Був ранок дня св. Миколая. Тимко проснувся раніше за всіх. Ну дуже уже хотілось глянути, що такого особливого приніс йому святий за добру поведінку. Він справді намагався поводитись чемніше як завжди. Якщо поводитись гарно, то у подарунок дістанеш щось особливе, тільки для тебе.
Під подушкою були звичні уже подарунки: шоколад, апельсини та мандарини, іграшки. Незвичним було найти пару нових шкарпеток. Це важко було назвати приємним сюрпризом, погодьтесь. Але до них був прикріплений маленький сріблястий конверт. Тимко трохи розчарований розкрив його та дістав листа. Папір, на якому Миколай написав листа, був дуже красивим. На ньому була зображена яскрава новорічна ялинка. Зелена красуня була прикрашена різноколірними вогниками. Настрій був уже наповнений святом. Тимко глянув на конверт. Він був справді від Св. Миколая для нього, Тимура Сіроги.
«Оскільки лист для мене, то можна його прочитати», – подумав малий і почав читати:
Дорогий Тимко!
Цього року ти поводився особливо добре, приносив такі хороші оцінки, які тільки міг. Майже, наголошую, майже не бешкетував. Саме за ці заслуги я надсилаю тобі ці чарівні шкарпетки, що змінюють свій колір відповідно до потреб твого одягу. Вони також навчать тебе бути обережним зі своїми речами. Адже ми добре обоє знаємо, що ходити декілька днів у брудному одязі це для тебе нормально. Так не повинно бути. Ніхто не заставляє тебе прати увесь свій одяг, але будь з ним акуратнішим. До реч,і ці шкарпетки навчать тебе цьому. Дивись за ними добре. Коли будуть брудні, не забудь їх попрати або вони відомстять тобі. Так, ти все правильно зрозумів. Усі магічні речі вимагають певного ставлення, а у цих ще і характер не дуже мирний. Але нічого, ти з ними справишся. Я вірю у тебе.
Святий Миколай
Тимко був незадоволений. Для чого він мав поводитись добре цілісінький рік. Ця пара шкарпеток не були варті того. Яким же наївним він був, повірив у чудо від Св. Миколая. І говорили ж хлопці з двору, що не існує його, що це батьки ставлять подарунки. Таким чином вони схиляють нас до того, що вони вважають кращим. Ну от, наприклад, добре учитись, бути ввічливими і, взагалі, поводитись як належить. Але воно таки не варте того. Хоча…
Хлопчик старався і далі. Хотілось, попри все, вірити, що чудеса таки існують, що колись вони прийдуть і до нього. Він старався. Та час ішов і він поступово почав забувати про свої добрі наміри. Речі усе частіше були порозкидані. На початках, після свят, він усе таки намагався дотримуватись порад, написаних у листі до нього, так званого «святого». Він хоча б час від часу прав шкарпетки, особливо, коли вони починали пахнути. Але робити це він почав усе рідше та рідше.
Одного дня до його кімнати уже було неможливо зайти. Якщо ти усе таки ступав один крок за поріг, то сморід, бо інакшим словом назвати цей запах було несила, просто на просто збивав з ніг. Майже буквально. Розкриті вікна не допомагали. Що тільки не робили Тимкові батьки нічого не допомагало. Згадав тоді хлопчик про листа, і про шкарпетки, і про обіцянку помсти з їхньої сторони за неправильне поводження. Він, справді, давно уже не прав їх. Оце мабуть і обіцяна помста шкарпеток з характером.
Соромно стало якось. Тимко швидесенько прихопив пару і поправ їх. Чудо таки сталось: за хвилину-другу уже можна було вільно вдихати повітря у кімнаті. Воно стало чистим та свіжим, хоча вікна були таки закриті. Що тут ще можна сказати? Чудеса та і годі.
Хлопець старався не забувати прати шкарпетки після цієї пригоди. Він навіть почав акуратно складати свої речі. Тепер вони були поскладані акуратними стопками, а не порозкиданими по усіх закутках. Але проходили дні… добрі наміри забувались. Усе частіше батьки зайшовши до його кімнати могли побачити штани, що лежали чи то на кріслі, чи на підлозі. Про сорочки та светри, взагалі, не знаю, що сказати. Вони, здавалось, появлялись усюди: на ліжку, у кутку кімнати, під кріслом, обмотаними навколо ніжки. Коли ж зрідка він усе таки робив спроби прибирати у кімнаті, то дверцята шафи не закривались. У кращому випадку вони могли бути притулені, і тоді ви точно могли побачити рукава, що стирчали звідти.
А що носки? Ну вони, таки точно, були усюди. Зрозуміло, чому ранкове одягання займало усе більше часу? Максимально часу, звісно, займав процес знаходження пари до шкарпетки. Знайти їх було не проблемою. А от відшукати пару серед усього безладу… ви розумієте.
«А прати він не забував?» – можете запитати ви. Звісно забував. А оскільки наступила весна, він усе більше часу проводив на вулиці. Тобто поява смороду була якось непомітною. У кімнаті часу він проводив усе менше та менше. Батьки ж не знали чим тут можна зарадити.
Проминув ще деякий час. Одного ранку, коли Тимко збирався, він, як звичайно, не міг знайти пари до шкарпетки. Хлопець схопив першу, що попала йому під руку. Пари звісно не було. Врешті, він побачив інші шкарпетки. І там була якраз пара. Нічого не треба було шукати. Тому він просто відкинув ту, яка була у нього у руках. Хлопець уже потягнувся за наміченою парою, як щось вдарило його по переніссі, упало на носа і… світ наповнився смердючими шкарпетками, що кружляли над головою у дикому танці, при цьому ще і цвірінькаючи.
Що це було сказати важко. Але удар приніс свою користь. Він нагадав йому прохання святого. І те, що він не виконував його уже двічі: цього разу кімнату наповнював не просто сморід, від невипраних шкарпеток, тепер кімната просто потопала у розкиданому одязі.
Йому знову стало соромно. Як би там не було, але Миколай виконав його прохання: залишив у подарунок щось особливе – пару чарівних шкарпеток. Він же не виконав його настанов, таким чином сам і винен у цьому ударі.
Щоб пояснити вам що сталось, треба повернутись до моменту подарунку. Шкарпетки були особливими не тільки своїми чарівними властивостями, але і формою. Це були шкарпетки у формі бумеранга. І коли Тимко не прав їх довший час, вони просто на просто стали твердішими і почали тримати форму. Тому коли він їх відкинув вони повели себе не як шкарпетки, а як бумеранг, тобто повернулись туди звідки їх випустили.
Тимко знову почав дивиться за шкарпетками, та і за одягом узагалі. Безпорядок тепер не траплявся у його шафі. Ну, майже не траплявся. Але він пам’ятав слова написані у листі. Він також зрозумів як допомогли йому ці чарівні шкарпетки. Це був справді особливий подарунок саме для нього, особисто.
Решту року він поводився максимально добре, очікуючи Святого Миколая і подарунка від нього. Особливого. Тільки для нього, тільки для Тимка.
