– Ото сі скотина напило!! Юрцю, тягніт його з Петром до автобуса!! Буде тамка лежав на тій лавці, то гет чисто замерзне, та шкода худобину таку…
Маршрутка саме виїхала за місто і зупинилась на Гаївському перехресті. Густа і волога осіння темрява вводила в оману, здавалось, що вже близько півночі, проте не було ще й 22. Сьогодні це був останній рейс на „ті села” і Гаї, тому в автобусі, як і завжди, зібралось багато люду. Хтось працював до пізна, хтось гуляв, хтось просто чекав до останнього. На задньому сидінні традиційно збиралась молодь. Всі підлітки вмикали свої модні пісні на мобільних телефонах, дорослі казились по іншому – голосно щось розказували, нарікали на життя, переповідали свіжі плітки. От і виходило, що Шатунов перекрикував Рукі ввєрх, Галя з Білоскірки розказувала Марусі про нового кавалера з БАМу, Олько намагався голосно і цікаво переповісти, як вчора йому втікала корова, а водій, щоб не чути те все, вмикав на повну гучність Степана Гігу… Стефці Чубатій завжди розливалось молоко, чи то бутлі були побиті, чи то фляшки діряві… Те молоко розтікалось по всіх шпарах, затікало під покрівлю підлоги, обшивку крісел… Від того в маршрутці постійно смерділо скислим, аж гнилим молоком і немитою коровою.
Водій по дорозі робив кілька зупинок і підбирав людей. На Гаївськоу перехресті завжди заходило чоловік десять, робилось трохи тісно всередині. Сьогодні вже всі, ніби, зайшли, як Ганя Кашубова запитала сусіда Мироська, чи то не Микола п’яний лежить на зупинці, на лавці.
– А я знаю, та то вроді Микола, а я шо йому нянька?
– Та ти шо, та бійся Бога. Пане шофер не закривайте дверей! Тягніть Миколу до автобуса!!, – кричала сусідка Ориська.
– Та як його будем тягнули? Та то шо, мала дитина? Має свою голову, то най си думає.. Я шо винен, шо він нині взяв получку і вже напивсі?
– Та винен не винен, а якби Мілька в Італії знала шо воно, хороба, тут робит, та би серце її стало. Тягніт, кажу, бо зара сама вилізу за ним, – не могла вгомонитись Ориська.
– Бери пхай його, Юрцю, пхай!!! – радила Ганя Кашубова.
Миколу таки запхали до автобуса, ще й зігнали з сидіння якусь жіночку з Товстолуга, років 40, бо Микола був такий п’яний, що не міг ні стояти, ні сидіти.. То його так-сяк притулили головою до вікна і поставили на коліна тяжку торбу, щоб вона притиснула п’яне тіло до сидіння. Писок був у чоловіка вже помітно побитий, на очі налізла в’язана шапка, так, що видно було тільки розпухлі губи, небриті щоки і побитий ніс..
Автобус рушив. Всередині сміху ніхто не стримував, всі голосно реготали, обговорювали видовище. Ромко навіть виключив свою улюблену пісню: „Канікули, завтра в школу ні пайду, завтра я на всьо заб’ю, хау ду ю ду ю ду...”. Такі п’яні видовища для села – не рідкість, тому Микола не дуже здивував пасажирів. П’яний мирно похрапував, а люди через кілька хвилин забули про те, що трапилось. Автобус їхав через Великі Гаї, поступово виходили люди. Особливість поведінки пасажирів можна було описати такою закономірністю: чим далі від Тернополя розташоване село, тим дикішими були люди. Вже доїжджали до Товстолуга, як Микола почав прокидатись.
– Ммм, хххххххххррррррррр, а де то я, гик?, – пробував говорити чоловік.
– О, дивинно сі, скотина ся пробудила, та ти трутню такий, де то ти? Та як би не запхали тебе до автобуса, то так би лежавісь на тій лавці, то би замерз до рання. То ти дякувати маєш а не питати де ти є, – не могла вгомонитись сусідська жіночка, Ориська.
– Та то шо за шляк наглий, то ви мене запхали до автобуса, та шоб вам добра не було!! Шофер, ставайте, буду вилазив.
– Миколо, спам’ятайся, та де будеш вилазив? Та чо шлякуєш, та хтілись мо, як ліпше.
– Та най то всьо кров нагла заляє, шо ви хтіли, то як я маю додому зара дойти? Йшов з роботи собі йшов, ну купив фляшку, ну випив, ну тяжко трохи стало. То думаю на перехрьостку троки посиджу в тій будці, тай піду додому собі на Східний. А тепер їду десь, де дідько спати кличе.
– Миколо, та в тебе вже білочка. Ти хоть знаєш, де жиєш? Який Східний?
– Та який я вам Микола, сказилися всі!!!
Микола скинув шапку, випростував плечі, і чітко розплющив очі. Його обличчя, враз, стало тверезим. Сусідська Ориська і всі решта здивовано округлили очі. Перед ними був не Микола. Хтось почав хіхікати, водій щиро заливався реготом, бабця Надя казала шо то нечиста сила, на шо її внук Іванко відповідав: „Та певно шо не чиста, дивися, бабо, він всьой в болоті”, а Ориська, Ганя Кашубова і Юрцьо добряче перелякалися, що їхній Микола зараз добре всипить.
– Ой, то таки не Микола, а чо ви всі казали шо то він? Юрцю, казалам тобі, не тягни його до автобуса, – виправдовувалась Ориська, – але шо не кажіт, троха він подібний до Миколи Мільчиного...
