- От сука! – голос з сусіднього тротуару розірвав нитку роздумів жебрака. Знову автомобілі обхляпували перехожих, і ті у відповідь могли хіба видавити з себе щось подібне. Зрештою, тільки на декілька днів з’явилося сонце, а зараз знову – дощ.
Жебрак сидів один, в зацофаній куртці з центрового смітника. Його голову не накривало нічого, хіба сиве нечесане волосся. Повз нього проходило багато людей, і тільки дехто кидав непотрібні монети в пошарпаний капелюх.
Очі жебрака вже не бачили зла у невидимих нетрях простору, вони не зневажали бездушних людей, а тільки безмовно дивилися в повітря. Протерті черевики хлюпали ще вчорашньою водою.
Жебрак подивився на небо – хоча воно було постійно сіре, починало темніти, а значить – наближався вечір і пора йти. Він посидів ще з півгодини. Назбиравши повний капелюх крапель дощу, старий усміхнувся їм і забрав у своє незвідане житло.
