витріщились? – звернувся до Дмитрика із Марійкою хрущ. – Невже ніколи  не бачили  хруща, що балакає?
- Не бачили...- розгублено відповів Дмитрик. – Я навіть не чув  про таких хрущів.. ще  й в такому одязі..
- Може ми спимо? – висунула припущення Марійка.
- Може ви і спите, а я точно ні. Хочете я вас уколю шпагою.. – хрущ Жужа вихопив свою шпагу і показав, як він вміє гарно наносити нею удари.
-Ні-ні, - злякалась Марійка. – Не треба шпагою. Краще, якщо ви вже завітали до нас в гості, то почувайтесь як вдома. Хочете, ми вас чаєм пригостимо?
- Дякую, – одразу подобрішав хрущ Жужа. – Та якось іншим часом, бо в мене, знаєте, ще багато справ в нашому королівстві.
- У вашому королівстві? – із захопленням запитав Дмитрик.
- Так. У королівстві Співучих Хрущів. Є таке гарне королівство, мабуть теж не чули?
- Не чули.  
- Слухайте, - обурився хрущ Жужа, - а де ви живите, що не знаєте про це гарнесеньке королівство? Невже нічим не цікавитесь? Ви що, газет не читаєте?
Дмитрик розсміявся.
- Наскільки я знаю, в газетах у нас більше пишуть про якісь нецікаві речі, а от про королівство Співучих Хрущів напевно ніхто і не знає.
- Прикро. Треба розказати якомусь журналісту – хай напише. Бо це якесь справжнє неподобство.
- Скажіть, пане хрущ Жужа, а як ви до нас здогадались у гості залетіти? – чемно запитала Марійка.
- Відверто кажучи,  я не збирався.. тобто, якби я знав, що в цій гарнесенькій квартирі живуть такі чемні і напевно слухняні дітки.. перепрошую, я ж не знаю, як...
- Дмитрик і Марійка, - підказав Дмитрик гостю.
- Дякую, а я - хрущ Жужа!
- А ми вже знаємо! – голосно закричали Дмитрик і Марійка.
- От і добре. Отож,  якби я знав, що в цій гарнесенькій квартирі живуть такі чемні і слухняні дітки Дмитрик і Марійка, то обов’язково завітав би раніше, але розумієте, по-перше, в інший день це зробити досить важко, бо тільки  сьогодні розцвітає чарівна квітка (ми називаємо її чар-квіткою) і  все навколо оживає, і ми, казкові  жителі міста, можемо поспілкуватися із людьми, а по-друге....
Хрущ Жужа раптом зашепотів.
- По-друге, у нас в королівстві  стались надзвичайні події і  я змушений був ...е-е-е на деякий час залишити королівство, на деякий час. Не зі своєї волі зрозуміло, так склалося. А ще мене переслідували і я аж ніяк не міг де-небудь заховатись, тому і почав стукати у перше –ліпше вікно. А далі ви знаєте. Ні, ви не подумайте, я хрущ хоробрий, але за мною ганявся цілий загін із особистої  варти барона Хрипаля.
Хрущ Жужа знітився і сумно додав:
- Цей барон Хрипаль разом із бароном Дударем вирішили у нашому королівстві захопити владу, бо їм, бачте, не подобалося, як співають королівські співаки, і  взагалі, їм все не подобалося, тож вони і підмовили ще декількох поважних хрущів, які теж не розуміються на справжній музиці, підготувати повстання, щоб скинути короля.
-Цікаво ж як...- захоплено промовив промовив  Дмитрик.
- Та яке там цікаво.. сумно! А хочете я зіграю  свою улюблену мелодію...
- Звісно хочемо, - заплескала в долоні Марійка. - Тільки якщо не дуже голосно, бо наш дідусь Сава тяжко захворів, а лікарі  сказали, щоб його не турбували.
- Ну що ви! Моя музика гарна, вона може і допомогти. А ще не кожна людина може її почути, тільки дуже доброзичлива і весела,  -  у лапах хруща Жужи з’явилась маленька скрипка і за мить по кімнаті розсіялась  чарівна музика.
-Ну от, - вклонився  хрущ Жужа після свого виступу.
Дмитрик і Марійка зааплодували.
- Браво! – кричав  Дмитрик.
- Молодець! – похвалила Марійка.
- Дякую! - вклонився хрущ Жужа вдруге. – Дякую, що ви змогли  оцінити справжнє мистецтво. Ви, я бачу, виховані та чемні дітки. Але я змушений вас залишити,  бо чекають на  мене важливі справи!
- Прикро, – зітхнула Марійка. - Нам було так з вами весело!
- Колись я  ще до вас завітаю в гості, звичайно, якщо ви мене запросите.
- Запрошуємо, хрущ Жужа, запрошуємо.
-  Гаразд, - вклонився  гість,  -  змушений вже летіти.    
Дмитрик відчахнув штори, відчинив вікно.
Хрущ Жужа  швиденько підхопився,  весело закричав:
- Приємно було познайомитись! – і вилетів у вікно.

Розділ 3
у якому виявляється, що дідусь Сава теж знайомий із хрущами, а також з’ясовується, чому горять скарби.

Дмитрик  обережно постукав у двері кімнати, у якій відпочивав дідусь Сава, і коли він  промовив «заходьте, заходьте»,  разом із Марійкою підійшов до ліжка. Дідусь усміхався.
- Ми прийшли сказати вам «на добраніч!» - пояснила Марійка.
- Дуже добре, - похвалив дідусь Сава. – І дякую, що не забуваєте про мене.
- А ви ще довго будете хворіти? – поцікавився Дмитрик.
- Ні, що ти Дмитрику, я ж і не хворію, трішки приліг відпочити. Ось полежу, сил наберусь, а потім  піднімусь – справ в мене ще багацько. А ви мені скажіть ось що – хто ж це у вас у кімнаті так гарно грав на скрипці, по-справжньому чарівна музика, мені навіть стало якось легше, веселіше.
Дмитрик і Марійка глянули один на одного. Дивно ж як, хрущ Жужа казав, що   не кожна людина може її почути, тільки дуже доброзичлива і весела, виходить – дідусь Сава саме такий і є! Дмитрик і Марійка почали навипередки розповідати про візит незвичайного хруща Жужи.
- То грав хрущ Жужа.
-  Він  випадково залетів до нас, тікав від переслідування.
- Хрущ Жужа був удягнутий   у жовтий жупан...
-Та широкі штанці..
- А на голові  –капелюх...
-А  ще була в нього  шпага!
- Справжня!
- І скрипка.
- Теж справжня!
- І він так гарно грав, на скрипці!
Дідусь Сава розсміявся.
- Ви нам напевно не вірите?- збентежено промовила Марійка.
- Чому ж, вірю! Та й день сьогодні такий, незвичайний, день напередодні  важливого свята. А про хрущів я ще з дитинства   знаю. Дуже співучі ці хрущі, а у їхньому королівстві...
- Ви і про королівство знаєте?!
- Звісно,  знаю. Колись я був особисто знайомий із одним  хрущем, і не простим, а справжнім королем  Скрипалем III. А король був гарний, за народ свій дуже турбувався, піклувався, щоб хрущі не  грали погану музику,  та й не було тоді в королівстві хрущів ніяких непорозумінь. Так що і я знайомий із хрущами, отак от.
- Дідусь Сава, а що за свято важливе?
- Як? Ви не знаєте? – щиро здивувався дідусь Сава. – А ви чули про такий вислів: «У Купальську ніч скарби горять»?
- Ні, - здивовано відповів Дмитрик.
-Ні, - повторила Марійка.
- А  хто  палить ці... скарби?
- Та ніхто не палить! – розсміявся дідусь Сава. – Просто кажуть так. А ще переказують, ніби в літню ніч перед Іваном Купалом цвіте чарівна квітка папороті - лише раз на рік...
- Чарівна квітка папороті?
Дмитрик здивовано глянув на Марійку. Це ж хрущ Жужа розповідав про цю незвичайну квітку!
- Саме так. Чарівна квітка папороті. Переказують, ніби і Купальська ніч є чарівною. Ходить по землі в цей час людське щастя, але й блукають лісами та полями, стежками та доріжками усілякі темні сили. А лісове зілля набуває цілющих властивостей, якоїсь таємної сили і може служити певним справам...
- Ой! – вихопилось у Марійки.
- Не бійся, Марійка! – усміхнувся  дідусь Сава. – Це все легенда, казка.
- А скарби, скарби? Як їх знайти? – з нетерпінням поцікавився Дмитрик.
- От хто знайде цю чарівну квітку папороті, і зірве її,  той усе на світі знатиме, дістане без труднощів усі скарби, матиме чудодійну силу. Не стане нічого неможливого для такої людини.
Дмитрик і Марійка дивились на дідуся Саву із широко розплющеними очами і  жадібно ловили кожне слово.
- Дідусь Сава, а  коли настане ця чарівна Купальська ніч? Коли можна знайти оцю квітку папороті?
- Невже ви і цього не знаєте? Дивно,  – дідусь Сава раптом зашепотів. – Купальська ніч настане не пізніше як... сьогодні!
- Неймовірно, - вихопилось у Дмитрика.  
- Ой! – тільки й промовила Марійка.

Розділ 4
у якому виявляється, що спати ніхто і не збирався.

- Ти спиш? – прошепотів  Дмитрик.
- Сплю. – відповіла Марійка. - А ти?
- Теж сплю.
- А міцно спиш?
- Міцно. А ти?
- Ще й як!
Дмитрик і Марійка лежали у своїх тепленьких ліжках, вкриті  легенькими ковдрами (бо літо ж!) і робили вигляд, що вони сплять. Найкраще виходило робити вигляд, що він спить,  у Дмитрика. Він навіть іноді хропів, так само, як  частенько це   робив тато.
- Дмитрику!
- Що?
- А мені здається, що ти не спиш.
- Ні.
- Що ні? Не спиш?
- Ні. Сплю.
Брат і сестра продовжували натхненно «спати».
- Марійка?
- Що?
- А ти?
У відповідь Дмитрику ніхто нічого не сказав.
- Марійка!
- Та що?
- Чого ж ти мовчиш, як же я дізнаюсь про те, чи ти спиш, чи ні?
- Ні.
- Ні – спиш?
- Ні – не сплю!
- І я теж не сплю! Слухай, Марійка, а  як ти думаєш, дідусь Сава казав правду?
- Не знаю. Може і правду.
- От і я думаю.  І хрущ Жужа згадував про  чарівну квітку.
- Згадував.  І так гарно грав на скрипці..
- Гарно. От було ж добре ту чарівну квітку відшукати – тоді і скарби можна знайти.
- А навіщо нам скарби?
- Ну, можна морозива багацько купити, наїстися,  як ніколи.
- Ой! І правда. А ще  можна піти у парк і цілий день кататись на атракціонах.
- Теж не погано. А ще можна   купити велику, ні, величе-е-е-зну  залізну дорогу.
- Або великий кольоровий будиночок для ляльок.
- Або мультфільмів багато. Всі-всі.
-Ні. Всі не треба.
- Це чому?
- Не цікаво потім буде.
- А-а-а. Тоді ....слухай, Марійка, напевно ж можна дідусеві Саві допомогти? Ну, пам’ятаєш, я говорив, як чув про те, що треба багато коштів для лікування?
- Пам'ятаю.
На деяку мить Дмитрик і Марійка замовчали.
Потім Дмитрик промовив:
- А це ідея!
- Ой, а страшно не буде?
-  Ні-і-і. Це ж чарівна ніч! Марійка, - підхопився із ліжка Дмитрик. - ніхто ж навіть і не помітить, ми тільки – раз – і знайшли квітку. Два – знайшли скарби.
- Раз – і знайшли квітку. Два – знайшли скарби! –  радісно повторила Марійка. - Гарно ж як!
Дмитрик і Марійка за коротку мить вже тихенько  почали   збирати необхідні речі. Це Дмитрик сказав, що з собою треба щось взяти у дорогу, бо так зазвичай роблять справжні мандрівники. А Марійка погодилась. Вони ж і є - справжні мандрівники. Для того, щоб у кімнаті можна було розгледіти необхідні речі, і не впасти у темряві, Дмитрик увімкнув настінну лампу.  
- Я візьму свого ліхтарика!
- А я – свою сумку із ліками!
- А ще треба взяти і великий кошик чи мішок.
- Навіщо?
- А скарби складати?
- Правильно, але великого не треба.
- Це чому?
- Бо нам же скарбів треба тільки щоб допомогти дідусеві Саві. Ну, хіба що ще трішки, щоб купити велику залізну дорогу..
- І будиночок.
- Добре. І будиночок. Тоді я візьму свого рюкзака.
Ще трішки  - і мандрівники були готові.
Раптом сталось незвичайне диво (адже ніч була чарівною!). Тільки – но Дмитрик і Марійка зібрались обережно виходити  із кімнати, як пролунав чиїсь голос.
- Перепрошую, шановні Дмитрик і Марійка, а чи не можна раптом з вами?
- Cправді – справді, -  додав іще хтось.
Дмитрик і Марійка зупинились і глянули один на одного. Дивина та й годі!


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Бачинський Андрій, 17-10-2008

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олег Derim, 17-10-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 3.827584028244 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …