Б.
Навіщо сидіти постійно на підвіконні і дивитися в небо? Щовечора. Так начебто більше зайняти себе нема чим. Ще й напівгола. Можна застудитися. Ех, включали б по частіше голову – було б менше проблем.
Діти – це загалом добре. Вони веселі поки малі. А потім починаються проблеми. У дівчат – від перших місячних, у хлопців – з першої ерекції. Проблеми на голову батькам. А коли їдуть вчитися кудись далеко – то взагалі посивіти можна. Добре, що у мене нема дітей. Бо до всіх проблем ще ці, я б не витримала.
А.
Вікно. Завжди здавалося, що саме воно є отим місцем, де найкраще думається. Мені самотньо. І так страшно. Постійно мучать кошмари, якщо лягаю спати раніше 4 ранку. Найчастіше ми з Вікном зустрічаємо світанок, а потім я йду спати. Вірніше, просто вирубуюся. З надією, що мені нічого не снитиметься. Хоч так практично не буває. Щоночі сни. Кольорові і жахливі до болю в голові. Прокидаюся, наче перероджена. Забувши все, що бачила. Тільки легкий холодок пробігає по спині, отак від шиї і до поясниці. Моя ерогенна зона, коли я кохаюся. Мій каталізатор страху, коли я сама.
Вночі гарно. Я намагаюся заспокоїтися, розмовляючи із зірками. Не вірю в те, що вони помирають і що до них мільйони світлових років. Так не буває. Ми ж постійно, постійно разом. Вони – мовчазні свідки мого життя, моїх радостей, печалей. Тільки часто їх нема, закриті хмарами, затерті білизною вранішнього туману. Тоді ще страшніше. Бо відчуваєш ту безкрайню пустку всередині себе. Сидиш, чекаєш, слухаєш. Починаєш навіть думати про самогубство. Світанок вбиває тишу. І самотність теж вбиває, бо ти стаєш частиною того похорону, тризни, 9 та 40-денки, що пролітають за кілька секунд. Пробуєш щось думати, але мозок просто виключається. Ліжко. І чорна атласна постіль – так починається кожен сон, бо то останнє, що я бачу перед тим, як заснути.
Запис з блогу:
видумую
я видумую. багато і непотрібно. розхитана нервова система. часто змінюється настрій, не можу спати через жахіття.
говорять, що не можна створювати собі ідолів, не можна. тим більше, якщо він має субідолів, своїх постійних супутників.
Кохання - робить ідолом людину. Людина робить ідолами телефон, комп та інші засоби конекшену. Спогади - стають невід"ємною частиною життя. Без них не живеться, як наркоману без дози, і їх так само хочеться позбутися.
не відчувати. не знати. не любити.
Функція серця зводиться до слова боліти; голови - боліти; душі - боліти.
тіло навчилося кричати. розум навчився мовчати. парадокс. але так - втрачаю себе, щоб знайти себе.
АА
Мені поставили пластикові вікна, які я ненавиджу всім серцем. Ніяк не можу звикнути. І вікно теж страждає. Знову чай. Знову зорі. І тиша. Хороше! Сьогодні на душі якесь затишшя, так добре-добре, спокійно.
Знову дивне почуття невагомості... наче щось станеться. чи сталося. чи буде... знову Крихітка Цахес доказує мені що вменеємен, але і Прима теж звучить неодноразово. Я люблю коли у мужчини великі руки і красиві сідниці. і широкі груди, які витримають мою голову, якщо я засну. я люблю, коли мене отак сильно-сильно обіймають, коли стає хороше і тепло просто від відчуття присутності його зі мною. Я вмію любити. Але потребую багато любові взамін.
Мені навіть починає подобатися та бабця, що постійно дивиться на мене з будинку навпроти. Засуджує, напевно, мою поведінку, але ходити на голяса по своїй квартирі, по – моєму, можна. Я ж не змушую її дивитися. Ги ги. Добре, що вона інакшого не бачила. Вночі. Коли ми з ним були тут, на цьому ж підвіконні, вдивлялися в небо, хоча мене особисто цікавили лише його очі.
Запис з блогу
Я люблю солодке і гостре. Він любить мене. Це приємно. Так гарно просто обійняти його і просто довіряти. Так добре, коли мене розуміють з півслова. Так тепло коли він вкриває мене вночі. І так хочеться, щоб ранок не наставав, щоб ми були разом, в обіймах одне одного.
ББ
Ще ніколи не бачила її такою. Такою… щасливою, чи що? Звичайно, я ж зовсім її не знаю, проте за останні кілька тижнів дівчина стала зовсім інакшою. Практично не сидить на вікні, кудись бігає. Танцює і скаче по ліжку, хоча вона то постійно робила. Ніколи не розуміла сучасної молоді, тим паче – дівчат. Фемінізм, меркантильність та природна жіноча натура – отакий коктейль представляють собою дівчатка 21 ст. одностатева любов, кар’єра, бажання бути на рівні, поїздки за кордон, рок – музика, заміжжя після 25… Беруть у Європи вершки, не задумуючись над наслідками. Жінка повинна насамперед бути жіночною, а вже потім всі ті модні штучки. Бо накладаючи маску за маскою, так легко згубити власне обличчя.
Я щодня чекаю, коли смерть постукає до мене в двері. Бо, врешті, всі ми там будемо. А допоки – сиджу у вікні, чекаю чогось цікавого. Купа автомобілів, постійний шум, музика долинає з бару через дорогу. Все так змінюється, з кожним роком все більше машин і кнайп, все менше – дерев і бажання бачити що буде далі. А найгірше – те , як змінюються люди. Діти. Підлітки. Дорослі. Всіх вчепилася зараза урбанізму, колективного «все одно», ілюзорності та примарності. Курять, п’ють, вбивають та калічать одне одного. Страшно на вулицю вийти. От маю вікно. Вікно у світ. з нього приємно милуватися на квітучі дерева, на маленьких діточок у дворі, на закоханих і не помічати того, чого не хочеться бачити.
ААА
запис з блогу.
я тупо сходжу з розуму. Постійно думаю про нього, молюся на телефон, заспокоюю нерви. Постійно ігнорю всіх колишніх і теперішніх... постійно мрію щоб він хоча б написав "привіт, як життя"... я сходжу з розуму. я не хочу бути такою залежною. я є такою. мені боляче думати про нього, і неможливо - не думати. я дурію від того, як він вбиває мою кохану самотність, залишаючи мене одинокою. Хочеться повторювати як мантру: "Перестань мені снитися, перестань мене мучити, перестань лізти в моє серце, перестань бути моїм життям"...
я не можу писати через тебе. я не можу думати. я не можу трахатись і любити ще когось. я не можу навіть банально зайнятись сексом. я не хочу думати і мріяти. я не бачу життя. я не покидаю телефон в надії що ти напишеш. я не сплю, а тільки вирубуюсь, без снів і відпочинку. ти зводиш мене з розуму. я роблю боляче всім навколо, як поранена ведмедиця, як осатаніла пантера. я би вбила тебе, хоча б у власному серці.
я ж не люблю тебе, правда? я не маю права любити. тільки не тебе. ти ж розбиваєш серце навіть не замислюючись ЩО це для мене значить. ти ж убиваєш мене як особистість, перетвоюєш на від-тебе-залежну рослину - і зникаєш, забираючи у мене можливість існувати.
я не можу тебе любити!!!!!!!!!!!!!! !!!!!
я не можу тебе любити!!
я не можу?...
я люблю тебе
слушаю: як стукають виски
Чай. Чашка за чашкою. Літр за літром. Сьогодні зоряне небо і майже повний місяць. Постійно не сплю на повню, але вже звикла. Слухаю музику, постійно і багато.
Сьогодні врешті зрозуміла, що не можу в тиші. Вона гнітить мене. Я люблю створювати тишу в собі, але не хочу бути залежною від її бажань. Музику, фільми, люди – будь-що НЕ тихе. Я створюю плейлисти так, ніби від їх існування щось зміниться, ніби мені стане важче чи легше. Я накидала всього, що мені подобається, з усіх гігабайтів музики і жоден меломан не визнав би мій ТОП-185 чимось співзвучним із словами «хороший смак». Я танцюю. Сама з собою. Курю, хоч загалом ненавиджу то робити і практично не тримаю цигарок в руках. Я хотіла писати про смерть. І забула все, що крутилося в голові. Тепер там пролітають якісь уривки чи й окремі фонеми слів, а з цього нічого доброго не вийде. Кузьма з Юлією Лорд переконують мене, що з тобою в коридорі буде тепло і не буде забутих слів. З тобою у мене взагалі немає снів, адже ночами ми кохаємось. І днями теж деколи. З тобою я забуваю про молитву, хоч зараз Шеріфовіч переконує мене, що так не можна, що потрібно молитися. Неважливо навіть за тебе чи на тебе…
Дощить. Загалом, це добре, Львів – це столиця дощу і я люблю, коли з неба на голову падають мільйони літрів води. Вода – то життя. З неба падає життя. Я б хотіла жити на межі неба і океану, на обрії. Там можна дотягнутися до неба, послухати чи б’ється в животі життя. По – словацьки, життя- жівот. Пам’ятаю, як билася мала в животі і я завжди сміялась «буде футболістом-каратистом». Я постійно слухала Моцарта, разом з малою (кажуть, діти геніальними народжуються, якщо під час вагітності слухати класику, особливо Вольфгана-Амадея), хоч більше люблю Баха і Скорика. Зараз звучить «Сонет 9 Петрарки» у виконанні «Мельници», і все більше мені хочеться не слухати і не розуміти про що співають… Завжди мріяла опанувати гру на якомусь інструменті, проте віртуозно оволоділа лише грою на нервах. Найчастіше – своїх.
Елвіс форева чи як там тре кричати. Після Дельфіна з його вічним депресом, що там пасує до мого постійного стану десь там, глибоко і невидимо, всередині. Після думки покурити (якого милого, я ж не курю!). Дивно, не помагає. Щойно захотіла кинутись з вікна, а потім подумала, що тупо вмирати під гуртожитком, негарно якось чи що…
What You Think About… Смерть. Що це? Початок чи кінець? Чорне чи біле? Добре чи погано? Без дурних віянь релігії і суїцидально-парноїдального синдрому. Як описати її дитині? Як зрозуміти її самій?
Чай загалом то вельми добре. Але за три дні варто б ще щось поїсти. Напевно.
БББ
Щось сталося. Вона якась інакша. Дивна. вже тиждень не виходить з квартири, постійно п’є і сидить на вікні. Напевно, слухає музику, бо бачу, як меланхолійно рухаються її руки та голова. Деколи скаче по квартирі. Часто ходить гола чи в рушнику. Зовсім не соромиться, хоч точно знає, що її можуть побачити. От яке виховання… Але цікаво що з нею?
АААА
Запис з блогу
ти
ця невидима вагітність одне одним... дивне відчуття спокою і бажання, коли він поруч. задушливе - бачити його вже і зараз, коли його нема. загортатися в його запах, закритися від світу його тілом, проникнути під його шкіру, співати разом з його серцем... бути його серцем... не потрібен більше ніхто в цілому світі. і нехай мене обмацує хтивим поглядом кожен другий мужик на дорозі, нехай зупиняються іномарки і їх нахабні власники, жирно облизуючись, пропонують підвезти, нехай весь світ падає мені до ніг -- я хочу бути тільки його. Щоб він думав про мене, тоді як і я про нього. Щоб у всіх перехожих шукав моє обличчя. Щоб дихання зупинялося від одного лише погляду...
слушаю: російський рок
він повернувся і я така рада. Врешті мені все одно де і з ким він був. Головне - що зараз. Я так скучила за ним. І болить серце. Бо там, вглибині, зламалося щось.
Смс
я обрубала свої крила, але коли? І чому не відчула болю?Чи я їх пропила? Але я давно вже не курю. Я купила трояндову заправку до кальяну, але нема з ким покурити. От тут починаєш відчувати вже не осягнуту раніше самотність, а непотрібність. У мене купа приятелів, є друзі ... а нема бажання з кимось бути. І у них нема того бажання. Хороші слова та жести - фікція. Життя надто коротке для брехні, проте задовге коли живеш в постійній ілюзії. Найчастіше хочеться просто втекти. ІСкЕйп. Чи як там співають...
Знову самотня ніч. Вино. Чай. Буде дощ, ним пахне. Може, навіть і гроза. Минулу я проспала. У мене навіть таке враження, що я і кінець світу просплю. О!!! ДОЩ!!!! Ура! Напевно, сьогодні ми знову проведемо ніч разом. Я і Вікно…
ББББ
Не знаю чого тоді я зірвалася з ліжка серед ночі. 03:33 на годиннику. Грім, блискавка. Спросоння перехрестилася від страху. Підійшла до вікна, якраз у той момент, коли…
В.
Він знав її пароль і читав її блог. Шукав відповіді на свої питання, хоча ніколи загалом не задумувався над власне їхньою суттю. Вона подобалася йому своїм веселим характером, своєю чуттєвістю і дивним сприйняттям світу. Його завжди манило все незвичайне. Тільки от занадто часто були у неї депресії і перепади настрою, пояснення яким ця дівчина ніколи не давала. Говорила про все насвіті, тільки не про себе. Тартак співає про неї, про те,як «вмирає твоя любов».
Він прийшов, коли вже все було готове. Вона посміхалася і виглядала надто щасливою. Він не вірив. Так не могло бути. Так не може бути…
ААААА
Вода, вода вода… мокре волосся, обличчя, шия…хотілося сміятися…кричати…подумала про нього про милого, про запис щойно доданий у блог :
Скучати...
Відчуття потреби в комусь дуже підступне. Воно егоїстичне, бо я не задумуюсь над тим чи потрібна власне Я цій людині, а обертаюся лише навколо однієї мислі: Я хочу, щоб він був поруч. І знову Я. Якесь СуперЕго, надмірно завуальоване в щось інакше: любов чи приязнь. Я дивна людина і щоразу мене то більше пре. Я вже навіть не намагаюся то змінити - я вчуся із тим жити. Залишається єдина проблема: взаємодія із соціумом, відносини НЕтількиЗсобою. Я багато знаю про життя, але якогось фіга не використовую свій досвід. Постійно ті ж самі граблі, ті ж проблеми...
Я скучила за тобою. Я нашими мовчанками. За твоєю силою. За твоїм запахом і тим як ти мене цілуєш. За нашими жартами. За твоєю усмішкою і як ти жартуєш з мене. Я так хочу зараз до тебе. Просто бути поруч. І щоб ти цілував мене до непритомності, до болю в губах. Так,як це вмієш саме ти.
слушаю: Нору Джонс
Вода, вода, вода… люблю. І завтра скажу тобі про це. Спалах. Що це? ..
ББББББ
«Моїм єдиним заняттям є споглядання життя. Мені 73 роки, я практично не покидаю власної оселі. Зі свого вікна я бачила як життя пробігає повз мене, і це радувало – адже я є учасником цього самого життя .Недавно я стала свідком смерті. Незбагненно дурної. Несправедливої. Вона так часто сиділа на своєму вікні, особливо вночі. Любила звішуватися головою вниз, коли ніхто не бачив. Любила дощ. Я не раз бачила як вона ловила його волоссям, обличчям, руками, як тримала горщик з квітами під зливою. І сміялася » .» - губи старенької задрижали і журналістка відвернулася. Щоб приховати свої сльози. Ця бабуся на власні очі бачила, як в одне із вікон в будинку навпроти, влучила блискавка…
