Ніч така, Господи, місячна, зоряна,
Ясно, хоч голки збирай,
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Щоранку не зважаючи ні на день тижня ні на погоду ні на які інші обставини Фелікс виходи о восьмій ранку з квартири і відправлявся на ринок. Обов’язково пішки. Хоча ходив він ледь-ледь і його та вісімдесят з гаком років. З ринку він приносив молока „ще тепленького”, як казав Фелікс та буханець хліба. Звичайно то все було можна придбати у одразу за рогом. На першому поверсі сусіднього будинку знаходився продуктовий магазин. Але він йшов. Йшов щоранку. На ринок, як ходив при Ній.
Її ім‘я Фелікс ніколи не називав. Честер, я бачила це по виразу обличчя, знав про Неї все. І я також знала. Хоча нічого і не знала. Я знала, що Вона була дивовижною. І знала, що Її зараз немає. Ми майже ніколи не говорили про неї. Ми Її лише згадували. Мовчки згадували доварюючи каву. Згадували поглинаючи тістечка та готуючи Її фірмовий плов. Згадували слухаючи музику. Саме в цьому місці я відкрила для себе музику. Іншу музику, не ту, що я знайшла у шафі мого попередника. Ми слухали у нього музику.
По вихідним, коли Фелікс повертався зі свого щоденного походу на ринок ми разом пили каву. Духмяну каву з молоком та круасанами. Круасани, то був вже мій обов’язок. Я, коли Фелікс крокував до ринку, бистренько вибігала в самій курточці та чоботях на босу ногу у магазинчик за рогом купувала круасани з шоколадною начинкою та поверталась назад. Коли я чула його кроки на східцях, а його кроки я можу впізнати з тисячі інших кроків. Шаркаючі, глухі старі та сповнені відчаю і самотності кроки. Мабуть такі кроки будуть і у мене в старості, якщо я доживу до його років.
Так от зачувши його кроки на східцях я ставлю круасани до мікрохвильовки, аби підходячи до своєї квартири він почув запах гарячої здоби. То була частина ритуалу.
Ми пили каву з широких глиняних горняток. Запах кави та молока змушувався та ніжно пестив ніздрі.
Він сидів на старому важкому кріслі, я на підлозі на м‘якій ковдрі обпершись старезний на старий шкіряний диван з високою спинкою. Мабуть той диван пам‘ятав Фелікса-юнака. Я сьорбала каву заплющивши очі. Ми слухали Утьосова... але частіше Піаф.
- Як у Парижі, - казав Фелікс.
Він жодного разу не бував у Парижі. Проте там була Вона.
Вона.
Сядемо вкупочці тут під калиною,
І над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею
Стелиться в полі туман
Ті кавування з Феліксом були для мене наче походи у інший світ. Заходячи його квартиру я мов би одразу пірнала у м‘яку та теплу субстанцію. Вона була така густа, що її можна було різати ножем на шматки та продавати у магазині, як солодощі.
Як найдорожчі в світі та найсмачніші найдивовижніші солодощі. Проте все це було лише МОЄ. І я ні з ким не хотіла цим ділитись. Мені наче обраній дозволили вхід у цей храм тиші, спокою та смутку. Кожного іншого хто посмів би порушити цю гущу невижитих, нерозтрачених почуттів, цю похмуро яскраву гармонію поглинуло б пекло. Пекельно гарячої кави морозними ранками у квартирі Фелікса, що сидів закутавшись у старий картатий плед . Сьорбати духмяний напій сидячи на підлозі, підібравши коліна до самого підборіддя і одною рукою пестячи голову Честера, що натоптався навмисне придбаних для нього сардельок та слухати Паризького горобчика. „Наче в Парижі”. ua.ebalovo.porn: порно ua, порно видео ua, смотреть порно ua .
Там де бувала Вона.
Якби хтось спробував проникнути в цей храм смутку, дух квартири сам би виштовхнув непроханого гостя геть. А мене квартира прийняла, як частину себе. Розгорнула свої теплі, майже материнські обійми. Ця кімнати з масивними шафами, старим диваном і килимом, картатим пледом та скрипучим кріслом, великим овальним столом та мережаною скатеркою і Її фотокарткою. Вона була всюди. Про Неї говорили все, а найкрасномовніше очі Фелікса.
Ми просто були однаково самотні. Ми однаково відчували себе іншорідними тілами у цьому залитому болотом сірому місті. Просто у нас була спільна туга і ми разом по вихідним у його квартирі пили каву з молоком та їли підігріти у мікрохвильовій печі круасани.
