Свято
«Рип-рип. Рік-рік. Новий рік. Новий рік», - нагадує сніг під ногами. «Хлюп-хлюп. Квак-квак. Не так, не так», - заперечує невчасна відлига. Потім знову: «Рип-рип, рік-рік», - не здається зима. І так щодня. Погода не може вирішити, що їй робити. А Зойці хочеться, щоб відчувалося свято. Треба хоч ялинку поставити. Але в їхній із чоловіком кімнаті справжня ялинка не стане. А якщо й стане, то їм доведеться ночувати на кухні – кімната з військовою точністю розрахована на двох і трьох не витримає. Якби наламати гілочок, було б те що треба.
Недалеко, перед Будинком офіцерів, є блакитні ялинки. Але за них чоловік може нажити собі неприємностей. А от біля штабу, в глибині військової частини, ростуть звичайні зелені ялинки. І, здається, ніхто через них не переймається. Усе одно частину розформовують і скоро все продадуть.
Увечері Зойка з чоловіком поковзали по мерзлим вуличкам до штабу. Сашко, звичайно, легко домовився з черговим, щоб той подивися з півгодини в інший бік.
У дворі – темні постаті ялинок, огорнуті густим маревом. Не роздивишся навіть, які вони заввишки. Зойка з чоловіком наблизилися впритул, Сашко вийняв ножичок:
- Вибирай, які різати.
- Зачекай, дай придивитися.
Зойка простягає руку до ялинкових лап – доки не помацає, не побачить.
- Ой, які м’якенькі, - дівчина гладить гілочки, на яких блищать замерзлі краплі туману. – Спробуй, доторкнися. Зовсім не колючі. Такі лагідні, - пестить, тулиться до гілля обличчям. – Які хороші!
- То що, вибрала? – Сашко досі чекає з ножичком у руці.
- Слухай, а нам дуже-дуже потрібна ялинка?
- А що? – дивується хлопець.
- Я не можу, - говорить Зойка тихо, ніби сама до себе. - Ти дуже засмутишся? – піднімає до Сашка очі, в яких і усмішка сяє, і сльози стоять.
- Ні, не дуже.
- Я не хочу ялинки.
Сашко мовчки знизує плечима, і Зойка продовжує:
- Мені здається, якщо ти почнеш їх різати, я теж відчуватиму біль. Не треба мені ялинки. Хай вони будуть тут. Цю красу все одно додому не забереш. У мене вже є свято. Ми з ними тут поспілкуємося.
- Як хочеш, - Сашко ховає ножичок. Сперечатися з жінками – шкідливо для здоров’я.
- Які ви чудові, які красиві! Не бійтеся, ми вас не скривдимо. Як ви мені подобаєтеся, мої хороші, - Зойка грається з гілочками, як із кошенятами.
На неї дивлячись, і Сашко починає посміхатися, торкається блискучих гілочок, гладить їх…
Десь через півгодини, змерзнувши, Зоя і Сашко зайшли до чергового.
- А де ж ялинка? – дивується черговий.
- Ми не змогли їх різати! – радісно дзвенить Зойка.
- Ну й дурні. Що там могти. Хочете, я вам зараз наріжу?
- Ні! Не треба! – лякається Зойка. – Навіть і не думай!
- Не розумію, - знизує плечима юнак.
- Зі святом тебе, - посміхається Зойка.
- На добраніч, - киває Сашко.
Зойка з чоловіком виходять на темну вулицю, під високі зірки – туман увесь попримерзав до будинків, до дерев, і небо вияснилося.
- Дорогенький мій, ти правда не дуже засмутився?
- Правда.
- Який ти у мене молодець!
Темні ялинки лагідно дивляться їм услід.
