- Сократ – філософ;
- Платон – філософ, друг Сократа;
- Хуй – філософ-стоїк;
- Гіпокрут – лєкарь-нєдодєлок;
- Бюрократ – невідомий брат Гіпокрута;
- Козокрад – філософ-циган;
- Сенека – ще один філософ;
- Діоген – філософ-дрочун;
- Сковорода – філософ-рецидивіст (в п`єсі не з`являється);
- Іуда – пархатий жид із зацмуленими пєйсами;
- Джулі Тімошонка – дура, яка тоже хоче стать філософом;
- Вітя Неп`ющенко – ідіот, який вважає, що вже став філософом;
- Конституція – простітутка, яка хоче стать макулатурою;
- Істина – примара.
Велика площа, засипана опалим листям і сміттям. Юрби людей ходять туди-сюди. Посеред площі стоїть здорова бочка, з неї лунають дивні звуки блаженства. Люди на це не звертають ніякої уваги, бо вже звикли, і далі ходять туди-сюди. Проходить хвилин 5 абсолютно нудного видовища, як з бочки нарешті висовується чиясь лисувата потилиця, яка розвертається і ми бачимо очі. Це Іуда. Помилитись тут неможливо. Він підозріло оглядається навколо. З бочки лунає хриплий голос Діогена.
Діоген: Іди геть! Чуєш? Так ти істину не найдеш, дружок… На, держи салфєтку. (протягує салфєтку двома пальцями)
Іуда: Ото, сука , я бачу: стараєсся, упріваєш тут сорок хвилин, а істіна тіки підходить близько – вже чуєш її, аж тремтиш – і вмить тікає. Шо за хуйня?..
Діоген: Не печалься, друг мой обрєзаний, істіна – гдє-то рядом!
Іуда: Нада таке записать. (розвертає зіжмякану салфєтку і записує умну мисль).
Діоген: Іди вже!
Іуда: Іду. (уходить).
Діоген вилазе з бочки, беручи з собою фонарь. Він починає наматувати кола по периметру площі, в одній руці несучи перед собою фонарь, а другою ганяючи лисого; при цьому він увесь час повторює слова: «Іщю чєловєка!», «Іщю чєловєка!». Ніхто не реагує. Люди, одягнені в хламіди і хламідомонади, не звертають на старого дурня ніякої уваги.
На площі з`являються Сократ і Сенека. Вони обговорюють власні умні мислі.
Сенека: А ти думав, що буде, когда появляться двухядєрні компи?
Сократ: Думав. Тоді не за горами семиядерні…
Сенека: Я б рекомендував нащадкам «Атлон». Хороша вєщь буде. А ти?
Сократ: «Атлон» мнє друг, но істіна дороже! Переплачуватимуть за хуйню. «Атлон» – он как слон: он і в Афрікє «Атлон».
Сенека: Не віриш мені… Ну, нічого. Час покаже.
Сократ: Сраку він тобі покаже. І далі побіжить.
На площі з іншої сторони з`являються прихмелені Платон і Гіпокрут. В руках у них по плящці.
Гіпокрут: Ну шо, за здоров`я?!
Платон: Нє, давай за любов!
Гіпокрут (крутить головою): За любов – третій.
Платон: Так то за таку, а я – за платонічеську.
Гіпокрут: І не соромно тобі оце так нахабно самопіаром займатись?
Платон: Задрало! П`єм! (П`ють)
З густого натовпу виходять Бюрократ і Козокрад. Вони шукають, де б кого обдурити і шось вкрасти.
Бюрократ: Тепер ще нічого… А от колись, побачиш, ВСІ будуть давать клятву Бюрократа!
Козокрад: Це тобі приснилось таке? Не грузи. Ми вже третю годину лазим тут, шукаєм шось чи когось, і ні фіга не виходить. Шо за єрунда?..
Бюрократ: О, диви, Сенека! (тиче пальцем на Сенеку).
Козокрад: Да, краще Сенека в руках, ніж жьомапель в небі…
Бюрократ: Журавель!
Козокрад: То похуй. В`яжем! І продамо Діогену. Той, сука, очки десь посіяв, і тепер як сліпа курва.
Бюрократ: Курка!
Козокрад: Ну, курка… Кароче, нічого він тепер не бачить. Тіки кричить, шо шукає человєка. От і продамо йому Сенеку. Хотя, який він там человєк – скотіна справжня!
Бюрократ і Козокрад підкрадаються ближче до Сенеки. В цей час натовп, оточивши колом, когось уважно слухав, аж притих. Це прийшов відомий казкар Вітя Неп`ющенко, п`яний в три пезди він розказував казку «Як ці руки нічого не крали».
Вітя Неп`ющенко: Істіну глаголю вам, о, любі друзі! Ці очі ніколи не бачили, щоб ці руки крали! Друзі, ми подолаємо несправедливість і корупцію!..
Козокрад (до Бюрократа): Ти чув, там про тебе шось розказують…
Бюрократ: Ага. І чув, і бачив… (посміхається собі під ніс).
Тим часом навколо Віті Неп`ющенка зібралось ще більше народу. Енергійно розмахуючи руками, які нічого не крали, він продовжував робити з усіх ідіотів. А, відомо, що, якщо вас оточують одні ідіоти, значить ви – центральний.
Вітя Неп`ющенко: Усус ест оптімус маґістер! Юрба, не розуміючи, що він каже, починає розходитись. Тим більше, що приблизно за двадцять метрів звідтіля стоїть Іуда і кричить на все горло. Його вигляд вказує на його внутрішні переживання. Його щось дратує, бентежить і дивує. Але більш за все в нього болить голова.
До Іуди з натовпу виходить Хуй – філософ-стоїк. Глянувши на нього, можна зробити висновок, що його стоїцизм цей вже давно вдишло замучив. Хуй підходить ззаду і по-дружньому кладе зашкарублу і шаршаву руку на плече Іуди.
Хуй: Не плач, Іуда. Чого ти рюмсаєш?
Іуда (витираючи соплі рукавом): Та, бля…
Хуй: Кажи, кажи.
Іуда (підшмигуючи носом): Я тридцять тих єбучих сєрєбрєніків пробухав. А на опохмєл залишить забув. Мабуть, здохну…
Хуй: Мужайся! Все буде добре. Полоса нєудач – взльотная полоса.
Іуда: Ні, піду повішусь!
Хуй: Шо?
Іуда: Дай вірьовку.
Хуй: Да ну нафіг! Якби ти мило попросив, я б зрозумів, для чого… Слухай, а може ти – того?... нуу….із голубих бєрєтов? Он-де, мужичків цілуєш…
Іуда (виправдовуючись): То ж – за дєньгі. Я найомнік.
Хуй: Ну да, я забув. Простітут!
Іуда (злиться): Вірьовку дай! Вішатися піду!
Хуй дістає з торби вірьовку і зав`язує петлю Лінча. Потім вони разом йдуть в гай. Всі охочі подививтись на цей ідіотизм чи домогти Іуді рушають за ними слідом.
Вечоріє. Збирається агора. Бородаті і потні мужики в хламідах, схожих на піжами з секонд-хенду в Краснозалупинську, починають тріпати язиками. Користуючись тим, що на площу опускаються сірі сутінки, Бюрократ і Козокрад хапають Сенеку і волочать його до бочки Діогєна. Самого Діогєна на робочому місці, звісно, нема. Про його тут перебування свідчать лише декілька десятків зіжмяканих салфєток, що валяються навколо бочки.
Козокрад: Греки, греки, чебуреки…
Бюрократ: Мовчав би вже – хачапурі, блядь. Циган сраний!
Сенека з зав`язаним ротом силиться щось сказати: він мичить і вирячує очі.
Бюрократ: Спорим, він хоче сказать, що теж не любить романське плем`я?
Козокрад: А я думаю, він хоче, як філософ, закликать нас з тобою не сваритись, возлюбить один одного і всіх ближніх.
Бюрократ: Шо, прямо здєсь?
Козокрад: А давай йому пасть розв`яжем і спитаєм, шо ж він хотів сказать, і побачим, хто з нас прав, а хто лох.
Бюрократ: Ми йому пасть розв`яжем, а він або закричить або вкусить… (до Сенеки, який чомусь посинів) Не будеш кусаться? (Сенека хита головою і всім виглядом показує, що кусатись не буде)… Ну добре, зараз…
Бюрократ і Козокрад миттєво зривають пов`язку з рота. Смикають, звісно, в різні боки, тому ледве не скручують голову Сенеці.
Сенека (кричить): Панове! Одрікаюсь од усього, шо за жизнь сказав, од усіх істін, шо найшов, тіки розв`яжіть на півхвилини, дайте посцять під кущ!
Бюрократ: Таки прав був той волоцюга з пляшкою, шо сказав: «Я знаю, шо нічєво не знаю о півє!» (усміхається). Розв`яжи йому клєшні (до Козокрада).
Козокрад розв`язує мотузки і Сенека блискавично справляє потребу під оливкове дерево.
Потім Козкрад і Бюрократ знову зв`язують блаженствующого Сенеку і лишаються чекати, коли пришкутильгає старий пройдисвіт Діогєн.
З-за дерев появляється рижа коса. Хитра ліса, що її носить, має 47 років за плечима. 25 із них вона брехала. Нарешті вона виходить, тримаючи в руках Констітуцію – шалаву, яка мріє стати макулатурою.
Джулі Тімошонка: Слухайте всі! Любі мої! Я – ваш спасітєль! Я мессія! Я – бест філософ! Неп`ющенко – так! Остальні – по $100! Ті руки нічого не крали. Це правда. Але скільки ж облапали!.. Тіки я чиста, як совість дєвствєнніци, можу вам допомогти.
Люди сходяться до неї і закидують гнилими помідорами «мейд ін Туркменістан».
Джулі Тімошонка: Любі мої! Справедливість є! За неї варто боротись! Я – філософ!
Голос з юрби: Ти – дура!
Джулі Тімошонка (розпинаючись, що аж слина бризкає): Я – філософ!
Голос с юрби: Ну да, а я – філософський камінь.
Джулі Тімошонка: Ми розпочнемо народний прорив!
Голос з юрби: Нарив!.. Гемморой!..
Другий голос з юрби: Нарива я знаю. Він урод. А хто такий Гемморой?
Перший голос з юрби: Ти!
Другий голос з юрби: Я???
Починається звіряча пиздилка, до якої підключається все більше народу.
Джулі Тімошонка (надривається): Любов переможе!
З натовпу в неї летить порваний драний тапок і вибиває два передні порцелянові зуби.
Джулі Тімошонка: Ла-ка-лу-уууут!!!
Конституція виривається в неї із рук і кидається тікати, посилаючи всіх і на все.
З гаю вертається натовп, який вішав Іуду. Всі регочуть. Авжеж, - жид повісився! Анєкдот…
Першим йде Хуй – філософ-стоїк. Заляпана помідорами і власною слиною Джулі Тімошонка підходить до Віті Неп`ющенка, який досі щось розповідає, огидно прицмокуючи язиком.
Джулі Тімошонка: Ходім, Вітю, в гай, потрахаємось!
Вітя Неп`ющенко: А як же друг твій – Клімакс?
Джулі Тімошонка: А пішов він!
До своєї бочки підходить Діогєн з розбитим фонарем в руці і набитим під оком. В зубах він тримає нову упаковку салфєток. Діогєн кладе фонарь на землю, а салфєтки закидає в бочку.
Бюрократ: Хто це тебе так, дєдушка?
Діогєн: Та, упир один тєфальскій! Сковородою звать. Швидкий, гад! І весь час хвастався: «Омон ловив мене, та не спіймав!».
Бюрократ: Діогєн, ти найшов чєловєка?
Діогєн: Нє-а. Всі люди – звірі. Еволюція засохла. Тепер панує дєрадація.
Козокрад: А ми тобі ось чєловєка принесли. Давай сто монет!
Діогєн: Скільки??? У мене нічого нема. Тільки бочка. А я в ній – як оселедець, блядь, сижу. Гидота!
Бюрократ: Нема, кажеш?.. То ми тебе зараз зґвалтуємо! (розв`язує Сенеку). Сенека, фас!
Сенека, злий на філософа, через якого його тримали зв`язаним і сцять не давали, вхопив Діогєна за останки чуба і як пиздане об коліно! У старого в роті виникає каша. Коктейль із крові, зубів і шматочків язика. Делікатес! Козокрад з Бюрократом приєднуються, і разом з Сенекою мудохають бідолашного і ні в чому, власне, не винного Діогєна, який вже не може зрозуміти, де він знаходиться, і по який бік поверхні землі. Нещасний кричить від болю в зламаному хребті. Раді допомогти цьому ділу, допомогти добити Діогєна кидаються Хуй і компанія, які щойно повернулись після самогубства жида Іуди.
Подалі від цієї всієї хуйні сидять і п`ють холодне медове пиво Платон і Сократ. Вони зверхньо спостерігають за цією купою дебілів і придурків, які безглуздо витрачають свій час.
Платон: З глузду з`їжджають всі по-різному. Скоро з`їдять один одного.
Сократ: Треба жерти, щоб жити, а не жити, щоб жерти. Але така їх доля.
Платон: Доля – це шлях від невідомого до невідомого.
Сократ: Ну, давай - за істину! (чокаються).
Над геть збожеволілою і здичавілою юрбою з`являється крилата і прозора примара Істини. Вона, покружлявши над купкою ідіотів і олігофренів, врешті розвертається до них сракою і летить у напрямку лавки, на якій сидять Платон і Сократ. Вона хапає їх за вуха, як паршивих котів чи шкідливих цуциків, які сцють у капці регулярно, і уносить з собою в Рай.
Епілог
З центру юрби, де б`ють філософа, чується крик Діогєна.
Діогєн: Хелп! Хелп мі! А-а-а! Мені треба лікар! А-а-аа!!
Невідомо звідки з`являється Гіпокрут на білому ослові. Він зістрибує зі змученої тварини і біжить на допомогу – туди, де кричать.
Гіпокрут: Біжу-у! Я – Гіпокрут! Я – мєгакрут! Я клявся! Я врач!
Він звертає на себе забагато уваги, і всі, включаючи ледве живого Діогєна, переключаються на Гіпокрута і пиздять його ногами.
Гіпокрут: За що? А істіна?? А справедливість??? Я – Гіпокрут! Я – мєгакрут!!
З`являється Істина.
Істина: Ти не Гіпокрут. Ти – фраєр! (улітає за обрій).
Юрба продовжує гамселити Гіпокрута. Найбільше старається Діогєн. З-за обрію чути, як Істина вхопила Сковороду за яйця, а також тихі і блаженні голоси Сократа і Платона. А в гаю палко трахаються Вітя Неп`ющенко і Джулі Тімошонка, під деревом, на якому, як опудало, сумно і тихо погойдується Іуда.
