Батьківська доля
Казка
Записана журналісткою Калиновою Д.В. від
Гриньової М.М. - уроджениці с. Терешки,
Київського району, Київської області
Була у нас новина ось яка: жив у нас у селі дуже багатий селянин. Був у нього і ставок, і млинок, і вишневенький садок. А був у нього лише один синок. Цілий вік батько для сина жив, усе майно та гроші – все для сина він копив. Померла мати, син женився і зразу великим господарем зробився. А батько до праці сил не мав, усе біжить до печі, щоб погріти руки і плечі. Син мовчить, а невістка – аж сичить. Приходить край: – Виведи старого під сарай. Там соломи чи сіна постели і старого положи.
І підходить син до батька:
– Тату, у тебе болить голова, йдем зі мною до хліва. Там повітря свіже Вам і кожну часину їстки дам Вам. Сіна постелив і старого положив. Старий плакав і стогнав, усе літо пролежав. Аж настали холода. Посилає син дідового онука:
– Полізь, сину нагорý, знайди недоносочку дідову стару.
Як син згори злізав, батько його розпитав:
– Чи ти все зробив, що я тобі говорив?
А син каже:
– Тато любий! Я так зробив: половину свитини залишив, а половиною діда вкрив.
– А чого ж ти, сину, цілою не вкрив?
– Тату, як я в руки свитину взяв, я собі розмишляв, що прийде смертний час і для Вас, треба буде вкрити й Вас.
Як почув син ці слова, зблід, як стіна. Треба думать і гадать, щоб під хлівом не вмирать .Батька на руки вхопив і на печі положив, ще й кожухом ноги вкрив. В цю хвилину невістка забігає, як закричить на весь рот, на всю хату заколот:
– Ти знов його привів, щоб він мені надоїв?
А він в отвіт:
– Як заважає він тобі, можеш іти геть собі. А щоб моя голова не йшла на старість до хліва, бо син малий, а розуміється як старий.
Невістка все зрозуміла і до батечка підсіла:
– Тату, Ви лежите? Встанете, може, що з’їсте. А може, в боки твердо Вам, а може, водички дати Вам?
Ось так батьки од малого внука набралися науки, бо що посієш, те й пожнеш.
