Сьогодні мені наснилась казка. У ній був ти. Запитаєш чому ж тоді казка? Бо ти ніколи не був справжнім, як і моє кохання до тебе. Я сама тебе вигадала, сама видумала ті часи, в яких нам було добре, сама ж і порву аркуш, на якому все написано.
Всі кажуть, що я – божевільна, що живу у власному ілюзорному світі. А мені чесно-кажучи до лампочки. (стоп, а чому саме до лампочки? Все життя цікавило, чим же ця річ завинила перед людством? Пояснення приходить лиш одне – на неї злітаються комарі. Ні, ну серйозно, чому кажуть саме «мені все до лампочки», чому не «до розетки», «кабеля», чи що там ще є, в тій дурнуватій електриці (фаза і нуль, здається), ніколи не дружила з фізикою, як в принципі і вона зі мною. Ні, не хочу лампочку ображати, за що? Тому буду писати – мені всерівно).
Ой… дійсно.. Бачиш як буває… почала про тебе, а звелося до лампочки. Правий був мій ректор на парах з філософії, кажучи що все в цьому житті взаємопов’язане. От ти коли набудь здогадувався, що маєш якийсь зв'язок з лампочкою? Ні? Бачиш, а виявляється маєш…
Так от, я про казку. Чи ні?.. Не важливо. Знаєш, я навіть не пам’ятаю коли саме тебе вигадала і з чого це все почалось. Чи то мені було надто самотньо, чи я побачила тебе уві сні і вирішила перенести у реальність. Так, так, напевне саме уві сні. Ти ж іще не знаєш, що я живу у двох світах. ТАМ і ТУТ, і боюсь, що навіть не здогадуюсь який з них реальний. Хотілося б вірити що то, у якому живеш ти…. Мій уявний коханий.
УПС… уявляєш, я щойно бачила себе. Якісь ідіоти прив’язали мене до ліжка і везуть. Куди? Кажуть, що туди, де мені буде добре. Але вони брешуть. Добре мені лише з тобою. Але оскільки ти моя вигадка, то добре мені не буде, бо ж тебе не існує.
Двері… Я їх вже бачила, але з іншої сторони… напис: «ПСИХІАТРІЯ».
Що я тут роблю??? Милий, а ти будеш провідувати мене у снах і приносити апельсини? Питаєш чому саме апельсини? Не знаю… просто вони в мене асоціюються з лікарнями. Просто їх, приносять ті, що приходять, тим що лежать. Певне вони (ті, що приходять), думають що ті, що лежать їх люблять, або самі їх люблять, або їм все рівно, або…
А по-суті, я знов не про те.
То ти приноситимеш мені апельсини?
А ще, я пам’ятаю наших дітей. Вони були такі ж непосидючі як я, і мали твої очі… Ой, ні, про що це я… Це було у іншому житті. То був не ти, а інший – чужа вигадка. І там була не я, а чужа жінка. Вона була щасливою. Вона мала чоловіка і чудових діток…
А я маю… що я маю? Лише сон і вигадку.
Знову бачу себе. Мене перекладають на щось холодне і накривають з головою ковдрою… вона не гріє. Засовують у якийсь ящик… Колись, я так само робила з ляльками. А ще, я мріяла, щоб у них були крила. Ось так, як зараз у мене.
Де ж твої апельсини, любий?
Ой, вибач, забула. Тебе ж НЕІСНУЄ!!!
Мене поклали у труну. Дощ стукає по кришці… А навколо лише копачі і священник. Ти навіть не прийшов на мої похорони… Ну що ж, тоді бувай.
